Список рекомендованої літератури

1. Аксьонова О.В. Методика викладання економіки: Навч. Посібник. - К.: КНЕУ,

і 998. -280с.

2. Борисов Е.Ф. Основы экономики. Практикум. Задачи, тексты, ситуации. - М: "Высшая школа", 2001.

3. Варналій 3.С.Основи підприємництва. - Київ: "Знання -Прес", 2002.

4. Ватаманкж 3., Панчишин С. Економіка, Вид. друге. Посібник для 10-11 класів. -Київ: "Либідь", 2002

5. Горленко Г.О. Практикум з економіки для 10-11 класів., Посібник для вчителя. Кам'янець-Подшьській: "Абетка - Нова", 2002

6. Гушулей Й.М., Вітенко І.М. Загальна методика викладання основ економіки. Пробний навчальний посібник. - Тернопіль: Астон, 2004. - 108с.

7. Ковальчук Г. Економічна освіта: організація навчальної діяльності молодших школярів. -Ж., "Географія та основи економіки в школі "Педагогічна преса", №І/2Ш1,с.38-40.

8. Ковальчук Г.О, Активізація навчання в економічній освіті. Навч. Посіб. - Вид. 2-ге, доп. - К: КНЕУ, 2003. - 298с.

9. Ковальчук Г.О., Мельничук В.Г., Огаев'юк. В.О.. - Економіка. Підручник для 10 класу. - Київ: 'Навчальна книга", 2003.

10. Концепція змісту економічної освіти в загальноосвітній школі. // Географія та основи економіки в школі - Педагогічна преса - Ш6_У 2001, с 2-10

11. Мочерний С.В. Основи економічних знань. Запитання, відповіді: Фемїна - Київ, 1996.

12. Мочерний.С.В. Основи економічних знань. - Київ; Академія, 2000.

Основи економіки. Підручник за редіФ. Радіонової. -К: Зодіак-ЕКО, 1995. -224с.

13. II ар віденко Л.Економічній освіті — державні пріоритети /Д^еографія в школі -№2,2000.

14. Прокопенко ІФ. Людина у світі економіки та бізнесу - Харків: Основа, 1995. Предпринимательство. Под ред. В.Я.Горфинкеля, Г.Б.Поляка, В.А.Швандара. "ЮНтП",М-2000.

15.Пустовіт Р. Основні чинники реформування економіки та шкільної економічної освіти в Україні //Географія та основи економіки в школі - №2,1999, - с.23.

16. Современная экономика 100 экзаменационных тестов. - Ростов-на-Дону: Март, 1998.

17. Економша: Програма для загальноосвітніх навчальних закладів. - КЯрпінь, 2005. -90с.

18. Экономика. Учебное пособие. - Харьков: Одиссей, 2003

Кейси з економіки

Кейс 1

Слалом у Славську :розвага для фанатів

: Колишній член збірної Союзу з гірських лиж Дмитро Арєф'єв і його дружина Оксана сиділи за столиком власного ресторану «Максим» у центрі Славська і з тривогою думали про майбутнє. Була третя година ночі 9 березня, коли з ресторану вийшли останні відвідувачі. Вечір видався вдалим, оскільки гостей у святковий день було досить багато. Працівники ресторану, стомлені від інтенсивної роботи, розходились додому. На вулиці була плюсова температура, навколо танув, сніг і в повітрі пахло весною. Але все це Арєф'євих не радувало. Сьогодні закінчився лижний сезон, а з ним і завершився прибутковий для Славська період. Завтра, після відходу поїздів на Львів і на Київ, село порине у тихе, майже нудне життя, що триватиме цілих дев'ять місяців до наступного грудня.

Славське

Селище міського типу Славське Сколівського району Львівської області є, напевно, одним з найкращих гірськолижних центрів в Україні. Воно розташоване за 120 кілометрів від обласного центру на висоті 750 метрів над рівнем моря у живописній долині рік Опір і Славської, недалеко від Вододільного хребта, що відділяє Прикарпаття від Закарпаття. Поруч знаходиться історичне село Тухля, описане Іваном Франком у книзі «Захар Беркут». Через Славське, у якому проживає близько 4 тис. мешканців, проходить залізниця Львів-Чоп, якою йдуть усі міжнародні поїзди з України у Чехію і Угорщину. 20-кілометрова автомобільна дорога, що знаходиться у більш-менш прийнятному стані, в'ється у долині Опора, з'єднуючи Славське з міжнародною автотрасою Київ-Львів-Ужгород. Крім туристичних баз і готелів у селищі працює цегельня і лісгосп.

Гора Тростям і околиці

Центром гірськолижного спорту і туризму в Україні справедливо вважається гора Тростян, підніжжя якої знаходиться за два кілометри від центру

зо

села. З висотою у 1.300 метрів ця гора не може змагатися з Альпійськими горами по довжині гірськолижних трас, але досить добре витримує конкуренцію по їх складності. Найважчим є стрімкий центральний схил, який, без сумніву, подарує захоплюючі декілька хвилин спортивних випробувань будь-кому, хто насмілиться спуститись по ньому. Складності трасам також надають снігові горби, що формуються сотнями лижників. Спортивне товариство «Динамо», у власності якого знаходяться схили, розчищає к від снігових гербів лише напередодні відповідальних міжнародних змагань. Новачкам гірських лиж Тростян пропонує відносно пологий західний і живописний північний схили. Усього на горі знаходиться п'ять канатних і один крісельний гіідйомники. Ще чотири підйомники знаходяться на інших схилах навколо Славська Зважаючи на поганий стан доріг у селі, добратись до гддніжжя схилів можна лише на автомобілях УАЗ і ГАЗ військового типу, що, в більшості, Ьдять з відкритим кузовом. Подорож, що триває біля десяти хвилин, дарує незабутні враження усім, хто на неї зважився. Ще одною перевагою Тростяна є те, що лише на її вершині можна здійснити дзвінки з мобільного телефону (у стандарті КМГ). Внизу в долині мобільні телефони не працюють. Готелі і сфера послуг

Більшість туристів проживає у приватному секторі, який пропонує кімнати з кабельним телебаченням і спільним туалетом, що часто знаходиться ззовні будинку. Т>ристичні бази (в першу чергу, найбільша з них — «Динамо») мають кімнати з символічним опаленням і меблями у «аскетичному» стилі Спроби одного відомого львівського підприємця вшуішти базу «Динамо» були заблоковані як Міністерством Внутрішніх Справ, якому належить це споршвне товариство, так і місцевою владою. Для того, щоб потрапити у більш комфортні готелі типу «Червона калина» і «Перлина Карпат» крім товстого гаманця (крощтгні картки все одно не приймаються) часто потрібні політичні знайомства. Туриста нарікають на якість їжі, що пропонується і в приватному секторі, і на туристичних базах, і в готелях. Тому ресторан «Максим», що пропонує смачну їжу за смішні (за київськими стандартами) ціни, знаходиться, практично, в монополії. У селили' є декілька барів і дискотека.

Прокат лиж

У будній зимовий день особливих проблем зі спорядженням немає: декілька місцевих пунктів прокату лиж пропонують непоганий вибір для клієнтів з різними смаками і різним рівнем доходів. Проблеми з'являються у вихідні і загострюються майже до безвиході на Новий рік і Міжнародний жіночий день (звичайно, за наявності снігу).

Рекламні заходи

Реклама Славського, практично, відсутня навіть в Україні. Більшість київських

туристичних агентств пропонує зимовий відпочинок лише в Альпах та Високих Татрах

Спроби знайти інформацію про Славське в Інтернеті були безуспішними, як і спроби

відшукати у київських книгарнях туристичний путівник по Карпатах Лише «Перлина

Карпат», що частково знаходиться у власності інвестеційного фонду «Гшіицькі

інвестиції», рекламувалась у газеті Kyiv Post і по Радіо-Люкс. Інформаційного центру, у

який туристи могли б звернутися по приїзді у Славське, теж немає.

* * *

Зимовий сезон 1998/99 року виявився багатосніжним, набагато кращим, ніж попередній. У цьому Арєф'євим пощастило, адже вони відкрили свій ресторан у листопаді 1998 р. Але відповісти на питання «Що робите далі?» молоде подружжя не могло. Чи варто все ж ризикнути і тримати ресторан відкритим у надії на одиноких відвідувачів, чи варто його закрити до початку наступного сезону? На вулиці ж віяв теплий весняний вітер...

Кейс 2

Кафетерій

Ольга й Олена відкрили свій бізнес шість місяців тому. Раніше обидві жінки працювати в Академй" наук. Ользі 52 роки, вона заміжня, має дитину. Олені 45 років, заміжня, має двох дітей. Ділові ідеї обох партнерок дістали підтримку родин.

Ольга й Олена нещодавно відкрили кафетерій у клінічній лікарні. Кафетерій обслуговує співробітників лікарні, студентів, пацієнтів і відвідувачів лікарняного комплексу. Кафетерій також пропонує продаж святкових тортів. У партнерському союзі Ольга несе відповідальність за загальне керівництво підприємством, тоді як Олена опікується фінансовим менеджментом.

Підприємство одержало невелику субсидію від керівництва лікарні для придбання обладнання, однак слід закупити додаткове устаткування, на яке поки бракує коштів.

Організатори підприємства підготували бізнес-план, який вони хочуть використовувати для отримання додаткових коштів.

Основні труднощі підприємства зумовлені ціноутворенням: з метою залучення покупців були встановлені ціни нижчі від тих, що пропонують найближчі конкуренти. Наразі склалася ситуація, коли Ольга та Олена змушені підвищити ціни, щоб отримати прибуток і зберегти бізнес.

Кафетерій працює з 10.00 до 19.00 шість днів на тиждень. У кафетерії зайнято 10 осіб Власники розуміють, що підприємство має надавати якісні послуги, щоб створити базу постійних клієнтів

У майбутньому заплановано відкриття кав'ярні в центрі міста, але власники розуміють, що зараз їм треба зосередити зусилля на забезпечення прибуткового бізнесу в наявному об'єкті.

Кейс З

Моя кар'єра

Володимир Сидоров — молода людина, за шість років після закінчення інстшуту змінив три місця роботи і знову думає про звільнення, «Не розумію, в чому річ?» — казав він дружині. «Чи то в мене такий характер, чи то я беруся не за свою справу, чи то просто не щастить!»

Сидоров закінчив школу в 16 років із золотою медаллю, виявивши надзвичайні успіхи з математики і точних наук. Подібно до багатьох випускників, він не мав чіткого уявлення, чим хоче займатися і як будуватиметься його кар'єра. У 10-му і 11-му класі на вимогу батьків він відвідував фізико- математичну школу при великому технічному вузі, розташованому в його рідному місті. Успішно закінчивши школу, він без іспитів був зарахований до цього вузу за спеціальністю «Електронно-обчислювальні машини». Під час навчання Володя брав участь у студентських розробках програмних продуктів, що проводилися на кафедрі під керівництвом досвідчених програмістів, брав участь у роботі різних гуртків і спортивних секцій. Друзі вважали його розвиненою особистістю. Вуз він закінчив у 1986 році з відзнакою. За розподілом в числі кращих студентів Сидоров був направлений на роботу в конструкторське бюро рідного міста, яке виконувало розробки переважно на військові замовлення. Основний напрям і зміст роботи Сидорова задовольняв. У складі групи він займався розробленням програмних вузлів складної техніки. Але КБ загалом не виправдано його надій. Володимир вважав, що його потенціал недостатньо використовується. Він «кипів ідеями», але діяльність КБ здійснювалася згідно із раз і назавжди встановленим порядком. Найбільше Сидорова пригнічували часті примусові сільськогосподарські роботи, прибирання території тощо, на які його як «молодого» відряджали дуже часто. Оплата праці була стандартною для молодого фахівця, проте він тоді цим не надто переймався.

У 1988 році Сидоров одружився, 1989-го в родині народилася дитина. Дружина, звісно, не працювала, тож грошей постійно бракувало. У цей період у місті пожвавився кооперативний рух, і Володимир почав активно підробляти в різних кооперативах поза фахом.

У 1991 році в КБ різко скоротилися традиційні замовлення. Велика група молодих людей, зокрема й Сидоров, пропонувала своїм керівникам переключитися на нову продукцію та інших замовників, але ці ідеї сприйняті не були. Сидоров, остаточно розчарувавшись у своїй «конторі», закінчив курси бухгалтерів. Набуття кваліфікації бухгалтера шляхом короткотермінового навчання на курсах у ці роки було загальновизнаною практикою, але керівник курсів, оцінивши здібності Володимира, говорив йому, що для серйозної роботи цього замало. Наприкінці року Володимир погодився на перше запропоноване місце — пішов у мале підприємство ТОО «Схід» на посаду бухгалтера,

Підприємство «Схід» займалося торгово-закупівельною діяльністю як офіційний дистриб'ютор фірми, що постачає в регіон напої «Нетелі», «Ніго» й інші імпортні товари. Очолював підприємство директор Н. Петров, жому підпорядковувалися дрібні торгові заклади, агенти, бухгалтерія. Практично всі управлінські рішення Петров приймав особисто.

«Схід» як структурний підрозділ входив до більшої організації — багатопрофільного концерну «Північ». Петров був членом правління концерну. Поки «Схід» приносив прибуток, правління концерну не втручалося в його справи. Безпосередній начальник Сидорова — головний бухгалтер С. Іванова — самотня жінка віком 55 років — мала середню фахову освіту і великий досвід бухгалтерської роботи. Попервах їхні взаємини складалися сприятливо. Іванова опікувалася Сидоровим як сином, цінувала його знання в комп'ютерній царині (сама вона в комп'ютерах нічого не тямила) й усвідомлювала його швидку бухгалтерську навченість. Ллє вже у квітні 1992 року вона оголосила про свій можливий вихід на пенсію, і за численні фінансові операції відповідати довелося безпосередньо Сидорову. Взагалі він справлявся з цією роботою, але несподівано для себе почав відчувати певні труднощі, проводячи свої рішення через головного бухгалтера. Тому він намагався обходити її осторонь і мати справу безпосередньо з директором Н. Петровим. Іванову це справедливо дратувало, й дедалі частіше на цьому грунті в бухгалтерії виникали дрібні конфлікти.

Дедалі більше зближуючись з директором, Сидоров прагнув відігравати активну роль у формуванні стратегії «Сходу». Зокрема, він запропонував створити в межах «Сходу» відділ з обслуговування оргтехніки (потреба в таких послугах в місті чітко давалася взнаки), який планував укомплектувати своїми знайомими, котрі втратили роботу з КБ. Петров поставився до цієї пропозиції дуже стримано, побоюючись розгортання діяльності, можливість контролю за якою у нього обмежена через недостатню компетентність. Періодично Сидоров указував директору на зловживання деяких торгових агентів, що стало можливим внаслідок недостатнього контролю з боку головного бухгалтера Іванової.

Директор приймав цю інформацію до уваги, але відповідної реакції Володимир не відчував.

У січні 1993 року С. Іванова зважилася звільнитися. Сидоров приготувався посісти її місце і поєднувати роботу головного бухгалтера із керівництвом службою з обслуговування оргтехніки, яку попри все сподівався створити. Володимир вважав, що має добрий шанс одержати цю посаду, адже останнім часом суттєво вдосконалив свої бухгалтерські навички і досяг повного розуміння бізнесу «Сходу». Натомість директор призначив на посаду головного бухгалтера 34-літнього Б. Пєтухова, який доводився йому далеким родичем. Відчуваючи несправедливість і гірке розчарування, Володимир Сидоров почав шукати іншу роботу. Після 4-місячних пошуків він

улаштувався на роботу в щойно створене російсько-голландське підприємство «Супер», що займається ремонтно-будівельними роботами за голландською технологією із використанням голландських комплектуючих. Директор «Супера» К. Скворцов — інженер-будівельник, який раніше знав Сидорова по роботі в КБ, запропонував йому посаду інженера з комп'ютеризації бухгалтерського обліку. Володимир почав працювати активно й зацікавлено. Йому подобалося, що він може повною мірою використовз'вати свої знання у царині ЕОМ і бухгалтерії. Досить швидко йому вдалося адаптувати бухгалтерські комп'ютерні програми до умов роботи «Супера». Додатково він установив програми фінансового аналізу і склав кілька цікавих звітів. Головний бухгалтер «Супера» поставилася до цих звітів із великим інтересом, а Шпаків був просто приємно здивований і попрохав Сидорова і головбуха готувати такі звіти щомісяця. На відміну від «Сходу», у бухгалтерії «Супера» працювали молоді жінки, в яких Сидоров швидко завоював авторитет своїм легким спілкуванням і здатністю працювати, незважаючи на особистий час. Майже півторарічний досвід бухгалтерської роботи також відіграв не останню роль. З професійних питань Сидоров розмовляв із бухгалтерією на рівних.

Через півроку Шпаків вирішив ввести до структури управління посаду замдиректора з фінансів і розвитку, й запропонував цю посаду Сидорову.

Фактично в «Супері» не було чіткого розмежування обов'язків між менеджерами, тож Сидоров почав виконувати й інші роботи, пов'язані з організацією справ в офісі. Він був дуже задоволений цим місцем. Офіс «Супера» був обладнаний сучасною оргтехнікою. Тут існувала можливість реалізувати свої ідеї, працювати досить самостійно. Він пишався гучною назвою посади, своїм гарним кабінетом і спілкуванням з іноземними партнерами. Крім того, інтелектуально Шпаків вигідно відрізнявся від колишнього директора Сидорова.

«Зрештою я зможу показати, на що я здатний», — думав Сидоров. Утім, незабаром у нього виникли конфлікти з персоналом. Почали надходити претензії від працівників офісу, які не могли дочекатися інформації про порядок нарахування їхньої зарплати. Сидоров не здатен був викроїти кошти на ремонт опалення, хоча обіцяв це відразу, як став до роботи. Бухгалтерія скаржилася на порушення звичного ритму роботи, нерозуміння численних нових форм внугрішнього обліку й аналізу, запроваджених Сидоровим. Якщо раніше йому здавалося, що в бухгалтерії усе робиться наче саме собою, то тепер йому довелося приймати рішення, пов'язані з великими сумами у валюті, цінними паперами. Підприємство швидко розвивалося, і раніше таких проблем просто не виникало. Він збагнув, що йому бракує системних теоретичних знань у сфері фінансів. Порадитися не було з ким. Сидоров завагався стосовно власної компетентності. Він постійно боявся помилитися і виявити свій страх. На ці проблеми накладалися проблеми з організацією робіт на об'єктах, про що голландські менеджери зазначили під час інспекції.

Неприємний інцидент трапився із секретаркою Н. Синіциною. Сидоров у різкій формі вказав їй на часті помилки в роботі й запізнення, що довело жінку до істерики. Лише потім Володимир довідався, що в Синіциної важко хвора дитина, проте вона не наважується взяти «лікарняний», побоюючись втратити роботу. З огляду на це директор змушений був запросити Сидорова на бесіду й поставити кілька неприємних запитань. Постійне нервове напруження й велика зайнятість на роботі турбували дружину і батьків Сидорова. Дружина почувалася покинутою і самотньою. Все це дратувало Володимира, збільшуючи напруження. Батьки запропонували йому звільнитися з «Супера» і влаштуватися на роботу у фінансовий відділ міської адміністрації, де почалося впровадження комп'ютерної технології і був потрібний відповідний фахівець. Зараз Сидоров обмірковує цю пропозицію.

Економічна казка «Про дщанщдеірнємця»

У невеличкому селі жили-були дід та баба. Було в них двоє синів і дочка, але вони вже виросли та мали своїх дітей.

Дід та баба були пенсіонерами, тому бабуся завела собі курчаток та гусят

А дід надумав податися у «бізнесмени», щоб заробити грошей на подарунки для онуків. Не довго міркуючи, він вирішив виготовляти дерев'яні ложки. Його цього ще батько навчив.

Обладнав дід свою комірчину інструментами, придбав необхідні матеріали та сировину...

- Але як почати виробляти ложки? Що для цього треба знати?

Спочатку старий розробив проекти та схеми, за якими збирався робити ложки. Вирахував, скільки матеріалу та годин витрачатиме на виготовлення однієї ложки.

Після таких розрахунків дід узявся за роботу. Уже через декілька днів була готова перша партія ложок.

Дочекавшись неділі, дід сів у свою стареньку машину та поїхав на ринок, шоб продати товар.

Спочатку на базарі в діда ложок ніхто не купував.

- Що ж робити? Як привернути увагу покупців до своєї продукції?

І раптом у його голові промайнула думка... Старий узяв папір і красиво написав на ньому: