2. Використання фінансів для регулювання економіки

Економіка країни - це складний народногосподарський комплекс, різні частини якого (галузі, території, види виробництв і т.д.) розвиваються нерівномірно в зв'язку з тим, що потреби суспільства дуже мінливі, а виробництво прагне пристосуватися до них. Нерівномірність розвитку економіки призводить до того, що окремі її ланки вириваються вперед, інші - відстають у своєму зростанні. Між тим нормальне функціонування народногосподарського комплексу можливо лише. за умови, коли кожен його структурний підрозділ органічно пов'язане з іншими. Лише на основі такої ув'язки досягається необхідна пропорційність структури суспільного виробництва, яка забезпечує збалансоване його розвиток як єдиного цілого. Сфера матеріального виробництва характеризується єдністю віх стадій відтворювального процесу. Причому визначальною серед них є стадія виробництва, на якій створюється суспільний продукт. Стадія розподілу тісно пов'язана з виробництвом і безпосередньо залежить від нього. Функціонуючи у сфері матеріального виробництва, фінанси обслуговують кругообіг виробничих фондів. Нормальне функціонування економіки можливе за умови органічної зв'язку кожної галузі та її структурних підрозділів з іншими. На такій основі досягається необхідна пропорційність структури суспільного виробництва, яка обслуговує його збалансований розвиток як єдиного цілого. Узгоджене функціонування різних частин економіки досягається шляхом її регулювання, під яким розуміється зміна темпів зростання окремих структурних підрозділів, покликане перебудувати виробництво згідно зі зміненими потребами суспільства. В умовах ринку регулювання економіки забезпечується шляхом перерозподілу фінансових ресурсів. Саме завдяки такому перерозподілу створюються необхідні фінансові передумови для здійснення структурних зрушень. Регулювання економіки відбувається насамперед за допомогою саморегулювання. Воно характеризується такими методами формування фінансової бази в різних ланках суспільного виробництва, які виробляють і використовують самі учасники виробництва. Саморегулювання базується на волі суб'єктів господарювання, у виборі ними своїх партнерів і форм взаємин з ними, самостійному розпорядженні продуктами своєї діяльності і т.п. Правда, свобода підприємців в методах формування фінансової бази не безмежна. Вона регулюється діяльністю різних організаційних структур (спілок підприємців, асоціацій тощо), які сприяють встановленню цивілізованих відносин між усіма учасниками відтворювального процесу. Саморегулювання забезпечується функціонуванням ринку, у тому числі фінансового. Саме ринок служить гнучкості й еластичності економіки, проведення в ній в найкоротші терміни структурної перебудови. Завдяки йому створюється можливість вільного і швидкого перерозподілу фінансових ресурсів між різними підрозділами народного господарства. Однак у деяких випадках ринковий механізм виявляється безсилим. Оптимальному розподілу фінансових ресурсів перешкоджають монополії. У певних видах виробничої діяльності індивідуальна (ринкова) і соціальна оцінки результативності господарювання не збігаються. Ринковий механізм не в змозі забезпечити перерозподіл доходів відповідно до цілей демократичного суспільства. У кризових ситуаціях ринок слабко впливає на стабілізацію економіки. Тому виникає необхідність в додатковому механізмі регулювання економіки. Одночасно з саморегулюванням великий вплив на структуру суспільного виробництва робить державне втручання в економіку. Необхідність такого втручання зумовлена ​​рішенням завдань, пов'язаних із задоволенням потреб усього суспільства - забезпеченням великих структурних зрушень, підтримкою пріоритетних напрямів економічного розвитку, розширенням і вдосконаленням об'єктів соціальної та виробничої інфраструктури і т.д. За образним висловом нобелівського лауреата В. Леонтьєва, щоб народногосподарський корабель набрав швидкість і не збився з курсу, потрібні вітрила приватного підприємництва і годувало загальнонаціональної економічної стратегії. Не випадково в країнах з розвиненою ринковою економікою державне фінансове регулювання широко використовується в господарській практиці. Втручання держави в економіку засноване на використанні законодавчими та виконавчими органами влади вартісних важелів впливу на процеси суспільного розвитку. За допомогою державних інвестицій, податкової, бюджетної та амортизаційної політики, діяльності різних державних структур складається той конкретний механізм впливу на економіку, що забезпечує її перехід у нову якість. Зокрема, за допомогою механізму оподаткування, надання податкових пільг та виділення бюджетних субсидій держава спонукає суб'єктів господарювання здійснювати такі варіанти розвитку їх діяльності, які задовольняють потребам суспільства. Але при цьому державі слід пам'ятати, що втручання в економіку має об'єктивно обумовлені кордону (межі); зайве втручання може призвести до ослаблення економічних стимулів, зниження ефективності функціонування віє ринкового механізму. У регулюванні економіки приймають участь різні сфери і ланки фінансової системи: фінанси підприємств, страхування, державний бюджет і ін Специфіка сфер і ланок обумовлює різний характер їхнього впливу на вартісні пропорції народного господарства. Так, регулюючі можливості фінансів підприємств використовуються в основному для внутрішньогосподарського та міжгосподарського перерозподілу фінансових ресурсів, державного бюджету - для регулювання галузевих і територіальних пропорцій. Широке використання фінансів (у складі всіх їх сфер і ланок) в процесах регулювання економіки створює необхідні передумови для зміни відтворювальної, галузевої та територіальної структур суспільного виробництва. Головним інструментом регулювання відтворювальних пропорцій є фінанси підприємств. З їх допомогою відбувається регулювання відтворювальної структури виробленого продукту; забезпечується фінансування потреб розширеного відтворення на основі встановлення оптимального співвідношення між засобами, що направляються на споживання і накопичення; здійснюється вплив на трудові ресурси. Широке використання фінансів підприємств для регулювання відтворювальних пропорцій не виключає, однак, участі в даному процесі страхування (у разі відчутного збитку від настання страхових подій), банківського кредиту (при тимчасовій нестачі фінансових ресурсів), бюджету (при використання механізму оподаткування, надання податкових пільг, виділення бюджетних субсидій і т.д.). Регулювання відтворювальної структури здійснює перш за все сам суб'єкт господарювання шляхом зміни пропорцій відрахування коштів у внутрішньогосподарські фонди цільового призначення. Таке регулювання необхідно для підвищення результативності господарювання, отримання більш високого комерційного ефекту. Разом з тим в умовах ринку істотно зростає регулююча роль держави, яка з допомогою податків (ставок оподаткування, порядку обчислення, надання пільг) прагне впливати на рівень забезпеченості підприємств власними фінансовими ресурсами. Використовує державу та інші фінансові важелі, які дозволяють впливати на відтворювальні пропорції: прискорену амортизацію, бюджетне фінансування витрат на підготовку кадрів, систему соціального страхування та ін У регулюванні відтворювальних пропорцій поступово буде рости значення страхування, покликаного гарантувати стійкість виробництва. У перспективі страхування (при належній його організації) зможе відшкодовувати втрати від невдалих науково-технічних розробок, а також недоотриманий прибуток від простоїв внаслідок страйків і політичних заворушень. Для регулювання галузевих пропорцій в умовах ринкової економіки використовуються фінанси підприємств і державного бюджету. При цьому підприємства шукають на фінансовому (страховому тощо) ринку зони найбільш вигідного додатка фінансових ресурсів, наявних в їх розпорядженні: купують акції інших підприємств, інвестують свої кошти в нерухомість, надають їх у позику банкам і державі і т.д. Держава ж регулює галузеву структуру суспільного виробництва, використовуючи свій бюджет і позабюджетні фонди, проводячи активну амортизаційну і митну політику, впливаючи на ціни і т.д. У державному механізмі регулювання галузевих пропорцій однаково важливі як платежі до бюджету (доходи), так і бюджетне фінансування (витрати); але з цього не випливає, що їх роль однакова. Платежи в бюджет нацелены в основном на регулирование собственной финансовой базы предприятий (через налоговые ставки, льготы, санкции и т.д.) и, следовательно, влияют лишь на величину той или иной доли собственных финансовых ресурсов, остающихся в распоряжении соответствующего субъекта хозяйствования. Бюджетное финансирование (в разных его формах) выполняет иную роль - увеличивает финансовые возможности предприятий за счет привлечения общегосударственных ресурсов. Воно може сприяти прискореному розвитку окремих галузей економіки, створювати передумови для появи нових виробництв і сучасник технологій, прискорення науково-технічного прогресу, забезпечувати умови для розвитку інфраструктурних галузей і т.п. В регулировании территориальных пропорций принимают участие главным образом государственные и местные финансы, а также частично финансы предприятий. Само регулирование осуществляется путем предоставления дотаций и субвенций нижестоящим бюджета м формирования и использования территориальных фондов регулирования, различных форм государственного кредита и т.п. Влияние финансов предприятий на территориальную структуру общественного производства происходит путем расширения зоны предпринимательства, инвестирования средств в затраты на развитие городов и новый населенных пунктов и т.д. Широкое использование финансов для регулирования стоимостной структуры общественного производства не означает, что из этого процесса могут быть исключены другие рычаги. Одна з важливих завдань сучасного етапу розвитку економіки полягає в тому, щоб при регулюванні галузевих і територіальних пропорцій оптимально поєднувалися всі методи перерозподілу вартості - фінансовий (у тому числі бюджетний), кредитний, ціновий. Следуй добиваться более полного и правильного использования каждого из них. Эта задача обусловлена тем, что в нынешнем применении стоимостных рычагов регулирования экономики есть много проблем, которые ждут своего быстрейшего решения. К примеру, для обеспечения воспроизводственных пропорций в отдельных отраслях экономики все еще используется такой стоимостный регулятор, как государственный бюджет. Бесспорно, бюджетный метод обеспечивает конкретную адресность направления денежных средств, дает возможность оказать быструю и действенную помощь. Однако его использование, как показала практика, приводит к отрицательным последствиям. Удовлетворяя финансовые потребности предприятий, не обеспечиваемые ценой, бюджет развивает иждивенчество у хозяйствующих субъектов, невольно привыкающих активно выявлять и мобилизовывать внутрихозяйственные резервы, снижать себестоимость, соблюдать режим экономии. Низкая эффективность бюджетного дотирования предопределила резкое его сокращение в условиях либерализации цен; дотации сохранились лишь по ограниченному кругу товаров. Но даже и такое их применение далеко не бесспорно, ибо мировой опыт функционирования рыночной экономики свидетельствует о другом - государственная финансовая помощь предоставляется отнюдь не слабым, а экономически сильным предприятиям; бюджетные средства используются как катализатор хозяйственной активности, а не способ поддержания на плаву нерентабельных предприятий. Поэтому и нам необходимо пересмотреть сложившуюся практику использования стоимостных рычагов регулирования воспроизводственных пропорций - цены, финансов, кредита с тем, чтобы каждый из экономических инструментов функционировал в той сфере распределительных отношений, которая объективно предопределена его общественным назначением и выполняемыми функциями. Разграничение сфер функционирования разных стоимостных регуляторов, усиление их взаимодействия позволит активнее использовать финансы (в том числе бюджет) на главных направлениях экономической стратегии для регулирования отраслевых и территориальных пропорций, обеспечения структурных сдвигов в экономике, формирования государственных резервов, повышения эффективности всего общественного производства.