5.3. Міотропні засоби.

Еуфілін складається на 80 % з теофіліну . Фармакокінетика. При введені всередину абсорбується добре (понад 90 % дози). Для отримання швидкого ефекту його вводять в/в крапельно. В/м ін'єкції є недоцільними через подразнювальний вплив і різку болючість та меншу ефективність та у вигляді ректальних супозиторіїв недоцільне через повільну і нерівномірну абсорбцію.У крові 50% еуфіліну зв'язується з білками,у тканинах розподіляється рівномірно. Терапевтична концентрація у крові після введення всередину досягається через 1-2 год, при в/в - через кілька хвилин і зберігається в печінці протягом 6-8 год. Біотрансформація здійснюється в печінці шляхом окиснення й диметилювання і сповільнюється при гіпоксії, гарячці, недостатності серця, нирок, а також уночі. У цих випадках дозу еуфіліну слід зменшувати. Еуфілін виводиться нирками у вигляді метаболітів (90 %) і в активній формі (10 %). У тяжких випадках призначають максимальні терапевтичні дози і вводять у два етапи: стартова доза — в/в крапельно протягом 30 хв до швидкого досягнення терапевтичної концентрації та підтримувальна. Якщо немає потреби в інтенсивній терапії, добову дозу еуфіліну ділять на 3-4 введення. Для профілактики нападу БА підбирають індивідуальні добові дози, що призначають на 1-6 приймань. Починати слід з мін. дози, збільшуючи її кожні 3 - 4 дні на 25 % до отримання стійкого лікувального результату. Фармакодинаміка. Викликає бронхоспастичний ефект, блокує АР. Для лікувального ефекту при БА позитивне значення має поліпшення легеневої вентиляції, розширення судин легень, нирок, посмугованих м язів, що зумовлює зменшення ПСО, тиску в легеневій артерії і знижує гемодинамічне навантаження на серце. Безпосередньо на серце еуфілін чинить кардіотонічну дію, посилюючи його функцію і збільшуючи потребу в кисні. Еуфілін має також вінцеворозширювальний, діуретичний, антиагрегаційний вплив. Побічна дія: диспепсичні явища, подразнення слизової оболонки шлунка й кишок; збуджувальний вплив на ЦНС (відчуття неспокою, тремтіння, судоми, галюцинації); кардіотонічний вплив — тахікардія, аритмії, недостатність серця, артеріальна гіпертензія, венозний застій, набряк мозку. Протипоказання: порушення ритму серця, різка артеріальна гіпотензія, серцево-судинна недостатність, інфаркт міокарда.

З групи метилксантинів для лікування хворих на БА застосовують також теофілін і дипрофілін. За фармакологічними ефектами вони подібні до еуфіліну,але поступаються йому за силою бронхорозширювального ефекту.

Теофілін на відміну від еуфіліну погано розчиняється у воді. Добре абсорбується в кишках. Його призначають усередину й у вигляді супозиторіїв. Тривалість застосування залежить від терапевтичного ефекту й особливостей перебігу захворювання. Побічні ефекти: нудота, блювання, пронос, збудження, головний біль; у випадках передозування можливі епілептичні напади. Протипоказання: гостра недостатність серця, стенокардія, аритмії. При нічних нападах БА призначають форми теофіліну подовженої дії — 2 рази на добу препарати 1-го покоління (теопек, теодур), 1 раз на добу — 2-го покоління (тео-24, еуфілонг).

6. Засоби, що застосовують при набряку легень. Вибір фармакологічних засобів залежить від ступеня набряку легень і рівня АТ. У випадках набряку легень, що спричинений недостатністю серця, вводять серцеві глікозиди швидкої дії (строфантин, корглікон). Лікувальний ефект кардіотонічних засо-бів зумовлений стимуляцією роботи серця, поліпшенням венозного відтоку від легень, а також зменшенням виходу рідини з судин. Для лікування при набряку легень із значною артеріальною гіпертензією призначають засоби, що знижують АТ і зменшують венозний приплив крові до серця. Це поліпшує загальну гемодинаміку, підвищує ефективність функції серця, сприяє зниженню АТ в малому колі кровообігу і кровонаповнення легень. Останній чинник відіграє вирішальну роль, оскільки сприяє зменшенню трансудації рідини в альвеоли і збільшує її абсорбцію в кров. Для цього застосовують гангліоблокатори короткої (гігроній) і середньої тривалості дії (пентамін, бензогексоній); судинорозширювальні засоби міотропної дії (натрію нітропрусид, нітрогліцерин). Зменшенню набряку легень також сприяють осмотичні діуретики (маніт, сечовина) та високоактивні сечогінні засоби (фуросемід, кислота етакринова). Артеріальний тиск потрібно нормалізувати за допомогою адреноміметиків (мезатон, ефедрин). Виразну протизапальну і протинабрякову дію мають глюкокортикоїди. У деяких випадках позитивний ефект можна отримати за допомогою наркотичних анальгетиків (морфін, фентаніл) внаслідок здатності цих речовин зменшувати венозний приплив до серця, кровонаповнення легень, задишку і кашель. Оскільки під час проходження повітря крізь набрякову рідину виникає значна кількість піни, яка заповнює альвеоли і бронхи, настає різке порушення газообміну і тяжка гіпоксія, що потребує невідкладної допомоги. Тому показане призначення піногасників (спирт етиловий, антифомсилан), їх дія полягає у перетворенні піни на рідину, яка має менший об'єм. Вдихання парів спирту з киснем здійснюється через носовий катетер або маску. Антифомсилан діє швидше, його застосовують інгаляційно у вигляді аерозолю спиртового розчину з киснем,він не подразнює дихальних шляхів.

7. Лікарські препарати для лікування БА. Нестероїдні засоби.

Кромолін-натрій (натрію кромоглікат, інтал). Фармакодинаміка. Меха-нізм дії пов'язаний із зниженням проникності мембран базофільних гранулоцитів сполучної тканини; пригніченні надходження Са+ до цих клітин і обмежуванні вивільнення гістаміну, у кишках не абсорбується, тому застосовується лише інгаляційно. Діє протягом 4-6 год. Показання: алергічна БА. Препарат неефективний при інфекційному варіанті бронхо-обструктивного синдрому (застосовують лише профілактично), ефективніше діє у дітей, ніж у дорослих. Нетоксичний, можна вводити тривалий час (місяці, роки), звикання та лікарської залежності не викликає. Побічна дія: кашель, перхота в горлі ( подразнювальний вплив), який легко усунути, випивши після інгаляції теплої води. Відміняти препарат слід поступово, зменшуючи кількість інгаляцій протягом 10 -14 днів.

Недокроміл-натрій (тайлед) блокує вивільнення не тільки гістаміну, а й фактора, що активує тромбоцити,а також активізує функцію хлорних каналів.

Кетотифен (задитен). Фармакокінетика. Добре абсорбується у кишках, діє протягом 12 год. Призначають усередину 2 рази на добу. Біотрансформація здійснюється у печінці, виводиться з сечею. Фармакодинаміка. Гальмує вивільнення гістаміну і блокує кальцієві канали. Запобігає бронхоспазму, має протигістамінну дію. Показання: профілактика БА. Побічна дія: сонливість у перші дні приймання, що пов'язана з протигістамінним впливом. Для лікування хворих на БА призначають також протигістамінні засоби (дипразин, лоратидин).

Стероїдні засоби — глюкокортикоїди. Глюкокортикоїди впливають на всі ланки патогенезу бронхообструктивного синдрому. Механізм дії пов'язаний зі стабілізацією мембран базофільних гранулоцитів та їх гранул, гальмуванням синтезу і вивільнення медіаторів запалення, підвищенням чутливості β2-АР, пригніченням синтезу цГМФ, а також з прямим впливом на гладкі м'язи стінки бронхів. Призначають усередину, місцево, в/м і в/в. Для інгаляцій - беклометазону дипропіонат (бекотид) і тріамцинолону ацетанід (азмакорт), будесонід (пульмікорт), флунізоліду пропіонат (інгакорт).