2.2. Підприємництво у сфері торгівлі

Важливе місце у цивілізованій ринковій економіці посідає підприє­мництво у сфері торгівлі (комерція), де швидше і з меншим вкладом ресурсів можна отримати доходи від проведених бізнес-операцій.

Комерційне підприємництво — це підприємництво, пов'язане із здійсненням процесів купівлі-продажу товарів для задоволення попи­ту покупців (споживачів) та отримання прибутку.

Як оперативно-організаційна система цей вид підприємництва має справу також з товарообмінними, товарно-грошовими операція ­ми, які проводяться з урахуванням поточних і перспективних ринко­вих змін.

Комерційний бізнес відіграє значну роль в активізації економічних процесів, зокрема: забезпечує встановлення збалансованого ринку, сприяє формуванню оптимальних пропорцій між виробництвом та су­міжними сферами, виявляє попит на товари, стимулює виробниче підприємництво, здійснює ефективний товарний оборот, задовольняє потреби населення у товарах та послугах, стимулює діяльність суб'єктів ринку, робить відповідний внесок у формування доходів державного і місцевого бюджетів за рахунок сплати податків. Крім того, підприєм­ництво у сфері торгівлі дозволяє усім учасникам комерційного обороту вигідно співпрацювати на основі планування, укладання, реалізації тор­гових операцій, закладає основу для формування виробничих програм та перспективних напрямків щодо випуску продукції за кількісними та якісними параметрами, асортиментною структурою. А це, у свою чер­гу, свідчить про те, що комерція визначає економічний стан промис­лового підприємства, його успіх на товарному ринку. Якщо вироблена продукція не буде реалізована у сфері торгівлі в намічених обсягах, це буде негативно впливати на господарсько-фінансову діяльність промис­лових підприємств.

У торгівлі, як сфері товарного обертання, виконується великий комплекс різних процесів і операцій. За характером функцій , які вико­нуються у сфері товарного обертання, процеси і операції, що здійсню­ються у комерції, можна поділити на два види: виробничі або техно­логічні і комерційні (суто торговельні).

Технологічні процеси пов'язані з рухом товарів та є продовженням процесу виробництва у сфері обертання (транспортування, зберіган­ня, пакування, фасування, підсортування). Ці процеси відображають механізм управління матеріальним потоком вантажів з включенням виробничо-технологічних операцій, що супроводжують організацію просування товарів від виробника до кінцевого споживача.

Комерційні процеси — це процеси, пов'язані із зміною форм вар­тості, тобто з купівлею та продажем товарів. До комерційних відносять й такі торговельні процеси, які забезпечують нормальне функціонуван­ня торгового механізму, зокрема: організацію ринкових досліджень, оцінку інфраструктури основних конкурентів, встановлення партнерсь­ких зв'язків та ін.

Крім цих головних процесів, що виконуються у сфері торгівлі, важ­ливими є й такі, як виконання додаткових торговельних та експлу­атаційних послуг, які останнім часом домінують при врахуванні інте­ресів клієнтів у процесі купівлі-продажу. Це доставка товарів додому, установка куплених технічно складних товарів вдома у покупців, прийом замовлень та ін. Послуги передпродажного, продажного та післяпродажного сервісу — невід'ємні елементи в отриманні комерцій­ного успіху підприємства.

Комерційним підприємництвом займаються торгові, торгово-за­купівельні, торгово-посередницькі організації, торгово-виробничі підприємства, товарні біржі, зовнішньоторговельні компанії, торгово- промислові палати. Роздрібні торговельні операції здійснюються через магазини, магазини-склади, кіоски, палатки, павільйони, пересувну роздрібну торговельну мережу (автомагазини, лотки), на речових рин­ках, виставках-продажах, продовольчих ринках.

Магазини — це стаціонарні пункти роздрібного продажу товарів, що займають окремі приміщення або будівлі та мають торговельний зал для покупців. Магазини можуть бути:

• за товарною спеціалізацією — продовольчі, непродовольчі, змішані;

• за товарним асортиментом — спеціалізовані, неспеціалізовані, універмаги, універсами, будинки торгівлі, торговельні центри (комплекси);

• за формами торгівлі — індивідуальне обслуговування (через при­лавок), самообслуговування, торгівля за зразками, торгівля за попереднім замовленням, фірмова торгівля.

Дрібнороздрібна мережа представлена палатками, кіосками, які займають окремі приміщення, але не мають торговельного залу для покупців.

Основними функціями (елементами) комерційної діяльності тор­говельних підприємств є: вивчення попиту та кон'юнктури, пошук та вибір прийнятних постачальників, встановлення господарських зв'язків, закупівля товарів, розробка асортиментної політики, органі­зація та проведення ярмарків, виставок-продаж, здійснення контролю за виконанням договірних відносин, оптова реалізація, стимулювання закупівлі та продажу товарів, організація товаропостачання, оператив­не маневрування товарними ресурсами. Крім того, комерційна робота торговельних підприємств включає рекламу товарів і послуг, пошук місцевих товарних ресурсів, вплив на виробництво з питань поставок товарів, підвищення їхньої якості, розширення асортименту, здійснен­ня експортно-імпортних операцій, надання сервісних послуг покупцям (споживачам), інших послуг комерційного характеру суб'єктам ринку.

Підприємництво у сфері торгівлі здійснюється на основі таких принципів:

• організаційно-господарська незалежність — самостійність і сво­бода вибору суб'єктами господарювання організаційно-правових форм та видів торговельної діяльності, характеру відносин з інши­ми суб'єктами ринку, спеціалізації та асортиментного профілю торговельних підприємств, методів обслуговування покупців;

• відкритість—доступність торговельних послуг для всіх категорій споживачів, пріоритетне врахування їхніх інтересів, запобіган­ня дискримінації покупців;

• цивілізованість — високий рівень торговельного обслуго­вування;

• самоокупність — повернення суб'єктами господарювання вит­рат у процесі торговельної діяльності, запобігання банкрутству і фінансовій неспроможності підприємств;

• конкурентоспроможність суб'єктів господарювання — ефектив­не функціонування в умовах конкурентного середовища і кон­курентної боротьби за умови дотримання антимонопольного за­конодавства;

• регульованість — відповідне реагування торговельної сфери на вплив координуючих і коригуючих зовнішніх факторів через систему правових, науково-технічних, інвестиційних, інших механізмів державного регулювання;

• сувора матеріальна і фінансова відповідальність контрагентів за виконання взятих зобов'язань.

На рис. 2.5 подано типову схему комерційного підприємства.

Сутність комерційної операції полягає у тому, що спочатку підприємець закуповує товар Т у власника (частіше у виробника). Він сплачує за куплений товар його власнику грошову суму Г₃, яка зале­жить від кількості товару та його ціни за одиницю. Далі підприємець продає товар покупцю та одержує належну грошову суму Г_р. З суми виручки від реалізації товару відраховуються витрати на оплату най­маних працівників, транспортування, утримання торгового примі­щення, оренду, витрати на зберігання товарів, амортизацію, рекламу, податки та ін.

Умовні позначення:

Т — товар;

Г_з — плата за куплений товар (за оптовими цінами);

Г_р — належна сума від реалізації товару.

Рис. 2.5 Загальна схема здійснення підприємництва у сфері торгівлі

Правовою основою здійснення торгових операцій є договір купівлі- продажу товарів (договір поставки).

Перш ніж приступити до проведення комерційної угоди, комер­санту потрібно провести маркетинговий аналіз ринку. Це передбачає вивчення кон'юнктури ринку товарів та тенденцій його розвитку, збір та аналіз даних, що впливають на споживчий попит, дослідження мікро- та макрофакторів підприємницького середовища, вибір виду товару, визначення прогнозу обсягу закупівлі та продажу, оптової ціни та ціни реалізації.

Здійснюючи попередній аналіз бізнес-операції, необхідно виходити з таких двох головних вимог:

1. ціна реалізації товару повинна бути відчутно вищою, ніж ціна закупівлі;

2. попит на даний вид товару повинен бути достатнім, щоб прода­ти його у наміченому обсязі за угодою.

Якщо попередній аналіз та прогноз свідчить на користь комер­ційної угоди, то відпрацьовується бізнес-план своєї діяльності, вклю­чаючи програму дій щодо проведення угоди, розрахунку витрат, ефек­тивність бізнес-операції.

Програма будь-якої комерційної угоди включає:

• наймання робітників для виконання торговельно-посередни­цьких послуг (закупівля товару, його транспортування, продаж, проведення реклами, оформлення необхідних документів);

• придбання чи оренду приміщень складів, торговельних точок, необхідних для зберігання і реалізації товару;

• закупівлю товару для наступної його реалізації;

• залучення грошових коштів у кредит для фінансування угоди і наступне повернення кредиту і відсотків за користування ним;

• отримання і оплату послуг сторонніх організацій та осіб, що ви­конують посередницькі функції;

• отримання необхідної інформації, яка потрібна для процесу підготовки, оформлення та регулювання угоди;

• реалізація товару покупцю і отримання виручки;

• сплата податків за уг одою.

Суб'єкти господарювання комерційного підприємництва повинні забезпечити:

• відповідність приміщення (місця) чи будівлі для здійснення торговельної діяльності необхідним екологічним і санітарно- гігієнічним умовам, вимогам нормативних документів щодо зберігання, продажу відповідних товарів, а також закони про охорону праці;

• постійний розвиток матеріально-технічної бази підприємств, оснащення їх сучасною технікою і обладнанням;

• застосування прогресивних форм торговельного обслуговуван­ня населення;

• наявність на видному місці в торговельному приміщенні асорти­ментного переліку товарів, чинних санітарних і ветеринарних правил, правил продажу товарів та іншої необхідної норматив- но-технічної документації та дотримання встановлених у них вимог;

Суб'єкт господарювання самостійно вирішує питання забезпе­чення торговельних приміщень торговельно-технологічним обладнан­ням (холодильним, підйомно-транспортним, ваговимірювальним, ка­совим) відповідно до існуючих нормативів. Засоби вимірювання, що використовуються в торговельній діяльності для розрахунків із покуп­цями, повинні мати державне повірочне тавро і проходити повірку в установленому порядку.

На фасаді торговельного приміщення суб'єкта господарювання має бути вивіска із зазначенням назви магазину, а також розміщена інфор­мація про режим роботи. Суб'єкт господарювання зобов'язаний забез­печити наявність правильно оформлених цінників товарів, що на­дійшли для продажу, і на вимогу покупця надати йому повну інформа­цію про виробника, основні споживчі якості та безпеку товару і його ціну, забезпечити належний рівень обслуговування.

До п очатку' роботи необхідно поповнити товарні запаси у місці про­дажу, обновити викладку товарів (оформлення вітрин), перевірити на­явність правильно оформлених і завірених цінників, а також відпо­відного інвентарю та пакувальних матеріалів, виконати інші роботи для забезпечення належного обслуговування покупців.

Покупець має право на вільний вибір товару, перевірку його якості, комплектності, міри, ваги і ціни, демонстрування безпечного та пра­вильного використання. На вимогу покупця продавець зобов'язаний надати йому контрольно-вимірювальний прилад і документ, що підтверджує ціну товару.

Розрахунки за продаж продукції суб'єктами господарювання здійснюються за готівку, в безготівковому порядку, за чеками банків. Продаж товарів може здійснюватись у кредит. Розрахунки з покупця­ми за товари повинні проводитися через електронні контрольно-касові апарати або з використанням товарно-касових книг. Касир або інший працівник, який одержує гроші за товар, під час розрахунку з покупцем повинен чітко назвати суму, одержану від покупця, і покласти одер­жані від нього гроші окремо на видному місці, віддрукувати чек на ка­совому апараті, назвати покупцеві належну йому суму і видати її разом з чеком. Правильність розрахунку покупець перевіряє на місці, не відхо­дячи від каси.

Забороняється продаж товарів, що не мають належного товарного вигляду та із закінченим терміном придатності, а також товарів, що на­дійшли без документів, які засвідчують їхню якість та безпеку.

Специфічною організаційною формою у комерційному підпри­ємництві є торгово-промислові палати.

Торгово-промислова палата е недержавною неприбутковою само­врядною організацією, яка об'єднує юридичних осіб, що створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстро­ваних як підприємці, і їхні об'єднання. Вона є юридичною особою. Може займатися підприємницькою діяльністю лише в тому обсязі, в якому це необхідно для виконання її статутних завдань. Одержаний нею прибуток не розподіляється між членами торгово-промислової пала­ти, а спрямовується на виконання її статутних завдань.

Основні цілі — сприяння розвиткові національної економіки, її інтеграції у світову господарську систему, формування сучасних про­мислової, фінансової і торговельної інфраструктур, створення сприят­ливих умов для підприємницької діяльності, всебічний розвиток усіх видів підприємництва, не заборонених законодавством України, нау­ково-технічних і торговельних зв'язків між українськими підприємця­ми та підприємцями зарубіжних країн.

Завдання торгово-промислової палати:

• сприяння розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків, експор­ту українських товарів і послуг, надання практичної допомоги підприємцям у проведенні торговельно-економічних операцій на внутрішньому та зовнішньому ринках, освоєнні нових форм співробітництва;

• представлення інтересів членів палати з питань господарської діяльності як в Україні, так і за її межами;

• організація взаємодії між суб'єктами підприємницької діяль­ності, координація їхніх взаємовідносин з державою в особі її органів;

• участь в організації на Україні та за кордоном професійного на­вчання і стажування громадян України — фахівців з питань підприємництва, розвитку конкуренції, а також у розробленні та реалізації державних і міждержавних програм у цій галузі;

• надання довідково-інформаційних послуг, основних відомо­стей, що не є комерційною таємницею, про діяльність украї­нських підприємців і підприємців зарубіжних країн згідно з на­ціональним законодавством, сприяння поширенню, зокрема через засоби масової інформації, знань про економіку і науко­во-технічні досягнення, законодавство, звичаї та правила торгівлі в Україні і зарубіжних країнах, можливості зовнішньо­економічного співробітництва українських підприємців;

• сприяння в організації інфраструктури інформаційного об­слуговування суб'єктів ринку;

• надання послуг для здійснення комерційної діяльності іно­земним фірмам та організаціям; встановлення і розвиток зв'язків з іноземними підприємцями, а також організаціями, що об'єднують або представляють їх, участь у роботі міжнародних неурядових організацій та інших спільних організацій.

На території України діє Торгово-промислова палата України, ство­рені її регіональні організації за принципом добровільного входження її членів — юридичних і фізичних осіб, зареєстрованих як підприємці та їхні об'єднання. Торгово-промислові палати організують міжнародні виставки, національні виставки іноземних держав і окремих іноземних фірм, забезпечують підготовку і проведення виставок українських то­варів в Україні та за її межами. Проводять семінари, конференції, ділові переговори з економічних та комерційних питань за участю українсь­ких підприємців та іноземних компаній як в Україні, так і за кордоном, здійснюють видання інформаційних, довідкових, рекламних та мето­дичних матеріалів з питань своєї діяльності та забезпечення бізнесу.

В сучасних умовах існує кілька основних напрямків розвитку підприємництва у сфері торгівлі України.

1. Формування ефективного конкурентного середовища для суб'єктів торговельної діяльності.

Створення конкретних умов для конкуренції у сфері торговельного обслуговування населення потребує прискорення розвитку нових форм торгівлі за рахунок інтенсивного залучення до торгівлі якомога більшого числа суб'єктів господарювання і суттєвого розширення типової і ви­дової їх різноманітності, зокрема таких перспективних організаційних утворень, як:

• угруповання незалежних магазинів із спільної закупівлі та збе­рігання товарів;

• "ланцюгові" фірми, які об'єднують незалежні магазини під кон­тролем та з ініціативи оптових,підприємств;

• багатопрофільні фірми зі своєю торговельною стратегією; доб­ровільні об'єднання підприємств.

2. Забезпечення господарської надійності та економічної конку­рентоспроможності кожного ринкового суб'єкта.

Зниженню ризику господарської життєздатності підприємств у сфері торгівлі сприятиме:

• пряма інтеграція виробничої і торговельної діяльності через ме­режу фірмових магазинів;

• непряма інтеграція промислової і торговельної сфер діяльності на контрактній основі, коли торговельне підприємство зобов'я­зується реалізовувати виготовлену продукцію, а промислове підприємство — надавати торговельному суб'єкту ряд послуг, включаючи технологічне оснащення, проведення рекламних заходів, надання кредиту, навчання персоналу з експлуатації виробів технічно складного асортименту із забезпеченням га­рантійного і післягарантійного їх обслуговування (техноторгові

центри, високомеханізовані підприємства з продажу будівель­них матеріалів);

• диверсифікація (взаємопроникнення) різних видів підприєм­ницької діяльності торговельних підприємств, коли функції суто торговельного обслуговування покупців доповнюються суміжними видами підприємництва: посередницька діяльність в лізингових операціях, страхування комерційних угод, органі­зація майстерень, ательє, салонів напівфабрикатів, технічне обслуговування реалізованих товарів, організація центрів діло­вої активності, фірмового виробництва споживчих товарів;

• запровадження нових технологій позамагазинних форм торгівлі на основі організації Інтернет-магазинів, використання кабель­ного телебачення, телефонного зв'язку для оформлення замов­лення щодо купівлі-продажу товарів;

• інтенсивний розвиток посилкової торгівлі, торгівлі за катало­гами, попередніми замовленнями та інших прогресивних форм торговельного обслуговування населення, особливо в районах з низькою компактністю торговельної мережі або там, де її прак­тично немає.

3. Запобігання скороченню або ліквідації деяких соціально важ­ливих, але малоприбуткових і неконкурентоспроможних видів торго­вельної діяльності.

В системі державних заходів щодо забезпечення захисту прав та інтересів споживачів у сфері торгівлі першочергової підтримки потре­бують:

• освоєння економічно малоефективних торговельних зон (відда­лених місць проживання громадян, малозаселених територій, важкодоступних районів);

• торгівля екологічно чистими видами продукції; залучення на внутрішній ринок товарів, на які є стабільний попит;

• організація харчування в закладах освіти, дитячих, лікувальних, оздоровчих підприємствах, торговельне обслуговування малозабезпечених і соціально незахищених верств населення;

• розроблення та впровадження нових видів технологічного об­ладнання для торговельних підприємств.

4. Максимальна адаптація структурної і територіальної організації торговельної мережі до умов кон'юнктури ринку і споживчого попиту.

Розвиток видової структури торговельної мережі має забезпечу­ватись не тільки за рахунок розширення товарно-асортиментної типі­зації та спеціалізації торговельних підприємств, а й за рахунок поглиб­лення соціальної диференціації типів торговельних об'єктів і створен­ня на цій основі престижних і доступних магазинів, підприємств хар­чування з різним ціновим рівнем та набором супроводжуючих послуг.

5. Удосконалення планування розвитку торговельної мережі на основі поєднання принципів вільного підприємництва і регулювання з боку державних органів виконавчої влади.

З одного боку, слід приймати до уваги інтереси підприємців при виборі ними місця розміщення підприємства (торговельної точки), що створюється, його профілю і товарного асортименту, а з іншого — місце­вим органам потрібно виходити з того, що торговельна мережа є скла­довою частиною інфраструктури кожного міського і сільського посе­лення. У зв'язку з цим необхідно підняти на більш якісний рівень сис­тему розробки, обґрунтування та затвердження перспективних планів розвитку і розміщення торговельної мережі як невід'ємного структур­ного елементу генеральних плагіів-схем розвитку міст, міських районів і сільських територій.

Значення перспективних планів розвитку і розміщення об'єктів торгівлі полягає й у тому, що вони повинні стати основою при прове­денні приватизації, перепрофілюванні, розширенні торговельної ме­режі, виділенні земельних ділянок під забудову нових об'єктів торгівлі.

6. Створення чіткої системи захисних і обмежувальних механізмів державного регулювання розвитку сфери торгівлі.

Потребують розроблення або оновлення такі механізми державного регулювання як: державні стандарти якості товарів, стандарти органі­зації торговельного обслуговування, стандарти планувальних і техно­логічних рішень різних типів підприємств сфери торгівлі; кваліфікаційні посадові характеристики робітників; допустимі рівні концентрації тор­говельної діяльності, правові основи обмеження, недопущення і запо­бігання монополістичній діяльності в торгівлі, критичні рівні імпорт­них надходжень товарів на споживчий ринок, уніфікація облікових, договірних, звітних документів, системи показників статистичної звітності. Застосування системи стандартів, нормативів, технічних умов і правил у сфері торговельної діяльності значно підвищить надійність комерційних відносин між товаровиробниками, продавцями і спожи­вачами на всіх етапах переміщення товарів, забезпечить належну орга­нізацію торговельного обслуговування споживачів.

7. Впорядкування організації і впровадження комерційного під­приємництва.

Поліпшенню торговельного обслуговування населення, а також запобіганню різного роду порушенням сприятиме більш цілеспрямо­вана контрольованість і регламентація торговельної діяльності, яка пе­редбачає:

• спрощення процедури одержання дозвільних документів на пра­во провадження різних видів торговельної діяльності;

• дотримання усіма господарюючими суб'єктами правил торгівлі і ведення підприємницької діяльності;

• посилення контролю за постачанням у роздрібну торгівлю які­сної продукції вітчизняного та імпортного виробництва;

• формування інфраструктури торгівлі, у тому числі пунктів гаран­тійного обслуговування складних технічних товарів, пунктів прокату виробів; ⁴

• зміцнення матеріально-технічної бази торговельної мережі, продовольчих і речових ринків, покращання організації торгу­ючих і покупців, які користуються їхніми послугами;

• упорядкування "вуличної" торгівлі відповідно до правил і техно­логічних вимог щодо продажу товарів через дрібнороздрібну, пересувну та виносну мережі.

Подальший розвиток комерційного підприємництва доцільно здійснювати також шляхом:

• надання позик на придбання, створення або розширення підприємств та пунктів продажу товарів у регіонах пріоритет­ного розвитку, сільській місцевості, вільних економічних зонах;

• фінансування участі у капіталі великих фірм та у здійсненні інве­стиційних проектів; надання міні-кредитів малим підприєм­ствам;

• матеріально-технічної підтримки суб'єктів торговельноїдіяльності (передача в оренду приміщень, торгово-технологічного обладнан­ня, контрольно-касових апаратів, комп'ютерів на пільгових умо­вах, сприяння у пошуку постачальників та інвесторів);

• стимулювання розвитку послугу сфері транспортування, пере­валки, обробки вантажів для підвищення рівня транспортно- експедиційного обслуговування вантажного потоку, скорочен­ня ручної праці та більш швидкого переміщення підготовлених для продажу партій товарів через торговельну мережу.

У комерційному підприємництві доцільно розвивати франчаіізинг як одну із вигідних форм торгового співробітництва між великими і малими фірмами.

За кордоном франчайзинг частіше усього використовується у сфері роздрібної торгівлі, у мережі ресторанів і кафе швидкого обслу­говування, готельному господарстві. Перевагою франчайзингу є те, що мале підприємство має можливість реалізовувати товари високої якості добре відомої великої компанії, отримує право діяти на ринку від її імені і під її торговою маркою.

При франчайзингу відносини між двома господарюючими суб'єк­тами будуються на основі договору, згідно з яким велика фірма зобов'я­зується постійно постачати мале підприємство власними товарами з її торговою маркою, надавати допомогу у створенні сприятливих умов для отримання кредиту (короткотерміновий кредит на пільгових умовах), забезпечувати навчання персоналу, сприяти організації реклами, ди­зайну приміщень, встановленню зв'язків з громадськістю, впроваджен­ню прогресивних технологій бізнесу, оснащенню сучасним обладнан­ням, проведенню маркетингових досліджень, аналізу фінансової звітності. При цьому мала фірма зобов'язується мати ділові контакти виключно з даною великою компанією, вести бізнес за її правилами і перераховувати їй встановлений договором відсоток з прибутку. Вели­ка компанія спостерігає за діяльністю малого підприємства, контролює його роботу таким чином, щоб воно було здатним досягнути оптималь­ної ефективності. У цьому зацікавлені дві сторони договору — суб'єкти франчайзингу.

Переваги таких договірних відносин були перевірені досвідом ро­боти малих і великих фірм у країнах з розвинутою ринковою еконо­мікою. Розрахунки зарубіжних економістів показали, що лише 4-5% підприємств, що діють у рамках франчайзингу, зазнають невдачі.