6Правомірна поведінка: поняття, ознаки та види

Поведінка людей регулюється соціальними, в тому числі й правовими нормами. Та нормативна поведінка людей, що регулюється нормами права,називається правовою поведінкою. Правову поведінку можна визначити, як соціально значимі вчинки індивідуальних чи колективних суб'єктів, що контролюються їх свідомістю і волею, передбачені нормами права і тягнуть за собою юридичні наслідки.

Правова поведінка складається з двох протилежних за своєю спрямованістю видів:

1)  поведінка правомірна;

2)  поведінка протиправна (правопорушення).

Правомірна поведінка - це суспільно корисна, необхідна, бажана і допустима поведінка індивідуальних і колективних суб'єктів, яка не суперечить приписам правових норм або основним принципам права певної держави, нею гарантується та охороняється.

Ознаки правомірної поведінки:

1)  виражає об'єктивну можливість і необхідність;

2)  виражає бажаність і допустимість;

3)  відповідає інтересам громадянського суспільства;

4)  гарантується і охороняється державою;

5)  відповідає вимогам норм права.

Здійснюючи правомірну поведінку, суб'єкт вступає у сферу дії права і виявляє свій вибір між різними варіантами вчинків (правових і неправових). Правомірна поведінка повинна бути в сфері правового регулювання і відповідати приписам правових норм. Соціальна цінність правомірної поведінки полягає в тому, що вона становить органічну частку цивілізованої поведінки, що включає толерантність, чесність, вимогливість до себе.

Правомірна поведінка буває таких видів:

1)  за  сферою суспільних відносин - економічна, політична, соціальна тощо;

2)  за суб'єктами - діяльність державних органів, громадських об'єднань, соціальних спільнот, громадян;

3)  за  суб'єктивною  стороною  (тобто  ставлення  особи  до  своїх діянь):

- принципова, тобто особа внутрішньо переконана у необхідності виконувати приписи правових норм;

- звичайна, тобто особиста звичка особи виконувати норми права без роздумів і сумнівів;

- конформістка, тобто пасивне виконання особою приписів правових норм, відсутність власної позиції, прагнення не відрізнятися від інших суб'єктів, а робити так, як роблять інші;

- маргінальна, тобто здійснювана особою через страх перед загрозою юридичної відповідальності в разі вчинення правопорушення;

4)    за об'єктивною стороною - дія або бездіяльність;

5)  за формою зовнішнього прояву - фізична, вербальна, письмова;

6)  залежно від ставлення держави до правомірної поведінки - схвальна, заохочувана, допустима;

7)            за фіксацією в законодавчих актах– врегульована законодавством або неврегульована законодавством.

43. Поняття і види правопорушень, його ознаки. Правопорушення відрізняється від правомірної поведінки і діяльності наступними ознаками: 1) це суспільне небезпечне або шкідливе діяння; 2) це протиправне діяння (дія або бездіяльність); 3) винне протиправне діяння; 4) юридичне карне діяння; 5) наявність причинного зв'язку між протиправними діяннями і наслідками. Правопорушення — це соціально небезпечне або шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатного суб'єкта (фізична чи юридична особа), яке передбачене діючим законодавством і за нього встановлена юридична відповідальність. 1) Всі правопорушення є суспільне небезпечними або шкідливими, оскільки вони направлені проти суб'єктивних прав і свобод людини, юридичної особи, держави чи суспільства в цілому. Порушуючи чиїсь природні чи юридично закріплені права, правопорушник наносить шкоду людям, природі, державі чи організаціям. Шкода буває різна: матеріальна, моральна, а іноді і дуже небезпечна, коли здійснюється посягання на життя чи здоров'я людини, на державну безпеку тощо. В зв'язку із цим кримінальні злочини є найбільш небезпечними серед усіх правопорушень. 2) Всі правопорушення направлені проти вимог діючого законодавства чи природних прав людини, які ще не закріплені в. законодавстві. Вони можуть виражатися в активних фізичних діях правопорушника (порушення правил дорожнього руху, крадіжка, хуліганство). В окремих випадках правопорушення вчиняються в результаті бездіяльності, коли на суб'єкта покладаються юридичні обов'язки законом чи договором, а він не виконує їх, в результаті чого наноситься шкода чи соціальна небезпека. Наприклад, на охоронника покладається обов'язок охороняти матеріальні цінності, а він не виконав своїх обов'язків і сталося розкрадання майна. Тому поняття “дія” і “бездіяльність”, охоплюються одним поняттям — “діяння”. 3) Правопорушення — це не тільки протиправне, шкідливе, небезпечне діяння, але і винне діяння. Без вини ніхто не може бути притягнутий до юридичної відповідальності (за виключенням безвинної відповідальності в цивільному праві). Вина — це психічне відношення особи до своїх протиправних діянь. Вон має об'єктивну і суб'єктивну сторону (як почуття вини). 4) Карність означає, що в діючому законодавстві передбачені склад правопорушень і встановлена міра юридичної відповідальності. В зв'язку з цим всі правопорушення і відповідальність юридичне закріплені в законодавстві. Питання про відповідальність за порушення природних прав людини, які юридичне не закріплені в законодавстві, повинні вирішуватись на підставі міжнародно-правових актів, які ратифіковані Україною, або підставі застосування права по аналогії права і закону. 5) В окремих видах правопорушень, особливо злочинах, необхідно встановити причинний зв'язок між протиправними діями і наслідками. Якщо такого причинного зв'язку не буде, то і не можна звинувачувати особу в конкретному злочині. Всі правопорушення поділяються на дві групи: кримінальні злочини і проступки. Проступки в свою чергу поділяються на адміністративні правопорушення, конституційні, фінансові, цивільно-правові, дисциплінарні (порушення трудової дисципліни), земельні, екологічні, процесуальні, шлюбно-сімейні. Можуть бути й інші правопорушення залежно від галузей права.