2. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у сфері під­приємницької діяльності

1. Форми господарсько-правової відповідальності (види господарсько-правових санкцій):

а) відшкодування збит­ків;

Розрізняють різні форми господарсько-правової відпові­дальності — залежно від характеру та спрямованості впли­ву, механізму реалізації, фактичних підстав застосування. В юридичній літературі не існує єдиного погляду щодо кіль­кості форм господарсько-правової відповідальності. У ГК України законодавчий орган закріпив лише чотири форми господарсько-правової відповідальності, назвавши їх ви­дами господарсько-правових санкцій: відшкодування збит­ків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції, адміністративно-господарські санкції. При цьому проява­ми адміністративно-господарських санкцій, згідно з ГК України, є санкції майнового характеру (вилучення майна (прибутку), що за своїми правовими наслідками подібне до конфіскації; адміністративно-господарські штрафи) й орга­нізаційного характеру (зупинення дії або анулювання ліцен­зій, скасування державної реєстрації, ліквідація суб'єкта господарювання та ін.). Крім того, перелік адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 239 ГК України, є відкритим, а відтак — доцільною буде характеристика форм господарсько-правової відповідальності за критерієм способу впливу на протиправну поведінку суб'єктів госпо­дарювання. З огляду на це розглянемо такі форми господарсько-правової відповідальності.

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника господарських правовідносин за рахунок іншого суб'єкта — правопорушника.

Ця форма відповідальності передбачається як ГК України (ст. 224—229), так і ЦК України (ст. 623—624, гл. 82), численними законами, в тому числі Законом України від 6 квітня 2000 р. "Про майнову відповідальність за порушен ня умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів".

Позитивні риси і недоліки цієї форми господарсько-пра­вової відповідальності:

- позитивні риси: є універсальною (застосовується і в го­ризонтальних, і у вертикальних відносинах, договірних та позадоговірних); передбачається законом, а, отже, не потребує спеціальної згадки про неї в договорі;

- недоліки: складна для застосування форма господар­сько-правової відповідальності:

- важко довести факт наявності збитків, їх обсяг (збитки можуть виникнути через значний промі­жок часу; крім цього, існуючі методики визначення складу та розміру збитків є недосконалими);

- необхідно довести наявність усіх чотирьох елементів складу правопорушення -- протиправну поведінку особи, яка заподіяла збитки; наявність збитків, їх склад і розмір; причинний зв'язок між протиправ­ною поведінкою та заподіяними збитками; вину по­рушника (питання доведення вини порушника по­стає у тих випадках, коли він намагається довести згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України наявність підстав, що виключають його відповідальність).

Склад збитків визначається ст. 224—225 ГК України. Це:

1. Вартість втраченого, пошкодженого або знищеного май­на, визначена згідно з вимогами законодавства.

2. Додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість, додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка за­знала збитків унаслідок порушення зобов'язання дру­гою стороною.

3. Неодержаний прибуток (утрачена вигода), на який сто­рона, що зазнала збитки, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою сто­роною.

4. Матеріальна компенсація моральної шкоди у випад­ках, передбачених законом.

Зауважимо, що в господарському праві застосовується принцип повного відшкодування збитків, і обмеження застосування цього принципу, що відбувається через:

- заборону стягувати певну складову збитків (за пору­шення зобов'язань за договором підряду на капіталь­не будівництво з відповідальної сторони можуть бути стягнуті збитки, що виразилися у зроблених іншою стороною витратах, у втраті або пошкодженні її май­на — ч. 2 ст. 322 ГК України);

- заборону стягувати збитки взагалі (у разі застосування виключної неустойки);

- обмеження іншим способом (згідно зі ст. 325 Кодексу торговельного мореплавства, відповідальність судно­власника за його договірними обмежується щодо будь-яких вимог, окрім зумовлених утратою або пошко­дженням життя, встановленою сумою, розмір якої за­лежить від місткості судна).

При визначенні розміру збитків застосовуються такі пра­вила визначення їх розміру:

- у разі задоволення боржником у добровільному по­рядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, зазвичай (якщо інше не передбачено законом або договором), враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення вимоги;

- якщо вимогу не задоволене у добровільному порядку, враховуються ціни, що існували на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Проте суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, виходячи з конкретних обставин, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду. Сторони господарсько­го зобов'язання мають право за взаємною згодою заздале­гідь визначити погоджений розмір збитків, які підлягають відшкодуванню, у твердій валюті або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання стосовно обме­ження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Кабінет Міністрів України може затверджувати мето­дики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання, проте досі такий документ уряд не розробив. Через відсутність відповідного документа Кабінету Міністрів України може застосовуватися схвалена 21 груд­ня 1989 р. Державною комісією Ради Міністрів СРСР з еко­номічної реформи Тимчасова методика визначення розміру шкоди (збитків), яка завдана порушенням господарських договорів. Водночас, наголосимо, що ця методика застарі­ла, оскільки була розрахована на умови господарювання за планово-розподільчої економіки.

У разі заподіяння збитків одночасно кількома учасника­ми господарських відносин кожен з них зобов'язаний відш­кодувати збитки суб'єктові, якому завдано збитків, згідно з вимогами ст. 196 ГК України та ст. 543—544 ЦК України (якщо, наприклад, завдання збитків покупцеві за догово­ром поставки було завдано внаслідок невиконання контрагентами постачальника договірних зобов'язань).

Учасник господарських відносин, який відшкодував збит­ки, має право стягнути у порядку регресу збитки з третіх осіб. Державні (комунальні) підприємства за наявності під­став зобов'язані вжити заходи щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стяг­нути збитки з винних працівників підприємства згідно з ви­могами законодавства про працю.

ГК України встановлює особливості відшкодування збит­ків у разі порушення грошових зобов'язань (ст. 229), перед­бачаючи, що:

- учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відпо­відальності через неможливість виконання і зобов'я­заний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції згід­но зі встановленими законом вимогами;

- обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій проводилися або повинні бути проведені розра­хунки між сторонами, якщо інше не встановлено за­коном;

- у випадку висунення вимог щодо відшкодування збит­ків в іноземній валюті кредитором повинен бути за­значений грошовий еквівалент суми збитків у гривні за офіційним курсом Національного банку України на день висунення вимог.

Відшкодування збитків застосовується в претензійно-по­зовному порядку.

б) штрафні санкції (неустойка);

Сплата неустойки (штрафні санкції). Назва цієї фор­ми відповідальності не уніфікована, оскільки законодавець по-різному її визначає:

- неустойка в широкому розумінні — традиційне ви­значення, що застосовувалося старим ЦК УРСР (ст. 179—180, 204) і передбачається новим ЦК Украї­ни (ст. 549—552, 624);

- штрафні санкції - (поняття, що використовується в господарсько-правовій літературі, в ГК (ст. 230—234) і охоплює неустойку у вузькому розумінні, неустой­ку — штраф, неустойку — пеню.

Аналіз згаданих положень ГК України і ЦК України доз­воляє дійти висновку про змістовну ідентичність понять не­устойки за ЦК України і штрафних санкцій за ГК України.

Неустойка (штрафні санкції) — це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник сплачує кредита рові у разі невиконання або неналежного виконання договір них зобов'язань.

Позитиви і негативи штрафних санкцій (неустойки):

- позитиви — швидкість (скорочений строк позовної дав­ності — шість місяців) і зручність застосування (неза­лежно від наявності збитків);

- негативи — обмежена сфера застосування — лише до­говірні відносини.

Види неустойки (штрафних санкцій):

- за юридичними підставами — законна (передбачається в законі), договірна (передбачається в договорі), закон но-договірна (передбачається в законі, її розмір кори­гується договором у межах, не заборонених законом);

- за співвідношенням стягнення неустойки та відшкодування збитків - - залікова (стягується неустойка, а збитки — в частині, непокритій неустойкою), альтернативна (на вибір кредитора стягується неустойка або відшкодовуються збитки), виключна (стягується лише неустойка, збитки не підлягають відшкодуванню), штрафна (стягується неустойка та повністю відшкодо­вуються збитки). ЦК України передбачається штраф­на неустойка, якщо інше не передбачено законом і до­говором (ч. 2 ст. 552). Водночас ГК України закріплює традиційне (таке, що передбачалося ще в ЦК України УРСР і широко застосовується в зарубіжному законо­давстві) правило, згідно з яким загальним правилом є застосування залікової неустойки, якщо інше не перед­бачено законом або договором (ст. 232).

Форми неустойки (штрафних санкцій):

у відсотковому співвідношенні до суми порушеного зобов'язання незалежно від терміну прострочення (на­приклад, 20 відсотків вартості поставленої продукції, що не відповідає вимогам щодо її якості);

- у процентному співвідношенні до суми порушеного зо­бов'язання залежно від терміну прострочення (напри­клад, 0,1 відсотка несплаченої суми за кожний день прострочення);

- у твердій сумі (застосовується рідко через інфляційні процеси в економіці);

- у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Неустойка стягується в претензійно-позовному порядку. ГК України (ст. 233) передбачає можливість зменшення розміру штрафних санкцій судом у разі, якщо:

- належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора (при цьому має вра­ховуватися ступінь виконання зобов'язання боржни­ком, майновий стан сторін, їх майнові й інші інтереси, що заслуговують на увагу);

- якщо порушення зобов'язання не завдало збитків ін­шим учасникам господарських відносин.

в) оперативно-господарські санкції;

Оперативно-господарські санкції — це передбачені зако­нодавством заходи економічного впливу кредитора на гос­подарюючого суб'єкта-боржника (правопорушника), спря­мовані на попередження або зменшення втрат кредитора від порушень боржника.

Характерні риси цих санкцій:

- застосовуються лише в господарсько-договірних відно­синах;

- застосовуються на розсуд кредитора;

- передбачаються законом або договором;

- мета застосування — захист інтересів кредитора;

- виражаються переважно у заходах організаційного ха­рактеру;

- юридичні підстави застосування — договір; фактичні підстави - невиконання (неналежне виконання договірних зобов'язань).

Відкритий перелік оперативно-господарських санкцій, що їх сторони можуть застосовувати з відповідною фіксацією в договорі, передбачений ч. 1 ст. 236 ГК України:

- одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управленою стороною, зі звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання іншою стороною;

- відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано не належним чином або достроково виконано боржником без згоди іншої сторони;

- відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт унаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

- відмова управленої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного іншою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

- встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, котра порушила зобов'язання: зміна поряд ку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

- відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання.

Планово-госпрозрахункові санкції — це передбачені чин ним законодавством заходи економічного впливу на господарюючого суб'єкта в зв'язку з порушенням ним планових нормативів і планових завдань:

- підвищення тарифу (розміру плати) за понадлімітне використання природних ресурсів, електроенергії; - позбавлення пільг (наприклад, податкових) у зв'язку з порушенням умов їх надання;

- вилучення зі звітності даних про продукцію, виготов­лену з порушенням ДСТ (державних стандартів), ДБНП (державних будівельних норм і правил);

- віднесення на прибуток, що залишається у розпоряджен­ні господарюючого суб'єкта, недонарахованої аморти­зації у випадках дострокового списання основних фон­дів (за винятком передбачених законом випадків ви­мушеного списання).

Механізм застосування: планово-госпрозрахункові санк­ції застосовуються самим суб'єктом господарювання — пра­вопорушником, а у разі, якщо він цього не зробить — ком­петентними органами, що виявили факт правопорушення.

Підстави застосування планово-госпрозрахункових санк­цій: юридичні — закон; фактичні — протиправна поведінка.

г) адміністративно-господарські санкції (господарсько-організаційні й адміністративно-майнові);

Адміністративно-господарські санкції — це заходи орга­нізаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єктом господарювання та ліквідацію його наслідків, які застосовуються уповно­важеними органами державної влади або органами місцево­го самоврядування у передбачених законом випадках.

Характерні риси цих санкцій:

- застосовуються у вертикальних відносинах;

- юридичні підстави застосування - - закон (у тому числі гл. 27 ГК України), фактичні — неправомірна поведінка;

- відкритий перелік таких санкцій передбачений ст. 239 ГК України;

- порядок застосування - - здебільшого адміністратив­ний (за рішенням компетентних органів), у низці ви­падків — судовий;

- у разі застосування санкцій законом (у тому числі ст. 249 ГК України) передбачаються гарантії прав суб'єк­тів господарювання, зокрема:

- право на оскарження до суду рішення будь-якого органу

державної влади або органу місцевого самоврядування щодо застосування до нього адміністративно-господар­ських санкцій;

- право на відшкодування в передбаченому законом по­рядку збитків, завданих у зв'язку з неправомірним за­стосуванням адміністративно-господарських санкцій;

- спеціальні строки застосування таких санкцій: згідно зі ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані впродовж шести мі­сяців від дня виявлення порушення, але не пізніше як через рік від дня порушення, якщо інше не передба­чено спеціальними законами (зокрема, ст. 42 Закону "Про захист економічної конкуренції").

Залежно від характеру спрямування адміністративно-господарські санкції можуть бути господарсько-організацій ними й адміністративно-майновими.

Господарсько-організаційні санкції це передбачені законом заходи організаційного впливу (обмеження) на суб'єкта господарювання, що застосовуються компетентними державними органами або за їх ініціативою судом у передбачених законом випадках.

До них належать:

- обмеження або призупинення діяльності господарю­ючого суб'єкта до усунення виявлених у його діяльно­сті недоліків (у разі недотримання вимог екологічного законодавства, санітарно-епідеміологічних правил -ст. 246 ГК України);

- призупинення дії ліцензії (патенту);

- скасування ліцензій (ст. 21 Закону від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяль­ності");

- скасування державної реєстрації (ст. 248 ГК України);

- примусова реорганізація (у зв'язку з допущеним суб'єк­том підприємницької діяльності - монополістом на ринку певного товару - монополістичного правопору­шення ч. 3-5 ст. 40 ГК);

- застосування антидемпінгових заходів (ст. 244 ГК Укра­їни);

- припинення експортно-імпортних операцій (ст. 245 ГК України);

- зупинення операцій за рахунками суб'єктів господа­рювання (ст. 243 ГК України);

- застосування індивідуального режиму ліцензування;

- примусова ліквідація (у разі скасування державної реєстрації; скасування ліцензій, якщо вся діяльність господарської організації ліцензується; визнання суб'єк­та підприємницької діяльності банкрутом, якщо після погашення його боргів у нього не залишилося майна, необхідного для продовження своєї попередньої діяль­ності.

Механізм застосування господарсько-організаційних сан­кцій залежить від їх різновиду:

- адміністративний порядок (за рішенням компетентних органів) передбачений щодо більшості санкцій, у тому числі таких, як: тимчасове призупинення діяльності суб'єкта господарювання до усунення виявлених по­рушень; призупинення дії та скасування ліцензій; застосування антидемпінгових заходів; припинення експортно-імпортних операцій; застосування індивіду­ального режиму ліцензування; примусова реорганіза­ція;

- судовий порядок передбачається щодо скасування відо­мостей державної реєстрації та примусової ліквідації.

Адміністративно-майновими санкціями є передбаче­ні законом заходи майнового впливу на порушника, що застосовують компетентні державні органи (щодо конфіскації — судом) у передбачених законом випадках. До таких санкцій належать: господарсько-адміністративний штраф; господарська конфіскація; безоплатно вилучення майна з ме­тою його знищення; стягнення зборів (обов'язкових платежів) та ін.

Господарсько-адміністративний штраф — це грошова сума, котра сплачується до державного бюджету суб'єктом господарювання — правопорушником у передбачених законом випадках.

Форми господарсько-адміністративного штрафу:

- у відсотковому або кратному відношенні до суми пору­шення;

- у певній кількості неоподатковуваних мінімумів дохо­дів громадян.

Застосовується:

- лише у вертикальних відносинах;

- за постановою компетентних органів (антимонопольних — за порушення антимонопольного та конкурен­тного законодавства, санітарно-епідеміологічної служ­би — за порушення санітарно-епідеміологічних вимог, державних органів контролю за цінами — за порушен­ня державної дисципліни цін тощо;

- без дотримання претензійного порядку;

- за наявності лише протиправної поведінки (фактична підстава);

- юридична підстава — закон.

Конфіскація — це безоплатне вилучення в дохід бюджету майна (коштів) суб'єкта господарювання — правопорушника у випадках, передбачених законом.

Випадки застосування конфіскації:

- визнання недійсним господарського зобов'язання як такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства (ч. 1 ст. 208);

- здійснення комерційним банком забороненої законом виробничої діяльності (ст. 48 Закону "Про банки і бан­ківську діяльність");

у сфері ціноутворення (зокрема, щодо підприємств-монополістів, ціни на продукцію яких регулюються державою) та в деяких інших випадках;

- у сфері антимонопольно-конкурентного регулювання; так, згідно зі ст. 253 ГК України, підлягає безоплатно­му вилученню до Державного бюджету України при­буток (дохід), незаконно одержаний суб'єктами під­приємницької діяльності внаслідок порушення ст. 29 (зловживання монопольним становищем на ринку), ст. ЗО (укладення антиконкурентних угод) і ст. 32 (ак­тів недобросовісної конкуренції);

- у сфері оподаткування; наприклад, згідно зі ст. 240 ГК України, підлягають вилученню в дохід відповідного бюджету прибуток (дохід), отриманий суб'єктом госпо­дарювання внаслідок порушення встановлених законо­давством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (до­ходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування; крім того, з порушника стягу­ється у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі вилу­ченої суми, а у разі повторного порушення впродовж року після застосування цієї санкції — у трикратному розмірі вилученої суми.

Юридичною підставою застосування конфіскації є лише закон; фактичні підстави — протиправна поведінка, а у разі виконання зобов'язання, визнаного недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільст­ва, — ще й вина (прямий умисел) порушника.

Конфіскація застосовується в судовому порядку за позо­вами компетентних органів (податкових, контрольно-ревізій­них та ін.).

До конфіскації подібний такий різновид адміністратив­но-господарських санкцій, як вилучення майна (товарів), що неправомірно виготовлене чи неправомірно використо­вується, з метою його знищення. Можливість застосування подібних заходів впливу на правопорушника передбачена конкурентним законодавством. Так, згідно зі ст. 254 ГК України і ст. 25 Закону "Про захист від недобросовісної конкуренції", у разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упа­ковки або факту копіювання виробів заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітету Украї­ни, його територіальних відділень зі заявою про вилучення в судовому порядку товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого суб'єкта господарю­вання як у виробника, так і у продавця. Вилучення таких товарів (копій виробів іншого суб'єкта господарювання) в установленому урядом порядку застосовується у разі, як­що можливість змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання не може бути усунена іншим способом.