Види державних позик

Ознака	Вид
За місцем розміщення:	внутрішні; зовнішні
2. За терміном погашення заборгованості:	короткострокові (до 1 року); середньострокові (1-5 років); довгострокові (більше 5 років)
3. За характером виплати доходу:	процентні; виграшні; дисконтні.

2. Дефіцит державного бюджету є одним із важливих макроекономічних показників, який характеризує стійкість економічної системи. Країни, які створили ефективні функціональні економічні системи, що здатні регулювати співвідношення доходів і видатків держави, мають позитивне сальдо або незначний дефіцит.

Відповідно до статті 14 БК України „Дефіцит та профіцит бюджету, залишок бюджетних коштів” затвердження бюджету з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування бюджету з урахуванням ст.72.

Профіцит бюджету затверджується з метою погашення боргу, забезпечення встановленого розміру оборотного залишку бюджетних коштів та придбання цінних паперів з урахуванням ст.72 БК України.

В Україні протягом останніх років зберігається дефіцит державного бюджету. Він зумовлений як недостатніми надходженнями, викликаними економічною кризою, так і надмірними (стосовно доходів) видатками на підтримку неефективних галузей економіки. Скорочення дефіциту за рахунок зменшення видатків на соціальну сферу є недоцільним, оскільки може спричинити її повну руйнацію, зниження життєвого рівня найбідніших верств населення, а це матиме негативні політичні наслідки. Тому важливими є пошуки ефективних шляхів збільшення доходів державного бюджету.

Покриття бюджетного дефіциту, яке може здійснюватись з таких джерел:

• довгострокові облігації (більше року)

• довгострокові позики

• реалізація акцій Уряду

• використання депозитів, грошових резервів, інших ліквідних активів,

• зменшення залишків готівки на бюджетних рахунках.

Економічні зміни в країнах з перехідною економікою супроводжувалися швидким збільшенням бюджетних дефіцитів. Зміна цільових орієнтирів макроекономічної політики, еволюція економічних функцій уряду і центрального банку зумовлюють потребу розширення джерел бюджетного фінансування. Тому при розробці стратегії бюджетно-податкової політики в перехідних економіках слід оцінювати можливі результати з огляду на динаміку рівня інфляції, величину "ефекту витіснення" і стану платіжного балансу при порівнянні таких варіантів фінансування бюджетного дефіциту: кредитно-грошової емісії (монетаризації); базового фінансування (внутрішнього і зовнішнього); збільшення податкових надходжень, доходів від приватизації.

У випадку монетаризації дефіциту (внутрішнього банківського фінансування) часто-густо виникає сеньорам - дохід держави від друкування грошей. Він є наслідком перевищення темпами зростання грошової маси темпів збільшення

реального внутрішнього валового продукту, що призводить до підвищення середнього рівня цін.

В умовах підвищення рівня інфляції виникає ^иефект Танзі" - свідоме протермінування платниками податків податкових відрахувань до державного бюджету. За час такого затягування гроші знецінюються, в результаті чого виграє платник податку, а дефіцит державного бюджету зростає.

Монетаризація дефіциту державного бюджету може не супроводжуватись емісією готівки, а здійснюватись у вигляді розширення кредитів центрального банку підприємствам за пільговими ставками або у формі відтермінування платежів.

Дефіцит бюджету, який безпосередньо фінансується центральним банком, має негативний вплив на платіжний баланс, оскільки збільшується пропозиція грошей. Він породжує збільшення попиту на вітчизняні та імпортні товари, різні фінансові активи, що призводить до зростання цін і підвищення рівня інфляції.

У перехідних економіках монетаризація дефіциту державного бюджету використовується у випадках значного зовнішнього боргу, вичерпаних можливостей внутрішнього боргового фінансування та різкого зменшення офіційних валютних резервів центрального банку.

Внутрішнє боргове фінансування державного дефіциту передбачає випуск урядом облігацій державної позики та інших державних цінних паперів, які забезпечують збільшення попиту на кредитні ресурси. Державні цінні папери будуть користуватися попитом за умови більшого доходу з них порівняно з іншими варіантами вкладання грошових коштів. Якщо доход буде низьким, то можливості внутрішнього боргового фінансування державного дефіциту значно зменшаться незалежно від рівня розвитку внутрішнього ринку капіталу. В такому випадку власники коштів купуватимуть не облігації, а товари, вкладатимуть кошти за кордоном. Цей спосіб фінансування державного дефіциту не усуває загрози зростання інфляції, а лише відтерміновує її.

В умовах перехідної економіки внутрішнє боргове фінансування державного дефіциту пов´язане з незначними витратами у випадках, коли внутрішня пропозиція фінансових ресурсів відносно еластична, зовнішнє боргове фінансування відносно дороге або обмежене, інфляція досягла високих темпів

або є неминучою.

Зовнішнє пільгове фінансування бюджетного дефіциту (наприклад, отримання субсидій, пільгових позик за низькими ставками з тривалими періодами погашення) є найбільш привабливою формою. Вона ефективна за умови, якщо внутрішні процентні ставки вищі за середньосвітові, і є можливість відносно стабілізувати валютний курс.

Однак, якщо макроекономічна політика спрямована на відносне скорочення внутрішнього боргового дефіциту бюджету за рахунок використання зовнішніх джерел, то відновити рівновагу платіжного балансу складно. При цьому не усувається дефіцит державного бюджету, а навпаки, збільшується зовнішня заборгованість.

Досвід розвинених країн свідчить про те, що зовнішнє фінансування бюджетного дефіциту є менш інфляційним, ніж монетаризація, оскільки зовнішні позики сприяють розширенню імпорту, активізують пропозицію товарів на внутрішньому ринку.

Отже, залучення коштів іноземних джерел для фінансування державного дефіциту може бути ефективним за умов організації концесійного фінансування; дефіциту капіталу на внутрішньому ринку при високій внутрішній нормі прибутку; незначних первинних розмірів зовнішнього боргу; сприятливих перспектив розширення ринку і нормального торговельного балансу.

8