V. Підсумки заняття:

Найдавніші люди на території України з'явилися вдалеку давнину і їх розселення відбулося в епоху палеоліту. Жили вони племенами, які складалися із родів. Займалися полюванням, збиральництвом, рибальством, використовуючи спочатку примітивні знаряддя праці. Але з розвитком суспільства, появою заліза та обробки землі відбувається зміна в житті пращурів: відбувся суспільний поділ праці - з'явилися племена скотарів та землеробів; поширюється ремесло – ковальство, гончарство (особливо після появи гончарного круга). З'являються та починають розвиватися релігійні уявлення та мистецтво. Про все це ми дізнаємося з археологічних даних та збережених малюнках в скелях.

VІ. Домашнє завдання: опрацюйте сторінки підручника: 1, стр. 9-39

Тема заняття 2: Утворення і розвиток держави Київська Русь.

Передумови виникнення держави.

Про розвиток східних слов'ян напередодні утворен-ня держави в ІХ столітті говориться в літопису «Повість минулих років», укладачем якого вважають чернеця Києво-Печерського монастиря Нестора, що жив наприкінці ХІ- на початку ХІІ ст.

Згідно літопису, на правобережжі Дніпра жили поляни, центром яких був Київ; на північ від полян, між р. Россю і Прип'яттю, жили древляни (центр – Іскоростень); на лівобережжі Прип'яті жили дреговичі; у верхів'ї Південного Бугу – бужани і волиняни; у Південному Подніпров'ї – уличі, а на захід – тіверці; у Закарпатті – білі хорвати, на лівому березі Дніп-ра і далі на схід та північ – сіверяни, далі радимичі, кривичі, полочани, словени, в’ятичі.

Протягом 6-8 ст. у східних слов'ян утворилися перші територіально-політичні об'єднан-ня – союзи племен, які були своєрідним зародком держав. Верховним органом племінного самоуправління у слов'ян було віче. Подальший розвиток родоплемінної організації обу-мовив появу спершу виборної, а потім спадкової князівської влади. Так виникли племінні княжіння.

На межі 8-9 ст. у східних слов'ян формувалися основи державності. На сторінках візан-тійських та європейських хроні почали з'являтися звістки про русів, країну русів, яку очолює каган (цар). Першим князем – володарем Києва, був князь Кий. Закінчивши будівництво міста на Дніпрі, він здійснив похід на Візантію, вів переговори з візантійсь-ким імператором, уклав торгову угоду, а повертаючись назад, заклав місто на Дунаї – Києвець. Князя Кия вчені вважають засновником правлячої династії Київської держави.

Дір і Аскольд. ІХ ст. в історії Русі було переломним етапом. Піднесення в розвитку пов'язане з ім'ям Аскольда. Він був прямим і законним спадкомцем київського престолу після Діра. Його діяльність була направлена на зміцнення Київського князівства та під-вищення ав торите ту в середньовічній Європі. Територія князівства була невеликою, але державний, економічний і військовий потенціал був значним. За князювання Аскольда Русь утвердилась на узбережжі Чорного моря (Руське море). Його приваблювали багаті і культурні країни – Візантія, Хозарія, Болгарія, Закавказзя, Арабський халіфат.

За рахунок вдалих походів до Візантії, Київське князівство визнали великою державою, гідним противником імперії, авторитет був високим, з ним мусили рахуватися всі тогочасні держави Середземномор'я.

Велика увага приділялася і культурному розвитку за часів Аскольда та Діра. Була запро-вадьжена православна релігія як державна (хоч і не надовго). Це була перша спроба хрис-тиянізувати Русь. Аскольд трагічно загинув у 882 р. внаслідок перевороту, здійсненого воєводою Олегом.

Київська Русь за Олега і Ігоря.

Підступно вбивши князя Аскольда, владу в Києві захо-пив опікун малолітнього князя Ігоря із династії Рюриковичів Олег. Свою владу здійсню-вав від імені Рюриковичів. Олег здійснив походи у землі древлян (883 р.) та уличів (885р.) Відновив язичницький культ у Києві. Жорстоко розправився з населенням Новгорода, яке виступило проти приєднання до Києва: місто обкладене даниною, встановлено строки її сплати.

У 907 р. здійснив вдалий похід проти Візантії та змусив її підписати вигідний для Русі договір. За цим договором відкривалися широки можливості для руських купців. Інший договір укладений в 911 р., за яким визначено правові норми розв'язання конфліктів. Ці договори утверджували Руську державу як рівноправного партнера імперії.

В 912 р. Олег помер і влада перейшла до Ігоря. Князь Ігор вів жорстку політику, направлену на зміцнення централізованої влади: зламав опір древлян; вів боротьбу з печенігами. Але при цьому розірвав стосунки з Візантією. В 941 р. виступив у похід на Константинополь, але його флот був зустріне ний «грецьким вогнем».

У 944 р. Ігор знову пішов на Візантію, але візантійці запропонували викуп. Був укладений новий договір, але не такий вигідний як при Олегу: Русь втратила володіння на Чорно-морському узбережжі та в горлі Дніпра, зобов'язувалася надавати допомогу візантії в разі війни; купці мали платити мито.

Але за князювання Олега і Ігоря територія Київської Русі розширилася за рахунок як племінних княжінь слов'ян, так й племен неслов'янського походження. Прихід до влади нової династії не вніс істотних змін у політичне життя.

Князювання Ольги та Святослава.

Після смерті Ігоря влада перейшла до його дружи-ни Ольги (945-964), так як Святослав був ще неповнолітнім. Ольга була першою жінкою-княгинею, яка у 946 р. намагалася ліквідувати місцеве княжіння – було скасовано прав-ління династії Мала, а земля древлян була підпорядкована владі княгині. Саме такий захід упокорив місцевих князів.

Княгині вдалося реформувати систему збору данини: встановлені точні норми данини, податків і повинностей – «устави», «уроки», «оброки». Це започаткувало нові принципи збирання податків в країні. Саме ці реформи свідчать про державотворчі процеси в країні.

Князювання Ольги вплинуло і на характер відносин з іншими державами. Вона особисто очолила посольство (понад 100 осіб) до Константинополя. Під час переговорів Ольга прагнула встановити династичні зв'язки з Візантією, але це невдалося здійснити.

Княгиня мала намір запровадити християнство (вона сама була християнкою), але і це не вдалося здійснити. Перебування Ольги протягом 20 років при владі навчило і продемонст-рувало переваги мирним шляхом проводити зовнішню політику не застосовуючи війська.

Князь Святослав у 964 р. став великим київським князем. Могутність держави вбачав у зміцненні Київської держави, забезпеченні вільної торгівлі зі Сходом (Персія, арабські країни), країнами Подунав'я (Болгарія, Візантія); ліквідації загрози з боку хозар, печенігів, болгар. Князь підкорив в'ятичів і тим завершив об'єднання східно-слов'янських племен. Приеднав до Києва Тмутаракань, Прикубання; у 965 р. розгромив Хозарський каганат і оволодів шляхом по р. Волзі.

Святослав намагався розширити державу за рахунок Болгарського царства у 967 р., але змушений повернутися до рідного краю, щоб відігнати ворогів (печенігів), які взяли в об-логу Київ. В 968 р. здійснив знову спробу оволодіти територією Балкан, загрожуючи Кон-стантинополю. Але після Доростольської оборони 971 р. Святослав змушений укласти договір з імператором. Після укладення миру Святослав рушив до батьківщини, але біля порогів Дніпра його дружину підстерегли печеніги. Русичі у бою полягли всі, в тому числі і Святослав (972 р.).

Таким чином, діяльність княгині Ольги та князя Святослава сприяла зростанню могут-ності Київської держави, єднанню східних слов'ян, зміцненню кордонів. Святославу вда-лося зосередити повноту влади в руках єдиної династії. Свідченням цього стало призна-чення ним у літку 969 р. на київський престол старшого сина Ярополка, а у Древлянську землю – Олега, у Новгородську – Володимира.

Піднесення Київської Русі.

Найвищого піднесення Київська держава досягла за часів правління Володимира Святославовича. Протягом 981-984 рр. йому довелося приборка-ти повсталих в'ятичів, радимичів, встановив для них данину «від рала»; приєднав міста Червень, Бузьк, Белз, Перемишль, які належали ляхам (полякам) та землі між Німаном та Західним Бугом. Цим завершилося об'єднання земель у складі Київської Русі, кордони якої простягалися від Карпат на заході до Волги на сході, від Новгорода на півночі до Чорного моря на півдні.

Для зміцнення кордонів держави збудував на півдні ряд фортець на річках Стугні, Сулі, Трубежі. Для впорядкування внутрішнього життя князь Володимир провів ряд реформ:

• адміністративну: ліквідував племінні княжіння, поділив територію на вісім округів, округи – на волості, на чолі яких поставив довірених осіб або синів;

• військову: замінив племінну організацію війська феодальною – службою за право володіти земельною власністю;

• оборонну: будівництво фортець-укріплень навколо Києва;

• судову: розмежував єпископський та графський суди;

• заснував нові міста: Володимир на Волині, Василів на Київщині;

• релігійну: спочатку намагався упорядкувати систему язичницьких вірувань. Але, переконавшись у неможливості цього, запровадив християнство як державну релігію у 988 р.

Постать Володимира вирізняється з-поміж інших володарів Русі. Він зміг змінити свою поведінку, характер і уявлення про моральні цінності, спосіб життя як людина. Як політик і державний діяч, провів реформи для зміцнення держави; як полководець – розширив кордони Русі у західному напрямі; як дипломат – розвивав відносини з країнами Цент-ральної та Західної Європи. Однак найбільшою справою Володимира є запровадження християнства як державної релігії, тому в історію увійшов князь як Володимир Великий.

Діяльність Ярослава Мудрого. «Руська правда».

Після смерті Володимира в 1015 р. між його синами спалахнула боротьба за владу, в якій перемогу здобув Ярослав. Його князювання стало добою піднесення не тільки Київської Русі, але і її столиці – Києва. За Ярослава Мудрого Київська Русь досягла зениту слави: розширилися її кордони, які прос-тягалися від Фінської затоки, Ладозького та Онезького озер на північному заході до Чор-ного моря й пониззя Дунаю на півдні; від Закарпаття на заході до верхів'їв Дону та Волги на сході. З'явилися нові міста, за мурами яких велася жвава торгівля, розвивалися ремесла.

Ярослав доклав багато зусиль для зміцнення єдності та централізації управління держа-вою, для розбудови міст, фортець, храмів, монастирів тощо. Особливо вражають масшта-би будівництва в Києві: розширилася територія центральної частини міста («місто Яросла-ва»), яку обнесено потужним укріпленням – земляними валами. Вали сягали завдовжки 3.5 км, заввишки – 14 м, завтовшки – 30 м. На валах були споруджені дубові стіни. Перед валами викопували глибокі і широкі рови, наповнені водою.

За Ярослава зведено перлину світової архітектури – собор св. Софії; було відкрито шко-ли і бібліотеки (бібліотеку Ярослава до сих пір не знайдено); почалося писання літописів та переписування ченцями книг. При монастирях були засновані перші лікарні. Це все засвідчено в літописі під 1037 р.

За часів Ярослава посилилось значення Київської митрополії: на посаду митрополита обирався уже не грек, а русич. Першим митрополитом-русичем став Іларіон. В усіх вели-ких містах розпочалося будівництво православних храмів, закладалися монастирі. Най-більший із них – Києво-Печерський, який став важливим осередком православ'я, культури та освіти.

Ярослав Мудрий вперше здійснив спробу об'єднати правові норми в єдиний збірник – «Найдавнішу правду», яка отримала назву «Правда Ярослава». Вона містила 18 статей, і в ній розглядалися питання покарання за вбивство, побої до крові чи синців, виривання бо-роди і вусів, переховування чужого холопа тощо. Зберігалося право на кровну помсту за вбивство або замінювалося на штраф у 40 гривень. Близько 1024-1026 рр. були видані «Покон вірний» - закон, який визначав розміри данини з населення на користь княжих дружинників, які здійснювали судочинство і збирали карні штрафи – віри.

За часів Ярослава також зріс міжнародний авторитет Русі, про що свідчать династичні шлюби дітей Ярослава з найбільшими володарями Європи того часу.

Отже, Ярослав був мудрим політиком і державним діячем, що дало змогу ще більше зміцнити могутність України-Русі, тому від нащадків він і отримав ім'я Мудрого.

Відновлення могутності Києва за влади Володимира Мономаха.

Володимир Мономах став київським князем в 1113 р. у 60 років на підставі запрошення повсталих киян. Він був сином Всеволода Ярославича і дочки візантійського імператора Константина ІХ Монома-ха Анастасії. Тому і отримав прозвіще Мономах. Після тривалих міжусобних війн період князювання Володимира Мономах був часом розквіту Київської Русі. За цей період була відновлена одноосібна влада князя. Всі князі і бояри корилися йому. За час свого правлі-ння Мономах здійснив 83 походи, уклав 19 угод з половцями, полонив 300 половецьких князів. Кочовики більше не нападали на Русь, тому більше часу було для рішення внут-рішніх проблем. В Києві було споруджено міст через Дніпро, нові храми; наповнилася державна скарбниця.

Удосконалюючи правління державою, Володимир вніс зміни до законів, які отримали назву «Устав» - збірник правових норм, що увійшли до складу «Руської правди». Нові закони підтвердили всі права феодалів щодо підданих, передбачали поступки міській бідноті.

За Володимира Мономаха знову зріс міжнародний авторитет Київської держави: його сестра вийшла заміж за німецького імператора, дочка – за угорського короля, син Мстислав одружився з дочкою шведського короля, а сам В.Мономах був одружений з дочкою англійського короля; його онуком був король Данії Вольдемар.

Бажаючи передати власний досвід нащадкам Володимир Монамах написав «Повчання дітям», виповнене турботою про рідну землю, ідеями християнського гуманізму.

Володимир Мономах помер в 1125 р. (73 р.) Похований у Києві у соборі св. Софії. Йому вдалося на деякий час відновити державу Володимира та Ярослава. За висловом літопис-ця, Мономах «…просвітив Руську землю, як сонце».

Його наступник - син Мстислав Володимирович продовжував політику свого батька: зміцнював свою владу, долав непокірних володарів, проводив храмове та монастирське будівництво. Були побудовані комплекс споруд Федорівського монастиря (1129 р.), церква Богородиці Пирогощої. Продовжували розвиватися і міжнародні зв'язки за рахунок шлюбів: зятями Мстислава були візантійський імператор, принци норвезький і датський, угорський королевич. Влада Мстислава досягла найбільшої могутності і незабаром династія Мономаховичів втратила єдність і почалася боротьба за владу на Русі.

Розпад Київської держави.

До середини ХІІ ст. Київська держава розпалася на 15 самостійних земель. Особливо сильними з них були: Галицько-Волинська держава; Воло-димиро-Суздальське князівство, Полоцьке князівство, Новгородська республіка. Стійкість цих земель пояснюється тим, що на цих землях утвердилися окремі династії: в Чернігівщині – Ольговичі, у Галичині – Ростиславичі, а згодом в Галицько-Волинській державі – Романовичі.

Основними причинами розпаду Київської Русі вважаються: • соціально-економічні чинники – натуральний характер господарювання, тобто слабкість економічних і політичних зв'язків між феодальними господарствами; • розвиток міст, які стали економічними, культурними, а згодом і політичними центрами; • виникнення спадкового землеволодіння і його зростання. Поступово влада удільних князівств та бояр зростає, а влада київського князя послаблювалася.

Наявність 15 самостійних князівств не означала припинення існування Київської Русі.За рахунок змін в державі відбулася зміна форми державного устрою Замість одного великого князя нею почало управляти об'єднання найсильніших князів, а Київ залишався стольним містом. Такий порядок отримав назву «колективного сюзеренітету», коли князі зобов'язувалися захищати державу від ворогів і намагалися розв'язати найважливіші питання внутрішнього життя на князівських з'їздах. Але при цьому тієї могутності і слави сильної і міцної держави вже не було. Тому пізніше така ситуація привела до захоплення Київа та земель монголо-татарами.

ІV. Закріплення вивченого матеріалу:

1. Перелічьте декілька причин виникнення держави на території України.

2. Назвіть послідовно основних князів Київської Русі.

3. Що сприяло, на вашу думку, піднесенню держави Київська Русь. Доведіть свою думку.

4. Яку внутрішню політику проводили київські князі?

5. Що нового було у стосунках із сусудніми державами в ХІ-ХІІ ст.?

6. Хто з князів ХІІ ст. намагався відстоювати єдність Київської Русі?

7. Перелічьте причини розпаду Київської держави.