ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ І КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ

1. Визначте поняття терміну «підприємець», «підприємництво» з точки зору еволюційного підходу?

2. Що таке підприємництво згідно з чинним законодавством Ук­раїни?

3. Розкрийте зміст підприємництва як особливої форми економіч­ної активності.

4. Які цілі має підприємницька діяльність?

5. Охарактеризуйте підприємництво як певний стиль і тип госпо­дарської поведінки.

6. Які цілі має підприємницька діяльність?

7. Перерахуйте функції підприємницької діяльності.

8. Назвіть основні рушійні сили розвитку підприємництва.

9. Які схожі риси та розбіжності у поняттях «бізнес», «підпри­ємництво»?

10. Назвіть суб'єкти підприємницької діяльності. Які категорії громадян не допускаються до підприємницької діяльності згідно з чин­ним законодавством України?

11. Перерахуйте об'єкти підприємницької діяльності.

12. Яку роль відіграє підприємництво в суспільстві?

13. Які тенденції спостерігаються у розвитку підприємництва в Україні?

14. Поясніть функції та роль малого підприємництва в суспільстві.

15. Які переваги та недоліки притаманні малим підприємствам?

16. Запропонуйте заходи активізації розвитку підприємництва в Україні.

17. Які права мають суб'єкти підприємницької діяльності? Які права гарантуються з боку держави?

18. Визначте сутність та етапи логіки підприємницької діяльності.

19. Що таке підприємницька ідея? Назвіть її складові.

20. У чому полягає необхідність розробки та впровадження нової підприємницької ідеї?

21. Які існують джерела формування підприємницьких ідей та мето­ди їхнього пошуку?

22. Що таке банк підприємницьких ідей? Як і для чого підприємцю доцільно його створювати?

23. Назвіть мотиви підприємницької діяльності.

24. Які існують теорії мотивації трудової діяльності? Поясніть їхній зв'язок з підприємництвом.

25. Перерахуйте ділові якості сучасного підприємця.

РОЗДІЛ 2

Види підприємництва

»

Ключові слова і поняття: виробниче підприємництво; тради- ціоналістське та інноваційне підприємництво; венчурна фірма; бізнес-інку- батор; технологічний парк; технополіс; комерційне підприємництво; тор­гово-промислова палата; франчайзинг; посередники; агент; принципал; брокер; комісіонер; консигнатор; дистриб'ютор; дилер; торговий маклер; посилторговець; комівояжер; аукціоніст; аукціонатор; аукціонер; лот; аукціонна торгівля; мерчандайзер; мерчандайзинг; брокерська контора; біржа; товарна біржа; фінансове підприємництво; фінансові посередни­ки; комерційний банк; інвестиційний банк; інвестиційний фонд; інвести­ційна компанія; фондова біржа; страхування; страхувальник; бізнес-кон- салтинг; інжиніринг; фермерське господарство

2.1. Виробнича підприємницька діяльність

Підприємництво — надзвичайно багатопрофільний вид економіч­ної діяльності, що охоплює практично всі галузі системи господарю­вання. Кожна з ланок має характерні особливості, розрізняється змістом бізнес-операцій, засобами їх проведення. Підприємницька діяльність може здійснюватись у виробництві, торгівлі, посередництві, наданні фінансових послуг, страхуванні, будівництві, громадському харчуванні, туризмі, готельному господарстві, наданні побутових, консалтингових, транспортних послуг та ін.

Обмірковуючи свою бізнес-ідею щодо створення власної справи, початківцю потрібно обрати найбільш привабливий напрямок, тобто таку ринкову нішу, де успішніше забезпечується реалізація товару чи послуги, беручи до уваги вкладені ресурси у бізнес та їхню віддачу (окупність вкладів). Це питання дуже важливе, тому підприємцю до­цільно розв'язати його ще до складання установчих документів та про­ведення державної реєстрації.

При виборі того чи іншого виду підприємницької діяльності слід враховувати такі критерії (фактори), зокрема:

• вид товару, який пропонується на ринок, його якість, асор­тимент;

• споживчий попит на товар або послугу;

• фінансові можливості підприємця, наявність матеріальних, тру­дових ресурсів;

• існуючий економічний стан у даній сфері бізнесу, рівень роз­витку конкуренції;

• досвід роботи підприємця, його кваліфікацію;

• перспективність виду підприємницької діяльності, можливості одержання достатнього прибутку.

Пріоритетне значення з огляду на загальнодержавні (національні) інтереси має підприємницька діяльність у виробничій сфері. Це найбільш перспективний та інвестиційно привабливий шлях до справ­жнього успіху, хоча він більш складний, потребує залучення різних фак­торів виробництва, характеризується більш тривалим періодом від за- , родження бізнес-ідеї до реалізації виробленої продукції та отримання ' економічного ефекту. Результати дослідження зарубіжних економістів свідчать про те, що серед промислових видів бізнесу швидкозростаю- чими напрямками є: виробництво комп'ютерів, оргтехніки, упаковки, фармацевтичних товарів, засобів зв'язку.

Можливо, початківець не хоче займатися виробництвом. Існують й альтернативні рішення. Так, великою популярністю користуються такі види бізнесу: організація кафе, барів, магазинів роздрібної торгівлі, стоянок для автотранспорту, надання посередницьких послуг' з неру­хомістю, автосервіс, продаж і обслуговування комп'ютерів,, підключен­ня їх до мережі Інтернет, туристичне обслуговування, будівництво жи­лих будинків поліпшеного планування, ремонт офісів та квартир. Міжнародна практика підтверджує досить високий відсоток виживан­ня цих видів бізнесу та наявність попиту з боку клієнтів.

Виробниче підприємництво — це діяльність, яка безпосередньо по­в'язана з виробництвом продукції, робіт, послуг, інформації для подаль­шої реалізації покупцям, споживачам.

Мета — одержання прибутку в результаті продажу виробленої про­дукції, виконаних робіт, послуг. Виробнича підприємницька діяльність розрізняється за формами та видами (рис .2.1).

Існують дві форми виробничого підприємництва:

1. Традиціоналістське підприємництво. Орієнтоване на виробництво традиційних товарів для постачання на ринок. Асортимент товарів, який вже давно випускається виробником, відносно стабільний, не підлягає суттєвим змінам за різновидами.

2. Інноваційне підприємництво. Передбачає організацію виробництва з широким використанням інновацій. Результатом такої організації виступає новий (раніше не існуючий) товар або товар з принципово новими характеристиками, властивостями або навіть сферами викори­стання. Практика виробничої підприємницької діяльності у будь-якій формі включає в себе елементи інноваційного процесу.

Види виробничої підприємницької діяльності:

• основні;

• допоміжні.

До основних відносять види виробничої підприємницької діяль­ності, результатом яких є виробництво товару, готового до споживан­ня (виробничого або індивідуального). Функція виробництва є для підприємця провідною.

Серед допоміжних розрізняють види підприємницької активності , які обслуговують, супроводжують виробництво (наприклад, іннова­ційна, науково-технічна, інформаційна, інжинірингова, конструк­торська, консультаційна, маркетингова, лізингова діяльність, виробни­че споживання товарів та послуг, збут продукції).

Традиціоналістська підприємницька діяльнісп з частковою інновацією

Допоміжна

Традиціоналістська підприємницька діяльність

Підприємницька діяльність з виробництва товарів

Інноваційна підприємницька діяльність

Основна діяльність

Основна діяльність

Допоміжна

Рис. 2.1. Виробниче підприємництво та його складові

Підприємець-виробник має тісний зв'язок з покупцем (спожи­вачем), для якого призначений вироблений товар. Успіх досягається за поєднанням інтересів двох сторін (рис. 2.2).

Підприємець - виробник

;ць -|

Виявлений інтерес споживача

Інтерес підприємця, що нав'язується споживачу

Рис. 2.2. Можливі способи поєднання інтересів підприємця-виробника

та споживача

Існують два способи відношення підприємця-виробника до спо­живача.

1. Виявлення інтересу споживача. Це результат вивчення під­приємцем очевидних, але не задоволених потреб споживача, які мож­на задовольнити через розвиток підприємницької активності (наприк­лад, виробляється обмежена кількість дитячих іграшок або не вироб­ляються дешеві іграшки). Такий підхід можливий для підприємця в умовах наявності товарного дефіциту, характерного для суспільства з низьким рівнем соціально-економічного розвитку. Дії підприємця: оперативне виробництво тих товарів, яких не вистачає для заповнення ринкової ніші.

2. Нав 'язування споживачу інтересу підприємця. Це результат діяль­ності підприємця щодо виявлення неусвідомленого інтересу спожива­ча. Така підприємницька активність пов'язана з рішенням та готовні­стю підприємця виробляти нові товари, нетрадиційні для споживчого ринку.

Здійснення виробничого підприємництва пов'язане з необхідністю придбання або використання факторів виробництва. Це основні та обо­ротні засоби, робоча сила, фінансові ресурси, інформація, природні ресурси, підприємливість.

Основними етапами виробничого підприємництва є: обґрунту­вання ідеї виробництва конкретного товару (послуги);-маркетингове дослідження та проведення попередніх підприємницьких розрахунків (виявлення споживчого попиту, аналіз кон'юнктури ринку, визначен­ня обсягу виробництва та асортиментної структури, потреби у фінан­сових ресурсах, точки беззбитковості виробництва); придбання або оренда устаткування; пошук постачальників та покупців, укладання з ними договорів; організація товаропостачання; реалізація виробленої продукції та маркетингова підтримка збуту; визначення результатив­ності виробничої діяльності.

Розглянемо загальну схему виробничого підприємництва (рис. 2.3).

Для того, щоб виробити продукцію, підприємцю необхідні оборотні активи у вигляді матеріалів, сировини, напівфабрикатів (З_о6). За прид­бання для виробничого процесу оборотних активів підприємець спла­чує їх власникам грошові суми (Г_0б), що залежить від кількості матері­альних засобів та цін на них.

Далі для виробничої діяльності потрібні основні активи (3^) у ви­гляді робочих приміщень, машин, устаткування, інструментів, при­

борів. Якщо у підприємця їх немає, то потрібно їх придбати або орен­дувати на певний період. За придбання для виробництва основних ак­тивів (З_ос) підприємець вимушений сплатити їх власникам грошову суму (Г_ос). Це буде залежати від виду та кількості потрібних для виробництва основних засобів та цін на них, а при орендних відносинах — від строку використання.

Володар робочої сили

Зоб

Власники

Покупці товару

Іоборотній активів

Гп

Підприємець - виробник

Зос

Власники основних активів

Умовні позначення:

— оборотні активи (матеріали, сировина, напівфабрикати та ін.); Г^ - сума коштів за придбання оборотних активів; З - основні активи (виробничі приміщення, машини, устаткування та

ін.);

Р_с - робоча сила;

Г_р — сума коштів за використання робочої сили (витрати на оплату праці робітників);

Т — реалізація виробленого товару;

Г_п - належна сума від продажу товару;

Г^ — сума коштів за придбання основних активів.

Рис. 2.3. Загальна схема виробничого підприємництва

Виробництво вимагає також залучення підприємцем робочої сили (Р_с). В більшості це наймані робітники, оплата праці яких буде залежа­ти від кількості працюючих, розміру заробітної плати, тривалості ро­

бочого часу. Витрати підприємця на оплату праці позначаються Г . У процесі виробничого підприємництва можуть мати місце й інші витра­ти (наприклад, придбання інформації, ремонт приміщення і устатку­вання, витрати на зберігання та транспортування матеріалів і готової продукції, на послуги зв'язку та ін.).

Виробниче підприємництво завершується випуском товару Т, який продається підприємцем покупцю. У результаті він одержує від покуп­ці належну суму від продажу товару Г_п. Завдання підприємця полягає у тому, щоб виробництво було рентабельним, тобто доход ^перевищу­вав витрати Г_о6, Г_ос, Г , додаткові витрати і податки. У цьому полягає сутність виробничої підприємницької операції.

Основними принципами раціональної організації основного ви­робництва у сучасних умовах науково-технічного прогресу є: спеціалі­зація процесу (робочих, місць), пропорційність, ритмічність, безпе­рервність, паралельність, мінімізація часу.

Спеціалізація процесу (робочих місць) — це скорочення кількості найменувань робіт, операцій на кожному робочому місці. Якщо за од­ним виробничим підрозділом закріплені різноманітні операції, то ви­робничий процес потребує постійних переналадок, перебудов, що зав­жди призводить до зростання втрат часу. Зниженню втрат при цьому сприяє стандартизація та уніфікація виробів та їхніх складових частин, які сприяють стабілізації вимог виробництва та підвищенню рівня організації загального процесу за рахунок підвищення масовості випус­ку продукції.

Принцип пропорційності організації виробничого процесу — це рівна пропускна спроможйість усіх виробничих підрозділів як основ­них, так й допоміжних, а у рамках цехів - рівна пропускна спроможність ділянок та ліній, груп обладнання та робочих місць.

Рівна пропускна спроможність основних цехів передбачає, що вони можуть випускати продукцію у номенклатурі, кількості та у строки, що відповідають вимогам комплектного і рівномірного випуску підприєм­ством готової продукції згідно із замовленням.

Пропускна спроможність допоміжних цехів повинна відповідати пропускній спроможності основних цехів. Так, основному цеху по­трібно отримувати від інструментального цеху ріжучий, вимірювальний інструмент у номенклатурі, кількості та за строками, обумовленими вимогами основного виробничого процесу. Діяльність обслуговуючих господарств повинна забезпечувати безперервну та ритмічну роботу основних і додаткових цехів. Недотримання принципу пропорційності є причиною виникнення диспропорцій, коли пропускна спроможність деяких підрозділів або окремих робочих місць стає недостатньою для виконання виробничих завдань. Економічне значення принципу про­порційності полягає у тому, щоб забезпечити безперервну та ритмічну роботу усіх підрозділів підприємства.

Ритмічність виробництва — це періодичність повторення вироб­ничого процесу через певні відрізки часу на усіх його стадіях. Порядок повторення виробничого процесу визначається ритмом запуску та рит­мом випуску продукції. Неритмічна робота призводить до значних ви­робничих втрат: простою обладнання, зниження продуктивності праці, підвищення собівартості продукції, що випускається.

При організації виробничого процесу необхідно дотримуватись принципу безперервності, що означає ведення роботи без будь-яких перерв або зведення їх до мінімуму. За рахунок цього забезпечується краще використання виробничих потужностей, скорочується трива­лість циклу виготовлення продукції.

При організації виробничого процесу також необхідно враховувати принцип паралельності, тобто одночасне виконання окремих частин виробничого процесу. Так, однакові операції можуть одночасно вико­нуватись на декількох робочих місцях. Паралельно можуть здійснюва­тись й суміжні операції з обробки партії деталей.

При організації виробничого процесу необхідно дотримуватись також принципу мінімізації часу, тобто забезпечення найкоротшого шляху проходження предметів праці по усім стадіям виробничого про­цесу: від запуску у виробництво вихідних матеріалів до випуску готової продукції та її складування. Мінімізація часу дозволяє скоротити три­валість виробничого циклу та зменшити витрати на використання між- операційних транспортних операцій.

Підвищити ефективність виробництва можна при тому ж тех­нічному рівні станків і механізмів, при тих же технологічних процесах за рахунок випуску виробів з уніфікованих і нормалізованих вузлів, де­талей, що створює умови для серійного (масового) запуску їх у вироб­ництво. Результативність виробництва підвищується також завдяки роз­міщенню обладнання за потоком руху предметів у виробничому про­цесі, скороченню міжопераційних маршрутів переміщення напівфабрикатів, деталей. Створення такої раціональної організації виробництва не вимагає великих додаткових інвестицій, але підвищує продуктивність праці, скорочує виробничий цикл, знижує собівартість продукції, і на цій основі забезпечує зростання прибутку та підвищен­ня рентабельності виробництва.

Раціональна організація виробництва стає все більш активним фактором технічного прогресу, сприяє не тільки кращому викорис­танню техніки, але й обумовлює ряд змін у техніці та технології. У свою чергу технічний прогрес різко піднімає роль і значення організації ви­робництва. Постійно ускладнюється виробництво, все різноманітні­шими стають вироби, що випускаються сучасними виробничими підприємствами. Продукція стає дедалі складною, багатофункціональ­ною, складається з різних складових конструктивних елементів. Це підвищує вимоги до точності зборки, налагодження виробничого про­цесу.

Значення удосконалення організації виробництва полягає й у тому, що технічний прогрес призводить до все більш частих змін видів та мо­делей виробів, які випускаються. Традиційні (існуючі) моделі продукції вже можуть застарівати з розвитком науково-технічного прогресу, по­силенням конкуренції, закінченням життєвого циклу товару. У зв'язку з цим проблема гнучкості, переоснащення, модернізації виробництва стає важливою економічною проблемою, яка потребує залучення до­даткових капіталовкладень, державної підтримки.

Удосконалення організації виробництва — це проблема розробки системи заходів, що забезпечують найбільш ефективне поєднання про­цесів праці і матеріальних елементів виробництва у просторі та у часі. Методи організації виробництва на підприємстві значною мірою виз­начають можливість ефективного використання існуючої техніки і тех­нологій. Щоб забезпечити при наявних кадрах і матеріальних елемен­тах виробництва максимальну продуктивність і найбільший економіч­ний ефект, нова техніка та технологія повинні поєднуватись з раціональною організацією виробництва.

Удосконалення організації виробничого підприємства та підви­щення його ефективності передбачає:

• розподілення виробничого процесу на окремі операції та зак­ріплення їх за певними цехами, ділянками та робочими місця­ми;

• розміщення на площах цехів і виробничих ділянках обладнання з відповідною розстановкою робітників;

• визначення порядку переміщення предметів праці за фазами і окремими операціями виробничого процесу;

• оперативне керівництво і контроль за проведенням виробничого процесу на підприємстві та його підрозділах;

• впровадження прогресивних технологій для підвищення про­дуктивності праці, забезпечення випуску конкуренто­спроможної продукції; оперативна реалізація заходів щодо удосконалення організації виробництва на тих ділянках, де нор­мальний хід виробничого процесу порушується.

У сучасних умовах підвищується значення інноваційного під­приємництва як процесу створення та комерційного використання техніко-технологічних нововведень. Як правило, основою підприємницької діяльності є нововведення в області продукції або послуг, що дозволяє створити новий ринок, задовольнити нові по­треби. Інновації слугують специфічним інструментом підприєм­ництва.

Отже, інноваційне підприємництво — це особливий новаторський процес створення чогось нового, механізм господарювання, в основі якого лежить постійний пошук нових можливостей, орієнтація на інно­вації.

Необхідність формування інноваційного підприємництва в Україні обумовлена:

• посиленням інтенсивних факторів розвитку виробництва, які сприяють застосуванню науково-технічного прогресу в усіх сферах економічної діяльності;

• вирішальною роллю науки у підвищенні ефективності розробки і впровадження нової техніки;

• необхідністю суттєвого скорочення строків створення, освоєння нової техніки, підвищення технічного рівня виробництва;

• розвитком масової творчості винахідників та раціоналіза­торів;

• підвищенням витрат та погіршенням економічних показників підприємств, швидким старінням техніки і технології.

Сучасна економічна наука виділяє три основні види інноваційного підприємництва:

1. Інновація продукції. Це процес оновлення внутрішнього потенці­алу підприємства, що забезпечує виживання фірми, підвищення обся­гу прибутку, розширення частки на ринку, утримання клієнтури та рин­кового становища, створення нових робочих місць, підвищення пре­стижу.

2. Інновація технології. Це процес оновлення виробничого потен­ціалу, спрямований на зростання продуктивності праці і економію енергії, сировини та інших ресурсів, що у свою чергу дає можливість збільшити обсяг прибутку фірми, удосконалити техніку безпеки, про­вести заходи щодо захисту навколишнього середовища, ефективно ви­користовувати інформаційні системи.

3. Соціальні інновації. Це загальний процес планомірного покращан­ня гуманітарної сфери підприємства. Застосування інновації такого роду розширює можливості на ринку робочої сили, мобілізує персонал підприємства для досягнення поставлених цілей, зміцнює довіру до соціальних зобов'язань підприємства перед працівниками та суспіль­ством в цілому.

Таким чином, інноваційне підприємництво передбачає створення і виробництво науково-технічної продукції, товарів, робіт, інформації, духовних (інтелектуальних) цінностей, що підлягають подальшій реа­лізації покупцям, споживачам.

Фундаментальним принципом економічної стабільності будь-яко- го виробничого підприємства і країни в цілому є постійне здійснення інноваційної діяльності, створення нової конкурентоспроможної про­дукції, впровадження прогресивної технології. Відмова від інноваційної діяльності неминуче призведе до втрати гнучкості та конкурентоспро­можності, банкрутства підприємств, нездатності діяти у ринкових умо­вах.

Інноваційне підприємництво пов'язане з вкладом інвестицій у ство­рення та використання нової науково-технічної продукції з метою от­римання прибутку та соціального забезпечення. Ця форма підпри­ємництва має підвищений ризик, обумовлений новизною, творчим ха­рактером науково-технічної роботи, можливістю отримання як позитивного, так і негативного результату. Саме тому інноваційне підприємництво у розвинутих країнах носить назву — венчурний (ри- зиковий) бізнес.

Розглянемо типову схему інноваційного підприємництва (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Принципова схема інноваційного підприємництва

Для освоєння та виготовлення нового виду товару (продукції, по­слуги) підприємцю необхідні оборотні засоби у вигляді матеріалів, енергії для забезпечення їх обробки, комплектуючі вироби, напів­фабрикати. Необхідні матеріали (З_о6) підприємець купує у власників оборотних засобів, сплачуючи їхню вартість (Г_об). Для виробництва на­уково-технічної продукції (товару, послуги) підприємцю потрібні та­кож основні засоби (З_ос) у вигляді споруд, приміщень, спеціального обладнання, оснащення, інструментів. Підприємець може придбати їх у власників або орендувати. Для цього необхідно сплатити грошову суму (Г_ос), розмір якої залежить від виду та кількості потрібних для діяльності основних засобів та їхньої вартості. Крім того, для здійснення іннова­ційного процесу підприємцю слід залучити науково-технічні кадри, ви­робничий персонал, тобто робочу силу (Р_с), витрачаючи на це певні грошові ресурси (Г_р). Результатом інноваційної діяльності виступає го­товий товар (продукція, послуга). Цей товар (Т) підприємець реалізує покупцеві інноваційної продукції за ціною продажу (Г_п), яка включає витрати на виробництво та прибуток підприємця-новатора,

Інноваційне підприємництво як процес на шляху створення това- ру-новинки включає такі послідовні стадії:

1. формування інноваційних ідей;

2. відбір найбільш перспективних ідей;

3. детальна розробка задуму та його експертна оцінка;

4. розробка усіх деталей обраної найбільш перспективної ідеї (інно­ваційного проекту);

5. експертна оцінка інноваційного проекту;

6. експериментальне виробництво товару-новинки та випробу­вання його в умовах ринку;

7. коректування процесу виробництва;

8. початок масового виробництва нового товару та його просування на ринок для задоволення потреб покупців.

На розвиток інноваційних процесів впливають фактори еконо­мічного, технологічного, правового, організаційно-управлінського, соціально-психологічного і культурного характеру (табл. 2.1).

У чому полягають особливості економічних умов існування та роз­витку інноваційної діяльності в сучасних умовах?

У 80-90 рр. у країнах з розвинутими ринковими відносинами ви­никли нові тенденції розвитку інноваційного підприємництва, зокре­ма: .

1. активізація малого бізнесу, венчурних фірм;

2. з'явився новий різновид фінансового капіталу — венчурний ка­пітал;

3. виникла широка мережа технопаркових структур, що стали організаційними формами інноваційного підприємництва;

4. у розвинутих країнах поряд з проведенням державної науково- технічної політики створена державна система економічного стимулю­вання і підтримки венчурного бізнесу.

У розвитку інноваційного підприємництва підвищується значен­ня малих підприємств, успіх яких у даній сфері обумовлюється такими причинами:

• поглиблення спеціалізації при проведенні наукових розробок призводить до того, що деякі малі фірми спроможні навіть конкурувати з великими компаніями, маючи обмежений обсяг фінансових ресурсів;

• малі підприємства займаються розробками і освоєнням інно­вацій у тих областях, які вважаються для великих фірм або неперспективними, або високоризиковими;

• на відміну від великих фірм малі підприємства охоче беруться за розробку та освоєння оригінальних нововведень;