Лекція 2 основи теорії права

1.Поняття ,ознаки та функції права

2.Правові норми: джерела, ознаки, структура та види

3.Предмет і метод правового регулювання

4.Систематизація законодавства

5.Поняття, ознаки та структура правовідносин

6.Правомірна поведінка. Поняття і види правопорушень.

7.Поняття і види юридичної відповідальності та юридичні поняття законності

1.Поняття ,ознаки та функції права

Особливостями правових норм порівняно з іншими соціальними нормами є те, що вони виникають, коли формується держава; встановлюються або санкціонуються державою; виражають волю керівної частини суспільства; утворюють внутрішню узгоджену систему; формулюють правила поведінки у вигляді прав і обо’язків; формально визначені та мають чітке визначення форми зовнішнього вираження. Праву як особливому виду соціальних норм притаманні певні ознаки. Основними вважають такі: – нормативний характер, тобто право складається з норм – правил поведінки загального характеру, що визначають права, обов’язки та відповідальність громадян, посадових осіб та державних органів; – норми, що мають загально-обов’язковий характер, поширюються на всіх учасників правовідносин і виконуються без виключень і незалежно від ставлення до норм; – у нормах виявляється воля держави; – право – це система норм, тобто правові норми – це не просто сукупність, а єдина система, що діє на основі єдиних принципів, виконує єдині функції та складається з інститутів і галузей, що регулюють однорідні суспільні відносини; – це система формально-визначених норм, зміст яких закріплено в тексті правового документа; – право гарантоване державою, яка охороняє та забезпечує його силою державного примусу; – право формулює правила поведінки у вигляді прав і обов’язків. Отже, право це – система загальнообов’язкових, формально визначених правил поведінки, що встановлюються, гарантуються і охороняються державою з метою упорядкування суспільних відносин. Право – це соціальне явище, що може розглядатися як єдність об’єктивного та суб’єктивного. Поняття “право” у юридичній літературі вживається у різних значеннях. Насамперед, право розуміється як певна об’єктивна реальність, один із видів соціальних норм, що діють у державі. Крім того, право – міра дій конкретної особи (у цих випадках вживається термін “суб’єктивне право”). Застосування права до кожного конкретного випадку супроводжується переходом від об’єктивного до суб’єктивного права. Тобто, доки норма права є загальною і поширюється на всі випадки конкретної сфери життєдіяльності, вона є об’єктивною. Основною її вимогою є відповідність соціальним, економічним, політичним та іншим факторам об’єктивної діяльності, що викликали її до життя. Коли ж ця норма торкається конкретної ситуації та реалізується в поведінці суб’єкта, то стає суб’єктивною. Суб’єктивне право є закріпленою правовими засобами можливістю чинити активні дії самостійно; вимагати активних дій від інших суб’єктів; звертатись до держави за захистом прав. Активна роль права у житті суспільства знаходить свій вияв через його функції, тобто напрями правового впливу на суспільні відносини. Серед них необхідно виділити регулятивні та охоронні функції права. Регулятивні функції – напрями правового впливу, спрямовані на забезпечення нормальної організації корисних для людини і суспільства відносин, їх функціонування відповідно до умов об’єктивних законів суспільного розвитку. Розрізняють регулятивну статистичну та регулятивну динамічну функції. Регулятивна статистична функція знаходить свій вияв через вплив права на суспільні відносини шляхом закріплення в тих чи інших правових інститутах. Наприклад, в інституті права власності статистична функція виражена також в інститутах політичних прав і свобод громадян, винахідницького, авторського права та ін. Регулятивна динамічна функція виявляється через вплив на суспільні відносини шляхом оформлення їх руху (динаміки). Вона знаходить відображення в інститутах адміністративного, цивільного, трудового права, які опосередковують господарські процеси в економіці. Охоронна функція – напрям правового впливу, спрямований на охорону певної системи суспільних відносин, їх недоторканість і відповідно до цього – на витіснення відносин, неприйнятних для існуючого суспільного ладу. Виховна функція права полягає у формуванні за допомогою юридичних приписів такої особистості, яка поважає прийняті демократичним шляхом закони, проявляє правову активність, володіє високим рівнем правової культури.

2.Особливим видом соціальних норм є норми права, які є первинним елементом системи права. Відмінність правових норм від усіх інших соціальних норм характеризують такі ознаки:

1) державно-владна природа, тобто норми права або встановлюються державою (наприклад, шляхом прийняття закону), або санкціонуються (визнаються) нею (наприклад, шляхом ратифікації міжнародного договору). Крім того, виконання норм права забезпечується силою державного примусу;

2)  загальнообов'язковий характер, тобто норми права поширюються на всіх учасників суспільних відносин незалежно від їх волі і бажань;

3)  формальна визначеність, тобто у правовій нормі однозначно закріплюються права і обов'язки учасників суспільних відносин, атакож санкції, що застосовуються у випадках порушень настанов норми;

4) системність, тобто кожна правова норма має особливу структуру, вона нерозривно пов'язана з іншими, утворюючи цілісну систему національного чи міжнародного права.

Норми права - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою і спрямоване на регулювання суспільних відносин шляхом надання їх учасникам юридичних прав і покладення на них юридичних обов'язків.

Норми права мають певну структуру. Структура правової норми - це її внутрішня побудова, що характеризується наявністю в ній нерозривно пов'язаних одна з одною складових частин.

У юридичній науці переважає концепція тричленної структури правової норми, згідно з якої елементами норми є гіпотеза, диспозиція та санкція.

Гіпотеза - це складова частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких суб'єкти права мають здійснювати свої права та обов'язки, вказані в диспозиції цієї норми.

Диспозиція - це складова частина норми права, що визначає саме правило поведінки суб'єкта при наявності вказаних у гіпотезі обставин.

Санкція - це складова частина норми права, яка передбачає юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, вказаного у диспозиції.

Таким чином, всі елементи норми права логічно випливають один з одного, утворюючи цільну упорядковану систему.