Підрозділ 2.2. Суб‘єкт і суб‘єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 127 кк «Катування»

Суб'єкт катування загальний.

Як правило, це особа, яка здійснює контроль над потерпілим, а останній перебуває від неї у певній залежності. Так, тією чи іншою мірою можуть залежати: неповнолітні від батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників та вихователів, хворі - від медичного персоналу та від інших осіб, які турбуються про них, підлеглі - від начальників, підозрювані та обвинувачені - від працівників органів дізнання і слідчих тощо. У частині визначення суб'єкта цього злочину ст. 127 не відповідає положенням Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, згідно з ч. 1 ст. 1 якої суб‘єктом катування можуть бути тільки державні посадові особи чи інші особи, які виступають як офіційні. [22, С.584-585]

За злочин, передбачений ст. 127, не можуть нести відповідальність особи, яким до вчинення злочину не виповнилось 16 років. Вчинення особою віком від 14 до 16 років насильницьких дій з метою, визначеною у ч. 1 ст. 127, за наявності підстав може тягну­ти відповідальність за статтями 121, 122 чи іншою статтею Особливої частини КК, з урахуванням положень ч. 2 ст. 22.

Насильницькі дії, вчинені службовими особами з метою спонукання потерпілого до дій, що суперечать його волі, слід кваліфікувати, зокрема, за статтями 365, 424 або 373 КК.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

При катуванні спеціальною метою насильницьких дій є: 1) спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у т. ч. отрима­ти від нього або іншої особи інформацію, свідчення або визнання; 2) покарати за його дії, які він скоїв або у скоєнні яких підозрюється, або 3) залякати його або інших осіб. [21, С.327-329].

Відповідно до ст. 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюд­ських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, метою кату­вання може бути, серед іншого, покарати потерпілого за дії, які вчинив він або третя особа чи у вчиненні яких вони підозрюються. Проте, логіко-граматичне тлумачення конструкції норми ч. 1 ст. 127 дає підстави для висновку, що за цією нормою метою катування не може бути покарати потерпілого за дії іншої особи. Що стосується інших цілей катування - спонукати вчинити дії проти своєї волі, отримати інформацію, свідчен­ня або визнання, залякати,- то вони можуть бути досягнуті шляхом впливу на потерпі­лого і через іншу особу.

Мета отримати від потерпілого або іншої особи інформацію, свідчення або визнан­ня конкретизується законодавцем тому, що така мета є найбільш поширеною. Що ж до інших дій, що суперечать волі потерпілого або іншої особи, спонукання до яких є ме­тою цього злочину, то ними можуть бути будь-які дії, до яких особа примушується. При цьому слід мати на увазі, що насильницькі дії, які вчиняються з метою: примусити людину до проведення небезпечних для її життя чи здоров'я дослідів над нею кваліфі­куються за ч. 2 ст. 142; примусити людину до вилучення у неї органів чи тканин - за частинами 2 чи 3 ст. 143; примусити до вступу у статевий зв'язок, залежно від конкрет­них обставин,- за статтями 152, 153 чи 154; примусити священнослужителя до прове­дення релігійного обряду - за ч. 2 ст. 180; отримати чуже майно чи право на майно - за ст. 189; протидіяти законній господарській діяльності - за ст. 206; примусити до анти-конкурентних узгоджених дій - за ст. 228; примусити неповнолітніх до участі у ство­ренні творів, що пропагують культ насильства і жорстокості,- за ч. З ст. 300; примусити неповнолітніх до участі у створенні порнографічних предметів - за ч. З ст. 301; приму­сити до зайняття проституцією - за ст. 303; примусити представника влади, працівника правоохоронного органу, члена відповідного громадського формування до виконання явно незаконних дій - за ч. З ст. 342; примусити до виконання чи невиконання цивіль­но-правових зобов'язань - за ст. 355; примусити начальника чи іншу особу, яка виконує обов'язки з військової служби, до порушення її обов'язків - за ст. 404; примусити до відмови до давання показань чи висновку або до давання завідомо неправдивих пока­зань - за ст. 386. У випадках, коли передбачені ч. 2 ст. 142, частинами 2 чи 3 ст. 143, статтями 152, 153, 154, ч. 2 ст. 180, статтями 189, 206, 228, ч. З ст. 300, ч. З ст. 301, стат­тями 303, 355 насильницькі дії, змістом яких є примушування, яке суперечить волі по­терпілого, вчинюються працівниками правоохоронних органів, їх треба додатково ква­ліфікувати за ч. З ст. 127.

Якщо такі дії вчинено з метою отримати чуже майно чи право на майно, вони кваліфікуються за ст. 189 КК, з метою протидії законній господарській діяльності - за ст. 206 КК, а з метою при­мусити потерпілого виконати чи не виконати цивільно-правові зобо­в'язання - за ст. 355 КК. Саме за метою цей злочин відмежовується від мордування (ч. 2 ст. 126).

Катування, вчинене для доведення особи до самогубства, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, перед­бачених статтями 120 і 127 КК.

Катування, вчинене з метою доведення особи до самогубства, треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 120 і частинами 1 чи 2 ст. 127 (якщо ці дії вчинені працівником правоохоронного органу, вони охоплюються ч. 4 ст. 127 і додат­кової кваліфікації за ст. 120 не потребують).Саме за наявністю мети цей злочин слід відмежовувати від мордування (ч. 2 ст. 126). Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб (ч. 2 ст. 121), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій (ч. 2 ст. 122), а так само умисне завдання побоїв або інші насильницькі дії, вчинені з метою заляку­вання потерпілого чи його близьких (ч. 2 ст. 126), слід відмежовувати від побоїв, му­чення або інших насильницьких дій, вчинених з метою залякування потерпілого або інших осіб (ст. 127) за ознаками, які характеризують коло осіб, які залякуються, і озна­ками об'єктивної сторони. Так, у ч. 2 ст. 122 йдеться, крім потерпілого, лише про його родичів, у ч. 2 ст. 126, крім потерпілого,- лише про близьких йому осіб, а у ст. 127 - про будь-яких осіб; наслідками відповідних дій відповідно до ст. 126 є завдання фізич­ного болю, а відповідно до ст. 127 - сильного фізичного болю або фізичного чи мораль­ного страждання.

Крім того, при кваліфікації злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126 і ст. 127 за ознакою мети залякування слід враховувати, що у деяких випадках усі ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторони цих злочинів можуть збігатися (напри­клад, коли умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, що заподіяло сильного фі­зичного болю і фізичного та морального страждання, було вчинене з метою залякати потерпілого). У цьому зв'язку слід вказати на те, що відповідні положення цих статей конкурують і така ситуація вимагає невідкладного законодавчого їх узгодження [13].

Також даний злочин характеризується наявністю спеціального мотиву, а саме мотиву расової, національної чи релігійної нетерпимості.

Під вчиненням будь-яких дій з вищезазначених мотивів, слід розуміти їх спрямованість на розпалювання національної, расової чи релі­гійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образу почуттів громадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Під розпалюванням національної, расової чи релігійної во­рожнечі та ненависті слід розуміти поширення різних відомостей, закликів, вигадок, які формують у людей почуття озлобленості, від­чуження і викликають національну ворожнечу або розбрат. Форми розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. Приниження націо­нальної честі та гідності або образа почуттів громадян може виражатися в різних формах третирування громадян: наклепі, цьку­ванні, знущанні над культурою, звичаями тощо будь-якої нації, дис­кримінації осіб певної національності або раси. Обмеження прав громадян виражається в прямому або непрямому ущемленні їх прав в будь-якій галузі діяльності за національною, расовою ознакою або залежно від їх релігійної належності, або, навпаки, у вста­новленні прямих чи непрямих привілеїв (тобто незаконних пільг будь-якого характеру) на цих самих підставах. Образа почуттів гро­мадян у зв'язку з їхніми релігійними переконаннями виражається у зневазі до цих релігійних вірувань. [9, с.259-260].

В юридичній літературі дані мотиви отримали справедливу оцінку, які такі що є низькими або негідними [23, С.746].