Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекція 6.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
28.08.2019
Размер:
55.45 Кб
Скачать

МІНІСТЕРСВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СЛОВЯНСЬКИЙ ХІМІКО-МЕХАНІЧНИЙ ТЕХНІКУМ

ЛЕКЦІЯ №6

з теми: «Лікарські препарати, що впливають на ЦНС.

Засоби для наркозу.Спирт етиловий. »

Дисципліна «Фармакологія»

Спеціальність 5.12020101 Фармація» Склала викладач Буря о.І.

Розглянуто та схвалено на засіданні

циклової комісії фармацевтичних дисциплін

Протокол №_____від_______ 2011р.

Голова комісії________ Н.А.Шрам

2012

План.

1. Засоби, що впливають на функцію центральної нервової системи.

2. Визначення наркозу. Види наркозу.

3. Препарати для інгаляційного наркозу. Порівняльна характеристика.

4. Препарати для неінгаляційного наркозу. Порівняльна характеристика. Премедикація.

5. Спирт етиловий. Місцева дія. Застосування в медичній та фармацевтичній практиці. Вплив на ЦНС.

1. Основним механізмом дії засобів, які впливають переважно на функцію ЦНС, є вплив на синаптичну передачу — як вибірково на окремі структури мозку, так і генералізовано. Засоби цієї групи можуть пригнічувати або стимулювати функцію центральної нервової системи.

Залежно від характеру дії їх поділяють на такі підгрупи.

Засоби для наркозу: засоби для інгаляційного наркозу, неінгаляційного наркозу; спирт етиловий; снодійні; протисудомні; протипаркінсонічні засоби. Анальгетичні засоби: ненаркотичні та наркотичні анальгетики.

Психотропні засоби: психодислептики, психотоміметики, або галюциногени (мескалін, псилоцибін, гармін, препарати індійських конопель —марихуана, гашиш); невролептики (антипсихотичні засоби, або великі транквілізатори) — аміназин, левомепромазин, метеразин, френолон, трифтазин, хлорпротиксен, галоперидол, дроперидол, флуспірилен, пімозид, клозапін, сульпірид; транквілізатори (анксіолітики або малі транквілізатори) — хлозепід, сибазон, феназепам, нозепам, лоразепам, мезапам, мепротан, ізопротан, амізил, мебікар, тріоксазин, оксилідин, грандаксин, гіндарин; седативні засоби (натрію і калію бромід, бромкамфора, кореневище з коренями валеріани, трава собачої кропиви , валокормід, валоседан, корвалол, настій півонії, магнію сульфат); антидепресанти (імізин, амітриптилін, азафен, піразидол, тразодан, цефедрин, літію карбонат, літію оксибутират, літоніт, микаліт); психостимулюючі засоби: психомоторні стимулятори (кофеїн-бензоат натрію, фенамін, меридил, сиднокарб, сиднофен); ноотропні і ГАМК-ергічні засоби (пірацетам, аміналон, фенібут); адаптогени (плоди лимоннику, корінь женьшеня, екстракт левзеї рідкий, екстракт родіоли рідкий, екстракт елеутерококу рідкий, пантокрин). Аналептичні засоби (кордіамін, камфора, сульфокамфокаїн, етимізол, бемегрид, цититон, лобелін).

2. Засоби для наркозу — це лікарські речовини органічної та неорганічної природи, які при взаємодії з нервовими клітинами мозку викликають стан наркозу. Наркоз (грец. narke - оніміння) або загальна анестезія (грец. а, an -негатив; aisthesis - відчуття) - стан, який характеризується втратою свідомості, больових відчуттів, пригніченням рефлексів та розслабленням скелетних м’язів, що досягається застосуванням засобів для наркозу, це оборотне, тимчасове гальмування функцій ЦНС , яке виявляється відсутністю свідомості, втратою больової та інших видів чутливості, зниженням рефлекторної збудливості і розслабленням скелетних м'язів за збереження життєво важливих функцій — дихання і кровообігу.

Історія сучасного хірургічного наркозу починається з1846 р. У цей день за пропозицією Мортона (зубний лікар) і Джексона (хімік) відомий хірург професор Уоррен у присутності великої кількості студентів та лікарів Масачусетського головного госпіталю (США) провів хірургічну операцію видалення пухлини з використанням ефіру як засобу для наркозу. Результати цієї успішної демонстрації після короткого періоду сумнівів і перешкод сприяли швидкому введенню загальної анестезії в хірургію. Першу операцію під наркозом ефіром у Росії було проведено вже 7 лютого 1847 р. у Москві професором Ф. І. Іноземцевим. А 14 лютого в Петербурзі М. І. Пирогов цілком безболісно протягом 1-2 хв ампутував у жінки молочну залозу, уражену пухлиною. Майже одночасно ефір під час операцій застосували

Т. Л. Ванцетті в Харкові і В. А. Караваєв у Києві. Результати спостережень були обнадійливими настільки, що стали основою для створення медичної ради при МВС для організації досліджень наркозу в Росії. М.І.Пирогов і О.М. Філомафітський (ректор Московського університету) спільно дослідили дію ефіру і відкритого в 1847р. хлороформу на головний, спинний мозок і периферичні нерви. З часу першого успішного використання ефіру і хлороформу наркозну дію було виявлено у сотень хімічних речовин, однак тільки деякі з них витримали випробування часом і знайшли застосування.

Засоби для наркозу належать до різних класів хімічних сполук (органічні й неорганічні, ациклічні, гетероциклічні, ароматичні, аліфатичні). Серед них є гази й рідини, тверді речовини. З точки зору практичного застосування засоби для наркозу поділяють на групи залежно від шляху їх введення.

Засоби для інгаляційного наркозу: рідкі леткі речовини (ефір для наркозу, фторотан, енфлуран, ізофлуран); газоподібні речовини (діазоту оксид).

Засоби для неінгаляційного наркозу: тіопентал-натрій, гексенал, пропанідид, натрію оксибутират, кетамін, мідазолам, пропофол.

Різні структури ЦНС мають неоднакову чутливість до засобів для наркозу. Послідовність впливу цих засобів на різні відділи ЦНС клінічно відображається стадіями наркозу. Найбільш яскраво вони проявляються при застосуванні такого препарату, як ефір для наркозу.

І стадія –анальгезія-короткочасна . Характеризується втратою больової чутливості на фоні збереженої або затьмареної свідомості, пов’язана з пригніченням центрів кори головного мозку. Розпочинається від моменту початку інгаляції і продовжується до моменту втрати свідомості. Іноді у ній проводять невеликі хірургічні втручання (розкриття абсцесів, зняття швів ).

ІІ стадія -збудження. Вона розвивається внаслідок зникнення гальмівного впливу головного мозку на підкоркові структури («бунт» підкорки). Починається від моменту втрати свідомості і продовжується до стадії хірургічного наркозу. У цій стадії розвивається мовне і рухове збудження (тому хворих прив’язують перед наркозом до операційного столу, підвищується секреторна активність слинних та бронхіальних залоз, може виникати блювота (аспірація блювотних мас у дихальні шляхи може викликати тяжкі післяопераційні пневмонії), коливання АТ, зміни частоти дихання. Можуть виникати такі тяжкі ускладнення (які носять рефлекторний характер і пов’язані з підвищенням тонусу блукаючого нерва), як ларингоспазм, бронхоспазм, серцеві аритмії, зупинка серця. Оперативні втручання не проводяться.

ІІІ стадія хірургічного наркозу. Характеризується поступовим зникненням рефлексів, стабілізацією дихання, АТ, діяльності серця, розслабленням скелетних м’язів. Ця стадія має 4 рівні:

На 1-му рівні скелетна мускулатура не розслаблена, зникають кон’юнктивальний , глотковий рефлекси (можна проводити інтубацію).

На 2-му рівні зникають реакція частого дихання у відповідь на розріз шкіри (глибока анальгезія), рефлекси гортані, спостерігається добра міорелаксація.

На 3-му рівні починає знижуватись АТ, спостерігається повне розслаблення м’язів, поступово виключаються міжреберні м’язи. Тип дихання стає черевним, поступово зникають рогівковий і зіничний рефлекси.

На 4-му рівні тонус м’язів низький, повний параліч міжреберних м’язів, АТ знижений, зіниці розширені, не реагують на світло.

Хірургічні втрачання проводять на 1, 2 рівнях, приблизно до половини третього рівня ІІІ стадії наркозу.

ІУ. Агональна стадія (спостерігається при передозуванні засобів для наркозу). Характеризується пригніченням дихального і судинорухового центрів довгастого мозку. Це призводить до зупинки дихання, вазомоторного колапсу. Спостерігається повний параліч дихальної мускулатури, зокрема діафрагми, зупинка серця. Стадія пробудження - повернення всіх функцій організму у зворотному порядку.

Фармакодинаміка. Щоб викликати стан наркозу, потрібні дві умови: засіб для наркозу повинен потрапити у кров і вступити в контакт з клітинами ЦНС. Перша з цих умов досягається інгаляційним і неінгаляційним шляхом. Потрапляючи у кров, наркотична речовина частково зв'язується з ліпопротеїдами, клітинами крові. Залишок циркулює, розчиняючись у плазмі крові. Засоби для наркозу потрапляють переважно у тканини, багаті на ліпіди — у мозок і жирову тканину. Саме ліпідорозчинністю пояснюється здатність засобів для наркозу проникати крізь гематоенцефалічний бар'єр і вступати в контакт з нервовими клітинами.