2.3. Створення підприємства. Установчі документи підприємств.

Створення підприємства –це певний послідовний перелік дій, які необхідно поетапно вчинити, та які чітко визначені законодавством для того, щоб таке утворення стало суб’єктом правовідносин.

ЦКУ, ГКУ, спеціальні закони: ЗУ „Про господарські товариства”, „Про банки і банківську діяльність”, ” Про фондову біржу”, „Про товарну біржу”, „Про промислово-фінансові групи”, „Про кооперацію”, „Про громадські об’єднання”, „Про державну реєстрацію ю.о. та фізичних осіб-підприємців” та інші регулюють порядок створення різних підприємств.

Загальні положення щодо створення підприємств:

1. Відповідно до ст.81 ЦКУ юридична особа може бути створена шляхом об’єднання осіб та/або майна.

2. Залежно від порядку створення ю.о. поділяються на ю.о. приватного та публічного права.

3. Ю.о. приватного права створюється на підставі установчих документів.

Таким чином, виникнення та послідуюча діяльність підприємств неможлива без установчих документів.

Згідно із ст.57 ГКУ установчими документами суб’єкта господарювання є: рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

Відповідно до ст.87 ЦКУ 1. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

2. Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Товариство, створене однією особою, діє на підставі статуту, затвердженого цією особою.

3. Установа створюється на підставі індивідуального або спільного установчого акта, складеного засновником (засновниками). Установчий акт може міститися також і в заповіті. До створення установи установчий акт, складений однією або кількома особами, може бути скасований засновником (засновниками).

4. Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Стаття 88 ЦКУ встановлює вимоги до змісту установчих документів.

1. У статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

2. У засновницькому договорі товариства визначаються зобов'язання учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

3. В установчому акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі із

зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію.

П. 2. ст.57 ГКУ зазначено: в установчих документах повинні бути зазначені найменування суб'єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

П.3. ст.57 ГКУ: У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

П.4. ст. 57 ГКУ: Статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом.

П.5. ст. 57 ГКУ: Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.

Виходячи з вищенаведеного, слід зазначити наступне:

Для деяких ю.о. єдиним установчим документом є с т ат у т (напр.. для ПП, АТ, ТОВ, ТДОВ). Іншим ю.о. досить одного у с т а н о в ч о г о д о г о в о р у (напр.. для КТ, ПТ). Деяким ю.о. необхідні як статут, так і установчий договір. Це для господарських об’єднань.

Установчий договір використовується тоді, коли діяльність двох і більше фізичних та/або юридич­них осіб спрямована на спеціальну мету — створен­ня нової юридичної особи, як правило, суб'єкта підприємницької діяльності.

Установчий договір названо як необхідний уста­новчий документ при створенні господарських това­риств Законом України "Про господарські товарист­ва". При цьому передбачені загальні вимоги до змісту установчих документів господарського това­риства без визначення його особливостей в установ­чих договорах. Спеціальні вимоги до змісту установ­чого договору сформульовані в Законі для повних і командитних товариств (ст. 67, 76 Закону "Про гос­подарські товариства").

Таким чином, установчий договір служить для визначення порядку й умов погодженої діяльності засновників.

Слід відрізняти установчий договір від звичайних, цивільно-правових договорів, безліч яких укладають суб'єкти підприємницької діяльності. Основна від­мінність установчого договору від цивільно-правових договорів, що діють у сфері підприємництва, полягає в тому, що установчий договір укладається з метою об'єднання його сторін (засновників) у певну організаційно-правову форму суб'єкта підприємництва, у той час як цивільно-правові договори спрямовані на опосередкування не організації, а реалізації підприєм­ницької діяльності.

Існує різне розуміння установчого договору та його співвідношення із статутом.

Іноді статут називають першим і основним договором товариства. Проте, по-перше, статут господарського товариства не є договором. По-друге, не можна один із установчих документів (статут) вважати основним і першим , так само як і установчий договір не можна назвати другим і неосновним.

По суті, першим не в розумінні значимості, а стосовно тимчасової послідовності впорядкування установчих документів є установчий договір. Жодний із установчих документів не можна вважати основним, оскільки обидва вони мають однакове значення для створення та діяльності СПД.

Значимість установчого договору визначається тим, що він необхідний при створенні ю.о. двома або більше засновниками.

Висновки.

Установчі документи — статут та/або установчий договір, необхідні для регулювання по­рядку, умов погодженої діяльності засновників, а також визначення правового статусу створюваного суб'єкта підприємництва — юридичної особи.

Установчий договір — договір, що опосередко­вує діяльність двох і більше фізичних та/або юри­дичних осіб, спрямовану на спеціальну мету — створення нового суб'єкта підприємництва — юри­дичної особи.

Складність характеристики установчих доку­ментів, їх зміст та виконання потребує детальнішої регламентації їх законодавством. Для вибору найприйнятнішого для сторін варіанта необхідно, щоб законодавство, визначаючи зміст установчих доку­ментів, використовувало диспозитивні правила, даючи змогу засновникам виявляти ініціативу в деталізації документів.

2.4. Державна реєстрація підприємств. Органи державної реєстрації.

Стаття 58 ГКУ містить загальні правила державної реєстрації суб’єктів господарювання.:

1. Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

2. Відкриття суб'єктом господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрації.

Відомості про відокремлені підрозділи суб'єктів господарювання залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному законом.

Детально процедура державної реєстрації регламентується ЗУ „Про державну реєстрацію ю.о. та ф.о.- підприємців” від 15.05.2003 року, який набув чинності з 01.07.2004 року.

Дія цього закону поширюється на державну реєстрацію всіх ю.о. незалежно від форми власності та підпорядкування, а також ф.о.- підприємців.

Законом встановлені особливості державної реєстрації об’єднань громадян, благодійних організацій, партій, органів державної влади та місцевого самоврядування, банків, Торгово-промислових палат, фінансових установ, бірж тощо.

Відповідно до Статті 4 вищеназваного закону:

1. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

2. Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців включає, зокрема:

- перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

- перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації;

- внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу - підприємця до Єдиного державного реєстру;

- оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

3. Зміни до установчих документів юридичної особи, а також зміна прізвища та/або імені, та/або по батькові (далі - імені) або місця проживання фізичної особи - підприємця підлягають обов'язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому цим Законом.

4. Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають державній реєстрації.

5. Представництва, філії іноземних компаній в Україні підлягають акредитації на території України в порядку, встановленому законом.

Стаття 5 зазначеного закону визначає місце проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

За проведення державної реєстрації справляється реєстраційний збір у розмірах:

• 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – при проведенні реєстрації ю.о.;

• 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – при проведенні реєстрації ф.о. - підприємця;

• 30% вказаного збору при реєстрації змін до установчих документів;

• 1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян – за заміну свідоцтва про державну реєстрацію при його пошкодженні або втраті.