1.6. Вертикальний поділ прані. Рівні керівництва

Оскільки робота в організації поділяється на складові частини, хтось повинен координувати роботу груп для того, щоб вона була успішною.

Повернемося до прикладу з вітрильником: якщо хтось із матросів не візьме на себе обов'язки капітана та не потурбується, щоб рух керма був узгоджений з маневрами вітрил, щоб судно трималося курсу, то пасажири на судні (група) можливо ніколи не досягнуть пункту призначення; най­імовірніше вони опиняться там, куди їх занесе вітер і течія, тобто зовнішнє середовище.

Як уже зазначалося, горизонтальний поділ праці - це поділ загальної діяльності на складові частини. Для здійснення діяльності організації в цілому потрібна координація дій усіх підрозділів. Цього досягають за допо­могою вертикального поділу праці.

Діяльність з координування роботи інших людей і визначає роль управління.

Необхідність управління. Для того, щоб організація досягла своєї мети, завдання мають бути скоординовані за принципом вертикального по­ділу праці. Тому управління є істотно важливою діяльністю для організації. Однак у малих організаціях часто немає чітко виділеної групи керівників.

Приклад. У невеликій крамниці, яка є власністю двох партне­рів, один може приймати рішення щодо постачання, виконуючи тим самим керівну функцію протягом тижня, а інший у цей час стоятиме за прилавком, реалізуючи товар, а протягом другого тижня партнери по­міняються ролями. Вони обидва координують свої робочі графіки, щоб забезпечити крамниці години роботи. Але партнери також виконують і некерівні функції, обслуговуючи покупців, розкладаючи товари на по­лицях. Жоден з партнерів не вважає іншого господарем чи керівником. Хоча керівні функції не виділені чітко, основна функція - координу­вання - виконується.

Навіть у великих організаціях більшість керівників часто виконують роботу, не пов'язану з координуванням праці інших. Так, керівники ІВМ самі шукають клієнтів, бувають у торговельних залах для того, щоб зберегти з ними зв'язок. Щоб організація функціонувала успішно, необхідно всі зусилля керівників спрямовувати на координування.

Вертикальний поділ праці приводить до формування рівнів управ­ління по вертикалі. Тобто існують керівники (директор), які витрача­ють час на координування праці інших керівників (заступники дирек­тора), які, в свою чергу, також координують працю інших керівників (начальники підрозділів). І так доти, доки зрештою не з'явиться такий рівень керівників, які координують працю виконавців, тобто людей, котрі фізично виготовляють продукцію чи виконують послуги.

Більшість організацій мають три рівні управління: верхній, серед­ній, нижній. Керівники кожного рівня виконують однакові функції, відмінність лише в тому, якого значення вони надають тій чи іншій функції.

Керівники верхнього рівня приділяють плануванню та організації більше часу, ніж керівники нижчих рівнів, концентрують увагу на пла­нуванні майбутнього, постановці мети.

Керівники середнього рівня більше часу приділяють керівництву та контролю. Це керівники цехів, складів, начальники виробничо-тех­нічного комплексу та ін. Вони повинні організувати роботу так, щоб цілі організації були досягнуті, а її політика проводилася в життя; по­винні добирати хороших працівників і дбати про них. Вони відповіда­ють за повсякденну діяльність своїх підрозділів.

Керівники нижнього рівня керівництва - це посадові особи, які безпосередньо керують роботою своїх підлеглих. Посади керівників такі: майстер, бригадир, керівник групи, агент з питань постачання, експедитор. На цьому рівні управління функції планування та органі­зації менш важливі для менеджерів, ніж функції контролю та мотива­ції. Вони витрачають більшу частину свого часу на мотивацію та конт­роль підлеглих, стимулюють і спрямовують діяльність робітників.

І все-таки більшість керівників виконують усі чотири функції управління. Слід зауважити, що ясно та чітко визначити кожний з трьох рівнів керівництва неможливо.