Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекція 10 Протикашльові ЛЗ.docx
Скачиваний:
7
Добавлен:
09.11.2019
Размер:
57.55 Кб
Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

СЛОВ’ЯНСЬКИЙ ХІМІКО-МЕХАНІЧНИЙ ТЕХНІКУМ

ЛЕКЦІЯ № 10

з теми: «Лікарські препарати, що впливають на функції органів дихання. Протикашльові лікарські препарати. Відхаркувальні лікарські препарати. Лікарські препарати для лікування бронхіальної астми. Лікарські препарати, що призначаються в разі набряку легень.»

Дисципліна «Фармакологія»

Спеціальність 5.12020101 Фармація»

Склала викладач Буря О.І.

Розглянуто та схвалено на засіданні

циклової комісії фармацевтичних дисциплін

Протокол №_____від_______ 2012р.

Голова комісії________ Н.А.Шрам

2012

План.

1. Стимулятори дихання.

2. Протикашльові засоби.

3. Відхаркувальні засоби.

4. Засоби, що застосовують у випадках бронхіальної обструкції.

5. Бронхорозширювальні засоби

5.2. М-холіноблокатори.

5.1. Адреноміметичні засоби.

5.3. Міотропні засоби.

6. Засоби, що застосовують при набряку легень.

7. Лікарські препарати для лікування бронхіальної астми.

1.Стимулятори дихання (аналептики).

Частота і глибина дихання регулюється дихальним центром (ДЦ). Збудження ДЦ через рухові нерви передається на дихальні м'язи, внаслідок чого змінюється вентиляція і газообмін у легенях. У регуляції дихання активну участь бере автономна НС. При підвищенні тонусу симпатичної частини автономної НС збільшується частота дихання, розширюються бронхи і зменшується секреція бронхіальних залоз. Підвищення тонусу парасимпатичної частини автономної НС викликає уповільнення дихання, звуження бронхів і збільшення секреції бронхіальних залоз. Гостра недостатність дихання є однією з найбільш небезпечних ситуацій, що виникають при отруєнні вуглецю оксидом, при асфіксії новонароджених, утопленні. У випадках пригнічення дихання легкої і середньої тяжкості призначають стимулятори дихання (аналептики). Бемегрид належить до похідних піперидину. Застосовується головним чином у випадках отруєння барбітуратами. Фармакодинаміку бемегриду, кордіаміну, камфори, сульфокамфокаїну — ми вивчали у розділі «Аналептики»; кофеїну «Психомоторні стимулятори». Камфора є біциклічним кетоном терпенового ряду, отримують з ялицевої олії. Сульфокамфокаїн—сполука сульфокамфорної кислоти і новокаїну. Лобелін і цититон є н-ХМ. Збудження ДЦ під їх впливом зумовлює збільшення легеневої вентиляції та газообміну, підвищення вмісту кисню і зменшення вуглекислоти в крові, збільшує надходження кисню до тканин і виведення продуктів метаболізму. Одночасно збуджується судиноруховий центр, що викликає підвищення периферичного опору та АТ. Зазначені ефекти виявляються головним чином в умовах пригнічення дихання і функції серця. Призначаючи стимулятори дихання, слід враховувати, що різниця між дозами, які збуджують дихання, і дозами, що викликають судоми, відносно невелика. Аналептики є антагоністами засобів для наркозу, снодійних, алкоголю, наркотичних анальгетиків і мають «пробуджувальні» властивості: зменшення глибини і тривалості наркозу, відновлення рефлексів лише в разі застосування високих доз, що значно перевищують терапевтичні . Вибір препарату залежить від причини пригнічення ДЦ і характеру порушень дихання.

Етимізол належить до групи антифеїнів — похідних діаміду імідазолкарбонової кислоти. Фармакокінетика. Добре абсорбується в кишках і швидко проникає до тканин мозку. Метаболізується в печінці; екскретується переважно нирками. Препарат вводять в/в або в/м. Фармакодинаміка. Переважна дія етимізолу пов'язана з прямою стимуляцією ДЦ, що зумовлює прискорення і поглиблення дихання; поєднує в собі властивості аналептика і транквілізатора, тому його використовують переважно у випадках отруєння морфіном та іншими наркотичними анальгетиками, у психіатрії як заспокійливий засіб, має ноотропоподібні властивості: поліпшує пам'ять, підвищує розумову працездатність; викликає протизапальний і протиалергічний ефекти. Має імуномодулючу і бронхорозширювальну здатність. Може стимулювати синтез легеневого сурфактанту, який сприяє розправленню альвеол; помірно підвищує тонус міокарда, посмугованих м'язів, розширює вінцеві судини, гальмує агрегацію тромбоцитів. Показання: отруєння НА , пригнічення дихання під час і після наркозу, при різних станах, що супроводжуються зменшенням легеневої вентиляції, під час і після асфіксії у новонароджених. Побічна дія: диспепсичні явища, порушення сну, неспокій, запаморочення. Протипоказання: психічне і рухове збудження.

Карбоген — це суміш вуглецю діоксиду (5%) з киснем (95%), яку використовують для інгаляцій. Вуглецю діоксид є фізіологічним регулятором дихання та чинить прямий і рефлекторний вплив на ДЦ. Вдихання газової суміші з 3 % С02 підвищує вентиляцію легень у 2 рази, а з 7,5 % у 5-10 разів. Макс. ефект розвивається через 5хв. Вдихання понад 10% викликає значний ацидоз, задишку, судоми і параліч дихання. Одночасно вуглецю діоксид збуджує судиноруховий центр, у зв'язку з чим звужуються периферичні судини і підвищується АТ, але розширюються судини мозку. Показання: отруєння засобами для наркозу, вуглецю оксидом, сірководнем, асфіксія новонароджених, захворювання з недостатністю дихання, профілактика ателектазу легень, після наркозу. Якщо через 5 -8 хв. від початку інгаляції С02 дихання не поліпшується, інгаляцію потрібно припинити.

Проти кашлю застосовують ЛЗ, що пригнічують кашель (протикашльові), і засоби, які полегшують виділення харкотиння (відхаркувальні).

2. Протикашльові засоби знижують збудливість кашльового центру і пригнічують кашель. Процес очищення дихальних шляхів відбувається внаслідок рефлекторного підвищення секреції бронхіальних залоз. Подразнення кашльових рефлексогенних зон, особливо в ділянці трахеї і нижче гортані, викликає кашель. Кашель - це рефлекторний акт, що координується кашльовим центром, який міститься у довгастому мозку поруч з дихальним, та є захисною реакцією та сприяє усуненню подразника з дихальних шляхів. У випадках їх заповнення секрет стає в'язким за рахунок збільшення концентрації білків, лейкоцитів і відділяється важко. Кашель набуває тривалого характеру і виснажує хворого. Напад кашлю викликає підвищення тонусу бронхіальних м'язів, розтягнення легень, зниження легеневої вентиляції, порушення функції серця і кровообігу . Застосовуючи протикашльові засоби, повністю пригнічувати кашель не слід, оскільки це погіршує самоочищення бронхів і затримує процес одужання.

Протикашльові засоби поділяють на дві групи:

2.1. Засоби центральної дії, що пригнічують кашльовий центр: а) наркотичні анальгетики (кодеїну фосфат, морфіну гідрохлорид); б) ненаркотичні протикашльові засоби (глауцин, окселадин, бутамірату ц/т).

Препарати центральної дії застосовують у випадках, коли кашель не має продуктивного характеру. Показанням для їх застосування є тривалий сухий кашель при хронічних запальних процесах дихальних шляхів. Кодеїну фосфат входить до складу комбінованих таблеток, що застосовують проти кашлю «Кодтерпін», «Кодесан», «Таблетки від кашлю». У випадках тривалого застосування кодеїну фосфату разом з ослабленням кашлю зменшується легенева вентиляція внаслідок пригнічення ДЦ і виникає можливість пристрасті. Кодеїн протипоказаний дітям до 6 місяців, і у зв'язку з можливістю розвитку пристрасті його призначають з обмеженнями. Глауцину гідрохлорид є алкалоїдом мачку жовтого родини макових. На відміну від опіатів, діє на кашльовий центр вибірково, не пригнічуючи дихання і не затримуючи виділення харкотиння. Не викликає лікарської залежності, дітям не протипоказаний. Препарат має адреноблокуючі властивості, тому в разі зниженого АТ не рекомендується.

Окселадин (пакселадин, тусупрекс) вибірково пригнічує кашльовий центр. Не викликає сонливості, не пригнічує дихання, не впливає на моторику кишок. Побічна дія: нудота, блювання, біль у надчеревній ділянці. Бутамірату цитрат (інтусин, стоптусин, синекод) крім протикашльової має бронхорозширювальну, відхаркувальну, протизапальну дію.

2.2. Засоби периферичної дії, які блокують чутливі нервові закінчення кашльових рефлексогенних зон (лібексин). Лібексин -це синтетичний препарат переважно периферичної дії з місцевоанестезуючими і спазмолітичними властивостями. Не пригнічує дихання, не викликає залежності. Показання: гостра респіраторна вірусна інфекція, бронхіт, бронхіальна астма. Засоби,які пригнічують кашель, комбінують з відхаркувальними.

3. Відхаркувальні засоби за механізмом дії поділять на такі групи:

3.1. Бронхосекреторні або секретомоторні засоби (регідранти), які сприяють видаленню рідкого харкотиння:а) ЛЗ рефлекторної дії; б) резорбтивної дії.

Бронхосекреторні засоби рефлекторної дії (а): трава термопсису, коріння алтеї лікарської, коріння китяток (рос.-истод), кореневище і коріння синюхи, трава фіалки триколірної; препарати: терпінгідрат, ефірні олії деяких рослин (плодів анісу, трави чебрецю, материнки звичайної, багна, коріння дев'ясилу, листя підбілу звичайного), препарат комплексної дії- пертусин. Відхаркувальний ефект цих засобів пов'язаний з подразненням слизової оболонки шлунка, звідки пульси через чутливі шляхи потрапляють до ядер блукаючого нерва. Звідси збудження передається через еферентні волокна до залоз і гладких м'язів стінки бронхів, внаслідок чого посилюється секреція залоз, миготіння бронхіального епітелію і перистальтика бронхіол. В результаті харкотиння розріджується і прискорюється його виділення. Рідкий секрет, обволікаючи слизову оболонку, захищає її від подразнення, що сприяє згасанню запального процесу і кашлю. Показання: бронхіт, бронхотрахеїт. Побічна дія: у великих дозах - блювання (викликають тривалу нудоту і дуже подразнюють слизову оболонку шлунка).

Резорбтивні ЛЗ (б): Калію йодид, амонію хлорид, натрію гідрокарбонат. Підвищюють секрецію бронхіальних залоз , розріджують харкотиння, активізують рухову функцію епітелію бронхіол, розширюють бронхи, мають протимікробну дію. Натрію гідрокарбонат розплавляє муцин, а також полегшує виділення харкотиння при зміщенні його рН у лужний бік. Показання: хронічний бронхіт. Побічна дія: у випадках тривалого застосування препаратів йоду може розвинутись явище йодизму (нежить, слиновиділення, вугроподібний висип). Побічні ефекти пов'язані з подразним впливом йоду в місцях виділення. У таких випадках препарат слід відмінити. Протипоказання: г. запальні процеси органів дихання, туберкульоз легень.

Ефірні олії і луги діють найефективніше у вигляді інгаляцій з водяною парою (наприклад, 2 % розчин натрію гідрокарбонату з анісовою олією).

3.2. Відхаркувальні засоби прямої дії (муколітики), що сприяють розріджуванню харкотиння, впливають на його фізичні та хімічні властивості: а) препарати протеолітичних ферментів (трипсин кристалічний, хімотрипсин), а також нуклеаз (рибонуклеаза, дезоксирибонуклеаза)- розривають пептидні зв'язки білкових молекул, мають неоднакову ефективність при різному складі харкотиння; б) синтетичні муколітики (ацетилцистеїн, карбоцистеїн, месна)-завдяки сульфгідрильним групам розриває дисульфідні зв'язки кислих мукополісахаридів харкотиння, що викликає деполяризацію мукопротеїдів і зменшення в'язкості слизу; в) стиму-лятори синтезу сурфактанту (бромгексин, амброксол-лазолван); г) замінники сурфактанту (альвеофакт, екзосурф) — призначають немовлятам при синдромі внутрішньо-судинного згортання.

Бромгексин та його похідна сполука амброксол нормалізують порушене співвідношення серозного та слизового компонентів бронхіального секрету, активізують секрецію слизових залоз і епітелію бронхів, сприяють видаленню слизового секрету, стимулюють синтез і секрецію суртафактанту. Показання: призначають у випадках густого, в'язкого, гнійного харкотиння. При хронічному бронхіті, бронхоектазах, абсцесах легень, що зумовлені запаленням мікробного характеру, муколітики комбінують з протимікробними, а для кращого проникнення в патологічні вогнища - з бронхорозширювальними засобами.

4. Засоби, що застосовують у випадках бронхіальної обструкції. Найчасті-шою причиною порушень дихання є брохообструктивний синдром, що вини-кає при спазмах, набряку бронхів, трансудації і обтурації просвіту бронхів в'язким секретом. Для лікування бронхіальної обструкцїї використовують :

1. Бронхорозширювальні засоби (бронхолітики):а) β-адреноміметичні засоби (сальбутамол, фенотерол, тербуталін); б) м-ХБ (іпратропію бромід, атропіну сульфат); в) міотропні засоби-спазмолітики (еуфілін);

2. Протиалергічні, десенсибілізуючі засоби (кромолін-натрій, кетотифен, беклометазону дипропіонат та ін.).

3. Відхаркувальні(амброксол).

При інфекційно-алергічній формі БА для санації вогнищ інфекції, що викликають сенсибілізацію організму і сприяють розвитку бронхообструк-тивного синдрому, використовують протимікробні засоби (антибіотики, сульфаніламідні препарати, похідні нітрофурану, тощо.