Батьки і діти

Батьки і діти! Діти і батьки!

Нерояділиме і одвічне коло...

Борис Олійник

Тепло отчого дому

Тепло домашнього затишку, одруження з коханою люди­ною — передумови щасливої долі, успішного виховання дітей. Рідна домівка, рідне гніздо — так у народі називають батьківську хату. "Важко виразити словами, — писав К. Ушинський, — те особливе світле щось, що народжується у нашій: душі, коли ми згадуємо тепло рідного сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються в нас якісь сердечні зв'язки з тією родиною, з якої ми вийшли"¹.

Про значення рідного дому в житті людини говорять: "Скрізь добре, але вдома найкраще". "Удома і стіни допомагають", "Добре тому, хто в своєму дому", "Своя хата — своя правда, своя стріха — своя втіха", "Не пізно до свого дому й опівночі", "Свій дім не ворог: коли прийдеш — то прийме". Рідна домівка — це не тільки місце притулку, дах над головою, а й сімейне вогнище місце захисту від життєвих негод. Про це свідчить народна масо ворухлива гра для дітей "Гуси, гуси, додому!". "Вовки" (два-три гравці) ловлять інших учасників гри ~ "гусей", які, щоб уникну ти небезпеки, прагнуть швидко добігти "додому". А "вдома" вже ніякий вовк не страшний. Тут ніхто не посміє тебе скривдити. До речі, "спорудження хати" як місця притулку й захисту є однією з найпоширеніших ігор у дітей.

Особливий духовний вплив батьківського дому на формування особистості відбувається завдяки щирій материнській ласці небагатослівній любові батька, домашньому теплу, піклуванню затишкові і захистові, сімейній злагоді.

Красивий той дім, де живе дружна й міцна сім'я, де панують любов і злагода. Щаслива та оселя, що повниться радісним дитя

¹ К. Д. Ушиніський про сімейне виховання. — К., 1974. — С. 59.

74

чим багатоголоссям, де діти ростуть у дружньому родинному колі, у гурті братів і сестер.

Народна педагогіка надає першорядного значення виховному клімату сім'ї як основному чинникові формування особистості. "Нащо клад, коли в сім'ї лад", — кажуть у народі, а цей вислів несе в собі глибокий педагогічний зміст. Не раз можна почути і таке: добра та сім'я, Де виростають добрі діти. Цим підкре­слюється та особлива роль, яку відіграє у вихованні дітей за­гальний мікроклімат сімейного життя, його настрій, звичай, спрямованість. Лад у сім'ї веде до створення, як тепер прийнято казати, сприятливого педагогічного клімату, а отже, і до успіхів у вихованні. А це буває у такій сім'ї, де всі живуть цілеспрямова­ним життям згуртованого, здорового колективу, де панує дух взаємодопомоги, тепла, щирої взаємної турботи.

У сім'ї, яка закладає основні підвалини виховання і форму­вання характерів дітей, народна мудрість бачить свій головний педагогічний інструментарій.

Рід і родина

Видатний учений П. Житецький писав, що "родство в пое­тичних уявленнях українського народу складає своєрідний культ, уся народна етика зводиться загалом до так званої сімей­ної моралі, заснованої на почутті родства"¹. Шанобливе ставлен­ня до рідні проповідують українські народні прислів'я і приказки ("Хоч і по коліна в воду, аби до свого роду", "Свого доправляйся, роду не чужайся", "Нема в світі, як родина, про це скаже і дити­на", "Свій хоч не заплаче, то скривиться, хоч не скривиться, то не висміє"). Жити на світі без зв'язків з родом, і без родинної підтримки важко:

Та журба ж мене ізсушила, та журба

мене ізв'ялила,

Що найменша в степу птиця та й та

мене била.

Ой тим вона побиває, що роду немає.

¹ Житецкий П. Малорусские вирши нравоучительного содержания // Киовск. старина. — 1892. — С. 403.

75

Ой вийду я за ворота — стаю, як сирота,

Ніхто мене не спитає, що роду нелає...¹

Як "нема роду — родиночки", то "ні до чого притулитися", "нікому порадоньки дати". І навпаки:

В кого батько, в кого мати —

Є з ким розмовляти;

В кого брати, в кого сестри —

Є з ким погуляти².

Особливо нестерпним є становище поза родом у чужому краї:

Соловейку маленький, в тебе голос тоненький,

Защебечи ти мені, бо я в чужій стороні;

Бо я в чужій стороні, нема роду при мені,

Ані роду, ні родини, ні просвітлої години,

Ні отця, ні матусі, пі рідного брата³.

Без зв'язку з ріднею, як і без рідного краю, людина безпо­радна:

Ані дитини, ані родини,

Ні рідненького вітця,

Я ходжу-броджу по чужім краю,

Яко блудненька вівця*.

Тому таким хвилюючим і щирим є звернення до родини:

Вербо ж ти моя, вербо,

Чого хиляєшся?

Ой роде ж мій, роде,

Чого цураєшся?

Ой роде ж мій, роде,

Не цурайся мене!^ь

Нашому роду нема переводу. Народні педагоги сумлінно трудяться над тим, щоб сформувати в молодого покоління знання і відчуття роду, бо "без роду нема народу". Слова "рід", "родина" часто фігурують у народному спілкуванні: рід як сув'язь по-

¹ Українські народні пісні: Родинно-побутова лірика. — К., 1965. — Ч. 2. — С. 192.

² Там же. — С. 191.

³ Українські народні пісні в записах І. Франка. — Львів, 1966. — С. 47 —48.

⁴ Українські народні пісні: Родинно-побутова лірика. — Ч. 2. — С. 222.

⁵ Там же.

76

колінь, що походять від одного предка, родина як група людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей, інших близьких родичів, які живуть разом. Ці слова ввійшли в обіг практичного народного виховання здавна, ще з давньоруських часів. А виникнення їх зумовлено існуванням родової організації суспільства слов'ян. Народ створив багату лексику для позначення різних родинних стосунків. Завдяки цьому народна педагогіка має в своєму розпо­рядженні повний набір назв спорідненості та свояцтва¹.

Родичі й свояки підтримують між собою дійові контакти. Во­ни часто зустрічаються і спілкуються, особливо якщо мешкають в одному місті чи селі, радяться, допомагають один одному, ділять радість і горе. У народі здавна прийнято влаштовувати традиційні родинні свята, на які запрошують усю рідню. Для дітей такі родинні взаємини є джерелом не тільки задоволення і втіхи, а й великої виховної сили, бо все це, врешті решт, робить­ся заради дітей, аби виховати в них родинні почуття. Про це співається в українській народній пісні "Під білою березою". Брат і сестра живуть у незгоді через посаг (братові батьки дали біль­ше). Однак сестра все ж вирішила відвідати брата, заявивши:

Я не прийшла їсти, пити,

Але прийшла подивитись,

Щоби мене діти знали

Та й тіткою називали².