НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Інститут заочного та дистанційного навчання

Кафедра кримінального права

Варіант 5

Тема: «Кримінально-правова характеристика катування (ст. 127 КК). Відмінність від примушування давати показання (ст. 373 КК)»

Виконала:

Бартош

Інна Олександрівна

№ залікової книжки:

11-008 КН

КИЇВ 2012

ПЛАН РОБОТИ

ВСТУП------------------------------------------------------------------------------------------------------------	С.3-4
РОЗДІЛ 1. Місце злочину, передбаченого ст. 127 «Катування» у групі злочинів, пов‘язаних з посяганням на життя та здоров‘я особи ------------------------------------------------------------ ----------------- -----------------------------------	С.6-11
РОЗДІЛ 2. Юридичний аналіз складу злочину, передбаченого ст. 127 КК «Катування»------ ------------------------------------------------------------------------ Підрозділ 2.1. Об‘єкт і об‘єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 127 КК «Катування» ------------------------------------------------ Підрозділ 2.2. Суб‘єкт і суб‘єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 127 КК «Катування»-------------------------------------------------- Підрозділ 2.3. Кваліфікуючі ознаки злочину, передбаченого ст. 127 КК «Катування» ------------------------------------------------------------------------------	С.12-21 С.12-15 С.15-19 С.19-21
РОЗДІЛ 3. Розмежування злочину, передбаченого ст. 127 КК «Катування» і злочину, передбаченого ст. 373 КК «Примушування давати показання» ------------------------------------------------------- Підрозділ 3.1. Розмежування за об‘єктивними ознаками --------------- Підрозділ 3.2. Розмежування за суб‘єктивними ознаками -------------	С.22-25 С.22-24 С.24-25
ВИСНОВКИ----------------------------------------------------------------------------------------------------	С.26
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ---------------------------------	С.27-30

ВСТУП

Актуальність дослідження. Злочини проти життя та здоров‘я особи становлять сукупність посягань на фізичну і психічну цілісність особи з метою заподіяння їй смерті, тілесного ушкодження або іншої шкоди здоров‘ю. Коло насильницьких злочинів проти життя та здоров‘я є достатньо різноманітним. Вони передбачені у розділі ІІ Особливої частини КК і у кримінологічній класифікації злочинів, як правило, посідають перше місце.

В усі часи при дослідженні даної групи злочинів особливу увагу слід приділяти особливо найбільш небезпечним їх проявам – тяжким та особливо тяжким злочинам проти життя та здоров‘я особи, а саме: умисним вбивствам і умисним тяжким тілесним ушкодженням.

Однак останнім часом дедалі частіше привертають до себе уваги численні та резонансні випадки катування людей, особливо в стінах правоохоронних органів та кримінально-виконавчої системи.

Результати моніторингу розповсюдженості незаконного насильства в органах внутрішніх справ України, проведеного Харківським інститутом соціальних досліджень, вказують на стійку тенденцію до росту кількості фактів катувань у міліції. У 2010 році результати оцінки кількості потерпілих від незаконного насилля в міліції показали, що оціночна кількість жертв склала більше 790 000 людей. Дані 2011 року ще більш невтішні — оціночна кількість потерпілих від незаконного насилля в міліції у 2011 році виросла до 980 000 людей. [15]

Крім того, значущості дослідженню додають і дані про кількість вчинених на території України злочинів та розгляд їх в українських місцевих та апеляційних судах. Так, за статистичними даними МВС України [19], у 2010 році кількість зареєстрованих злочинів становила 500 902, а кількість кримінальних справ та інших матеріалів, які перебували на розгляді місцевих та апеляційних загальних суддів становила у 2010 році 771,5 тис. Однак кількість окремих ухвал, постановлених судами за фактами порушення законності при провадженні дізнання чи досудового слідства становила майже 2 тисячі таких ухвал, а це майже 40% від кількості справ, що були направлені на додаткове розслідування. [17, С.552,555]. Безперечно, під фактами порушення законності майже в усіх випадках слід розуміти порушення прав людини, в тому числі на життя та здоров‘я.

Отже, вищенаведені статистичні дані, а також питання аналізу складу злочину, передбаченого ст. 127 КК, проблеми його правильної кваліфікації і складають актуальність обраної теми.

Об‘єктом дослідження виступають суспільні відносини, які виникають у разі вчинення одного із злочинів проти життя та здоров‘я особи, а саме катування, а предметом – катування як суспільно-небезпечне протиправне діяння, що передбачене Кримінальним кодексом України як злочин.

Метою дослідження є дослідити місце катування як злочину, пов‘язаного з посяганням на здоров‘я особи, в Особливій частині КК України та здійснити юридичний аналіз даного злочину. Дана мета передбачає вирішення наступних завдань:

• дослідити місце злочину, передбаченого ст. 127 «Катування» у групі злочинів, пов‘язаних з посяганням на життя та здоров‘я особи;

• проаналізувати об‘єкт та об‘єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 127 КК «Катування»;

• проаналізувати суб‘єкт та суб‘єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 127 КК «Катування»;

• провести розмежування злочинів, передбачених ст. 127 КК «Катування» і ст. 373 КК України «Примушування давати показання» за їх об‘єктивними та суб‘єктивними ознаками.

Методи дослідження. В основу дослідження покладено такі методи: порівняльно-правовий – був використаний при розмежуванні складів злочинів, передбачених ст. 127 КК і ст. 373 КК; системного аналізу – був використаний при вивченні міжнародно-правових та вітчизняних правових джерел ,які стосуються обраної теми; формально-догматичний – слугував для аналізу тих статей КК України, які містяться у II розділі Особливої частини КК «Злочини у проти життя та здоров‘я особи»; статистичний метод – використаний при вивченні статистичних матеріалів МВС України щодо загальної кількості злочинів на території України, їх розгляд судами України.

Структура курсової роботи складається зі вступу, трьох розділів, які містять п‘ять підрозділів, висновків, списку використаної літератури у кількості 23 джерел.

Розділ 1. Місце злочину, передбаченого ст. 127 «Катування» у групі злочинів, пов‘язаних з посяганням на життя та здоров‘я особи

У ст. 3 Конституції України проголошується, що людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [2]. Особливої уваги потребує кримінально-право­ва охорона найцінніших людських благ - життя та здоров'я. Тож кримінальне право розглядає злочини проти життя та здоров'я особи як одні з найнебезпечніших. Кримінальна відповідальність за вчинення таких посягань передбачена розділом II Особливої частини КК (статті 115-145), який має назву "Злочини проти життя та здоров'я особи".

Згідно статистичних даних МВС України [19], загальна кількість злочинів проти життя та здоров‘я особи у 2010 році становила 19 017. Аналіз статистичних даних свідчить, що кількість найнебезпечніших злочинів проти життя - умисних убивств - в Україні щороку збільшується. Так, якщо в 1972 р. було зареєстровано 1 577 убивств, то через 20 років цей показник досяг цифри 3 679, а у 2000 р. - збільшився на 355 і досягнув 4 034 [20, с.309]. Однак у 2009-2010 роках дані показники істотно зменшилися: відповідно 2 478 і 2 356 випадків.

Кількість заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, одним із різновидів яких є катування, все рівно залишається на достатньо високому рівні: 4 141 і 3 737 випадків у 2009 і 2010 роках відповідно.

Низка законодавчих і підзаконних актів України докладно регулює питання охорони та захисту життя і здоров'я громадян (наприклад, Основи законодавства України про охорону здоров'я, Закон України "Про запобігання захворювання на СНІД та соціальний захист населен­ня" від 12 грудня 1991 р., Закон України "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини" від 16 липня 1999 р., Правила медичного огляду з метою виявити зараження вірусом імунодефіциту людини, обліку, медичного обстеження та профілактичного нагляду за ВІЛ-інфікованими, затверджені постановою КМ України від 10 серп­ня 1992 р. № 460, Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджені наказом МОЗ України від 17 січня 1995 р., тощо).

Деякі питання забезпечення надійної охорони життя та здоров'я людини врегульовано міжнародним законодавством (наприклад, Європейською конвенцією з прав людини від 4 листопада 1950 р., ратифіко­ваною Україною 17 липня 1997 р.; Конвенцією ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р., ратифікованою УРСР 26 січня 1987 р.; Європейською конвенцією про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводжен­ню чи покаранню від 28 листопада 1987 р., ратифікованою Україною 24 січня 1997 р. тощо).

Ці питання також висвітлено в постановах Пленуму ВС України "Про судову практику в справах про необхідну оборону" від 26 квіт­ня 2002 р. № 1 та "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи" від 7 лютого 2003 р. № 2.

Дослідженню проблем кримінально-правової протидії злочинам проти життя та здоров'я особи в юридичній літературі приділено до­статньо уваги. їх вивчали, зокрема, такі вчені: М. Бажанов, Ю. Баулін, В. Борисов, С. Бородін, В. Глушков, Б. Гпущенко, В. Гоищук, Т. Дау­ров, О. Джужа, М. Короленко, М. Коржанський, О. Литвин, М. Мель­ник, П. Михайленко, В. Навроцький, М. Панов, П. Пилипчук, І. Сер-вецький, В. Сташис, С. Тарарухін, М. Хавронюк, Д. Читлов, Л. Шесто-палова, А. Шульга, Н. Ярмишта ін.

Злочини проти життя та здоров'я особи - це суспільно небез­печні та протиправні діяння, що, посягаючи на життя й здоров'я особи, руйнують і спотворюють ці найцінніші блага, а також наражають на небезпеку заподіяння їм шкоди [20, с.311].

Слід зазначити, що в розділі II Особливої частини КК об'єднано посягання на два різних родових об'єкти - життя та здоров'я особи. Слід виходити з того, що кожний злочин проти життя завжди пов'яза­ний із заподіянням шкоди здоров'ю, проте не кожне посягання проти здоров'я зашкоджує життю. Наприклад, при вчиненні такого злочину проти життя, як убивство, руйнується і життя, і здоров'я потерпілого, однак заподіяння особі побоїв, мордувань, умисного легкого чи серед­ньої тяжкості тілесного ушкодження не призводить до втрати життя, хоча при цьому страждає здоров'я. Життя та здоров'я особи також є безпосередніми об'єктами відповідних злочинів.

Життя особи - це особлива форма існування людини (людського організму), що характеризується цілісністю та здатністю до самооргані­зації; це найважливіше благо, яке, в разі смерті людини, не може бути відновлено [21, с.23]. Здоров'я особи - це стан людського організму, при якому нормально функціонують усі його органи та тканини [12, с.198]. Також в юридичній літературі справедливо відмічається, що об‘єктом злочинів проти здоров‘я, де міститься досліджуваний у роботі злочин, є здоров‘я особи незалежно від стану людини або наявний у неї аномалій [10, С.322] Термін "особа" означає окремий індивід, особистість, людину як втілення індивіду­ального начала в суспільстві.

Деяким злочинам проти життя та здоров'я особи властиві додат­кові обов'язкові чи факультативні безпосередні об'єкти (наприк­лад, воля, честь і гідність особи, встановлений законодавством по­рядок надання громадянам медичної допомоги тощо).

Предметом деяких злочинів проти життя та здоров'я особи мо­жуть бути:

• відомості про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфек­ційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворю­вання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та результати тако­го обстеження (ст. 132);

• органи тканини людини (ст. 143);

• кров (ст. 144);

• лікарська таємниця (ст. 145) тощо.

Потерпілі від цих злочинів - широке коло осіб, зокрема:

• заручник, малолітня дитина, вагітна жінка тощо (при вчиненні умисного вбивства за обтяжуючих обставин);

• близькі родичі (наприклад, при вчиненні тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження);

• особа, що перебуває в небезпечному для життя стані (при ненаданні допомоги такій особі);

• хворий (при ненаданні йому допомоги медичним працівником);

• пацієнт (при порушенні його прав).

Із об'єктивної сторони аналізовані злочини характеризуються переважно трьома обов'язковими ознаками:

1. суспільно небезпечним діянням;

2. суспільно небезпечними наслідками;

3) причиновим зв'язком між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками.

На кваліфікацію злочинів проти життя та здоров'я особи можуть упливати такі ознаки їх об'єктивної сторони:

• час вчинення злочину (наприклад, час пологів або одразу ж після них при вчиненні умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини);

• спосіб вчинення злочину (наприклад, обман при вчиненні насиль­ницького донорства);

• обстановка вчинення злочину (наприклад, необхідна оборона при умисному вбивстві, якщо перевищено її межі) тощо.

Диспозиції деяких статей, що описують об'єктивну сторону злочинів проти життя та здоров'я особи, можуть бути бланкетними (наприклад, ст. 143 "Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини") або відсильними (наприклад, ст. 122 "Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження").

Більшість злочинів проти життя та здоров'я особи сконструйовано як злочини з матеріальним складом (усі види вбивств і тілесних ушкоджень; ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечно­му для життя стані; незаконна лікувальна діяльність тощо). Однак є злочини з формальним складом (погроза вбивством, незаконне про­ведення аборту, залишення в небезпеці).

Суб'єктами злочинів проти життя та здоров'я особи можуть бути фізичні осудні особи, що досягли 14-річного (статті 115-117, 121 і 122) або 16-річного (решта статей). При вчиненні деяких посягань на жит­тя та здоров'я особи спеціальними суб'єктами злочинів можуть бути:

• медичні, фармацевтичні, а також інші працівники, що за своїми професійними обов'язками мають певний стосунок до хворих або до ліків (ст. 131);

• службова особа чи медичний працівник лікувального закладу, працівник допоміжного персоналу цього закладу (ст. 132);

• особа, що не має належної спеціальної освіти (ст. 138), тощо.

Із суб'єктивної сторони злочини проти життя та здоров'я особи характеризуються як умисною (наприклад, умисне вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, погроза вбивством), так і необережною (наприклад, убивство через необережність, необережне тяжке чи се­редньої тяжкості тілесне ушкодження) формами вини.

Деякі злочини можуть вчинятися зі складною (змішаною) формою вини (наприклад, доведення до самогубства; зараження вірусом імуно­дефіциту людини чи вірусом іншої невиліковної хвороби, ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані).

Мотив і мета, а також емоційний стан винного у низці випадків є обо­в'язковими ознаками суб'єктивної сторони складів злочинів проти життя та здоров'я особи. Наприклад, спеціальними мотивами, що впливають на кваліфікацію умисного вбивства, є корисливі (п. 6 ч. 2 ст. 115) або хуліганські (п. 7 ч. 2 ст. 115) мотиви. Скоєння такого злочину, як катування (ст. 127), неможливе без мети спонукати потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їхній волі. Емоційний стан є обов'язковою ознакою двох злочинів проти життя та здоров'я особи: 1) умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилю­вання (ст. 116); 2) умисного тяжкого тілесного ушкодження, заподія­ного у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123).

Злочини проти життя та здоров'я особи можна поділити на три види (групи):

1. злочини проти життя особи, що включають вбивства (стат­ті 115-119) та доведення до самогубства (ст. 120);

2. злочини проти здоров'я особи, що охоплюють такі підгрупи: а) тілесні ушкодження (статті 121-125 і 128); б) завдання фізичних або моральних страждань (статті 126, 127 і 129); в) зараження соці­альними хворобами (статті 130 і 131);

3. злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров'я особи, вони поділяються на: а) злочини в медичній сфері (статті 131, 132, 138-145); б) інші злочини (статті 134-137) [20, С.311-313].