Тема 1. Основні поняття управління. Теорія адміністративно-державного управління

1.1. Визначення і еволюція менеджменту

Що таке управління? Термін «управління» спочатку визначав умін­ня об'їжджати коней та ними керувати. Англійське слово (о тапа§е (керувати) походить від кореня латинського слова тапиз (рука). Потім цим терміном почали визначати вміння володіти зброєю та керувати колісницями.

У ґрунтовному оксфордському словнику англійської мови є такі тлумачення менеджменту:

• спосіб, манера спілкування з людьми;

• влада та мистецтво управління;

• особливого роду вміння та адміністративні навички;

• орган управління, адміністративна одиниця.

Найчастіше менеджмент розглядають як сукупність стратегій, філософій, принципів, методів, засобів і форм наукового управління будь-якою діяльністю з метою підвищення її ефективності та задово­лення ринкових потреб споживачів.

У повсякденному розумінні менеджмент зазвичай асоціюють з окремою групою осіб, чия робота полягає в організації та управлінні всім персоналом організації для досягнення поставлених завдань.

Сьогодні йдеться про управління людьми, організаціями, комер­ційними підприємствами. У літературі можна знайти багато різних визначень менеджменту залежно від того, до якої школи управлін­ня належить учений, який дає своє визначення. Наприклад, Пітер Ф. Друкер, якого вважають головним теоретиком у сфері управлін­ня, пропонує таке визначення: «Управління - це специфічний вид діяльності, який перетворює неорганізований натовп на ефективну цілеспрямовану продуктивну групу. Управління є стимулюючим еле­ментом соціальних змін». Анрі Файоль у 1925 р. пропонує таке визначення: «Управляти - це означає передбачати, організовувати, розпо­ряджатися, узгоджувати, контролювати» [38].

Тут будемо використовувати визначення, яке пропонує М. X. Мескон: «Менеджмент - це процес планування, організації, мотивації та контролю працівників організації, які забезпечують до­сягнення її цілей» [ЗО].

Управління організацією в умовах ринкової економіки набагато склад­ніше, ніж в умовах централізованої командно-адміністративної системи.

Це пов'язано з розширенням прав відповідальності та з необхідніс­тю більш гнучкого пристосування до змін у зовнішньому середовищі. Усі різноманітні проблеми, які виникають перед організацією, немож­ливо вирішити без сучасного професійного менеджменту - цього мо­гутнього прискорювача розвитку суспільства.

Визначення сутності та змісту менеджменту в науковій літературі зображено на рис 1.1.

Рис. 1.1. Підходи до визначення поняття «менеджмент»

Менеджмент визначають як інтеграційний процес, за допомогою якого професійно підготовлені спеціалісти формують організації та управляють ними, ставлячи цілі і розробляючи засоби їх досягнення. Процес менеджменту передбачає виконання функцій планування, організації, координації, мотивації, контролю праці робітників для до­сягнення певних цілей.

Тому менеджмент - це ще й уміння досягати поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви, пове­дінку людей, які працюють в організації. Тому можна розглядати ме­неджмент як процес впливу на діяльність окремого працівника, групи, організації в цілому з метою досягнення найкращих результатів.

Уміння ставити цілі та досягати їх відомий засновник школи наукового менеджменту Ф. Тейлор визначав як мистецтво достеменно знати, що та як треба зробити найкраще з найменшими витратами. Цим мистецтвом пови­нні володіти менеджери, робота яких полягає в організації та управлінні зусиллями всього персоналу для досягнення цілей. Тому менеджмент інко­ли визначають як орган чи апарат управління.

Менеджмент - специфічний орган сучасної організації, як комерційної, так і некомерційної. Тому апарат управління є складовою частиною будь-якої організації та асоціюється з по­няттям менеджменту. Головне завдання працівників цього апарату - ефек­тивне використання та координація всіх ресурсів організації (капіталу, бу­дівель, обладнання, матеріалів, праці, інформації) для досягнення її цілей.

Поняття менеджменту як мистецтва управління базується на тому, що організації - це складні соціально-технічні системи, на функціонуван­ня яких впливають багаточисельні та різноманітні чинники як'зовніш­нього, так і внутрішнього середовища. Люди, які працюють в організаціях та з організаціями - це головний чинник, урахування якого потребує не тільки використання наукового підходу, але й мистецтва його застосуван­ня в конкретних ситуаціях. Адже кожний робітник має певний тип особис­тості, свою систему цінностей, мотивацію до праці і т. ін.

Тому менеджмент часто розглядають як мистецтво, яке, як будь-яка наука, базується на концепціях, теоріях, принципах, формах, методах. Такий підхід дозволяє поєднати науку та мистецтво управління в єдиний процес, який потребує не тільки підвищення кваліфікації, але й розвитку особистих якостей ме­неджерів, їх спроможностей застосувати знання в практичній роботі.

Існує два погляди щодо часу виникнення менеджменту.

За од­ним - менеджмент з'явився на початку XVIII ст., і його засновниками є Ф. Тейлор та А. Файоль.

За іншим - тейлоризм дав лише поштовх до розвитку науки управління. На думку засновника сучасного етапу розвитку менеджменту П. Друкера, менеджмент почав зароджуватися більше ніж 200 років тому.

Для визначних економістів Адама Сміта, Карла Маркса менеджмент ще був незрозумілим. Першим менеджером, по суті, був англійський промисловець Роберт Оуен. Він на власній прядильній фабриці в Шотландії у 1820 р. вперше вирішував проблеми продуктивності праці та мотивації діяльності, взаємовідносини робочого з підприємством і процесом праці.

У процесі розвитку менеджменту можна виділити декілька етапів. Перший, основоположний етап (1880-1920) - ділове адміністрування (рис. 1.2). Це один з основних елементів управління персоналом у фірмі, яка успішно працює. Його визначають науковий менеджмент Ф. Тейлора, бюрократія М. Вебера та функціональний підхід А. Файоля.

Ф. Тейлор працював простим робітником у маленькій механічній майстерні. За чотири роки він навчився професії механіка та модельника. Потім він працював на «Мідвел Стил Воркс», там швидко робив кар'єру, одночасно навчався на інженера-механіка. Уже як керівник Тейлор по­бачив, що між робітниками та керівниками немає будь-якого співробіт­ництва, неефективність праці скрізь прогресувала. Робітники, погано оснащені та не навчені, намагалися обмежувати норму виробітку.

Науковий менеджмент Ф. Тейлора полягав у тому, що бізнес здійснювався за допомогою нормативів, установлених на базі систе­матичних спостережень, дослідів і логічних міркувань.

Він розвивав науковий менеджмент у чотирьох сферах (рис. 1.3):

• формування (будь-яку працю можна структурувати та виміряти);

• дослідження співвідношення часу і завдань (результату треба досягти у визначений час, інакше винагорода за результат має бути значно менша);

• систематичний відбір і навчання (кожна фірма, яка планує довгостроковий успіх, піклується про постійне підвищення кваліфікації персоналу);

• грошові заохочення (ефективний менеджмент) передбачає винагороду за кінцевий результат, але не за діяльність.

М. Вебер розробив ідеї побудови оптимальної організаційної структури, відомої в менеджменті як бюрократія.

Пізніше у Франції А. Файоль (1841-1925), управитель вугільної шахти, уперше запропонував раціональний підхід до організації про­мислового підприємства. Файоль вважав, що роботу керівника можна розділити на п'ять функцій: планування, організація, управління, координація та контроль. Він розробив принципи управління, щоб по­казати керівникам, як виконувати свої функціональні обов'язки.

Принципи управління А. Файоля дотепер успішно застосовують багато процвітаючих компаній. Він показав, що складний процес управління можна розділити на послідовно пов'язані сфери та функції. Його думка, що управління є безперервним процесом, який починаєть­ся з планування та закінчується контролем, і нині є актуальною.

Концепція людських стосунків на виробництві Елтона Мейо та Мері Паркер Фоллетт, а також наукові дослідження Дугласа Мак-Грегора визначили другий етап розвитку менеджменту (1920-1950) -менеджмент людських ресурсів (рис. 1.4).

У 20—30-ті роки XX ст. у США проводили соціологічні досліджен­ня людських стосунків на виробництві.

Група дослідників на чолі з професором Гарвардського університету Е. Мейо сформулювала такі висновки:

• непрямі питання переважають традиційні методи прямих питань (непрямі питання потребують розгорнутішої відповіді, ніж «так» чи «ні», а тому дають можливість більш вільно висловлювати свої думки);

• працівники при традиційному контролі систематично нама­гаються обмежити виробіток.

Менеджмент людських ресурсів

• Концепція людських стосунків Е. Мейо, М. Фоллетт.

Ці висновки дали можливість підвищити продуктивність праці шляхом впливу на людину, а не змінами у виробництві. Е. Мейо та М. Фоллетт переконливо довели доцільність відкритого спілкування з робітниками.

• Дослідження ставлення людини до праці Д. Мак-Грегора

Дослідження Д. Мак-Грегора щодо ставлення людини до праці довели, що ефективність організації залежить від людського чинника (персоналу, керівництва).

Третій етап розвитку менеджменту (1945-1970) - менеджмент бізнесу - характеризується підходом П'єра С. Дюпона (1870-1954) та Альфреда П. Слоана (1875-1966), які на початку 20-х років XX ст. вперше розробили організаційні принципи децентралізації для велико­го бізнесу. Учені розуміли, що для успішного розвитку необхідно орі­єнтуватися на зовнішні зміни (на споживача), і таким чином визначи­ли розвиток менеджменту від замкнутості до відкритості. Тим самим вони зумовили інтенсивний розвиток маркетингу. Пізніше цей підхідвикористовували підприємці всього світу. На цьому етапі розвитку менеджменту загальною стала орієнтація на отримання найбільшого прибутку та гнучкість у задоволенні потреб споживача. На думку П. Друкера, зміни у ставленні до менеджменту відбулися після Другої світової війни, коли менеджмент посів центральне місце в економічно­му та соціальному розвитку суспільства.

Японці сприйняли його як основну рушійну силу (після 50-х років XX ст.). Менеджмент став усесвітньою концепцією. Він мав організо­вувати виробничий процес з максимальною продуктивністю праці та спрямовувати працівника на отримання найкращих результатів.

Четвертий, сучасний етап розвитку менеджменту (з 1970 р. і дотепер) -етап соціального менеджменту, пов'язаний з ім'ям П. Друкера. На його думку, кожне підприємство, окрім отримання прибутку, має визначати свою міру соціальної відповідальності перед суспільством.

Сучасний етап розвитку менеджменту об'єднує й ефективне ді­лове адміністрування, і менеджмент людських ресурсів, і менеджмент бізнесу для гармонійного розвитку суспільства.