6. Зміст навчальної практики «університетська освіта»

Навчальна практика «Університетська освіта» включає:

1. Теоретичні частину (6.1), яка передбачає самостійне вивчення студентами теоретичного матеріалу за темами робочої програми практики, зокрема теоретичних, законодавчих та організаційних положень щодо:

- змісту університетської освіти в контексті Болонського процесу;

- організації навчального процесу в університеті;

- підготовки фахівців з банківської справи відповідно до державних, галузевих стандартів освіти та внутрівузівських стандартів ДонНУЕТ;

- інформаційного забезпечення підготовки фахівців та правил користування бібліотечними фондами;

- соціально-культурної інфраструктури та студентського самоврядування в ДонНУЕТ.

Теоретичний матеріал вивчається студентами самостійно під час аудиторних занять із консультуванням у керівника практики.

2 Практичну частину (6.2), яка передбачає, за результатами вивчення теоретичного матеріалу, виконання студентами:

- завдань із самостійної роботи за темами 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 програми навчальної практики під час аудиторних занять (й у позааудиторний час);

- індивідуальної роботи за темою 5 під час їх роботи в бібліотеці ДонНУЕТ.

Виконані завдання оформлюються студентами у формі звіту, який має бути захищений наприкінці практики.

6.1 Теоретична частина

Тема 1. Університетська освіта в контексті Болонського процесу

Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, у тому числі й вищу освіту. Україна чітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи, здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог, працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.

Болонський процес - це процес європейських реформ, що спрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти до 2010 року. Формування Зони європейської вищої освіти сприятиме створенню умов для вільного переміщення студентів, викладачів, дослідників та менеджерів, підвищенню мобільності й розширенню можливостей працевлаштування громадян, а також зростанню міжнародної конкурентоспроможності європейської вищої освіти.

Болонський процес був започаткований 19 червня 1999 р. у м. Болонья підписанням 29 міністрами освіти країн Європи Болонської декларації. Країни-учасниці домовилися про створення Зони європейської вищої освіти (єдиного європейського освітянського та наукового простору) до 2010 р., сформулювали основні завдання та принципи її побудови, узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти. У травні 2005 р. на рівні Міністерства освіти України була підписана декларація про участь вітчизняних навчальних закладів у Болонському процесі.

Хронологія подій Болонського процесу полягає у наступному:

- в 1997 р. під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43 країни (Україна в тому числі), більшість з яких і сформулювали згодом принципи Болонської декларації. Лісабонська угода декларує наявність і цінність різноманітних освітніх систем і ставить на мету створення умов для забезпечення мобільності громадян європейських країн на ринку європейської праці;

- в 1998 р. у Сорбоні чотири країни – Франція, Італія, Велика Британія та Німеччина – підписали Сорбонську декларацію, завдання якої спрямовані на гармонізацію систем вищої освіти цих країн та створення відкритого європейського простору (Спільна декларація про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти чотирьох міністрів, що презентують Великобританію, Німеччину, Італію і Францію, 25 травня 1998 р.);

- в 1999 р. у Болоньї європейськими міністрами освіти була прийнята Болонська декларація щодо формування Зони європейської вищої освіти (Зона європейської вищої освіти: Спільна заява європейських міністрів освіти, 18-19 червня 1999 р.). Були сформульовані основні завдання та принципи створення Зони європейської вищої освіти;

- в березні 2001 р. в Саламанкі – Конференція європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій (Саламанка, 29-30 березня 2001 р.);

- в травні 2001 р. в Празі – зустріч європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту (До зони європейської вищої освіти: Комюніке зустрічі європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту, 18-19 травня);

- в Берліні – Конференція міністрів, відповідальних за вищу освіту (Створення загальноєвропейського простору вищої освіти: Комюніке Конференції міністрів, відповідальних за вищу освіту, 19-20 вересня 2003 р.).

Розвиток Болонського процесу є інструментом гармонізації систем вищої освіти країн-учасників і може бути взаємовигідним способом формування єдиного європейського ринку висококваліфікованої праці.

Разом з тим Лісабонська угода декларує наявність і цінність різноманітних освітніх систем і ставить за мету створення умов, за яких більша кількість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками національних систем освіти і науки, зможуть бути мобільними на європейському ринку праці. Громадянам нової Європи повинні бути доступними спільні цінності освіти, науки і культури всіх її країн, тому Болонський процес має бути спрямований на зближення, а не на уніфікацію вищої освіти в Європі.

Побудова загальноєвропейського простору вищої освіти у цілому завершена у 2010 р.

Болонська декларація містить основні завдання та принципи створення Зони європейської вищої освіти та передбачає конкретну програму дій, що ґрунтується на конкретній меті, термінах і специфічних завданнях.

Основні принципи (шість цілей Болонського процесу) та завдання формування Зони європейської вищої освіти у руслі Болонського процесу полягають у наступному:

1. Уведення двоциклового навчання. Пропонується ввести два цикли навчання (доступеневе і післяступеневе навчання):

- 1-й цикл – до одержання першого академічного ступеня, передбачає навчання протягом не менш 3-х і не більш 4-х років та отримання ступеня бакалавра;

- 2-й цикл – передбачає після одержання першого академічного ступеня бакалавра отримання ступеня магістра (через 1-2 роки навчання) і/або докторського ступеня (за умови загальної тривалості навчання 7-8 років).

2. Запровадження у національних системах освіти кредитної системи на основі ECTS (Європейської кредитно-трансфертній і акумулюючої системи, Європейської системи перезарахування кредитів). Кредитна система – це система обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. Кредит – це умовна мінімальна стандартна одиниця виміру обсягу навчального навантаження (в годинах) якісь частини програми вищої освіти, виконаної студентом підчас навчання (згідно Конвенції Ради Європи і ЮНЕСКО в Лісабоні).

3. Контроль якості освіти шляхом оцінки знань, умінь та навичок випускників (а не лише тривалості або змісті навчання) за допомогою застосовування системи гарантії якості освіти. Така система передбачає встановлення стандартів транснаціональної освіти, а також організацію незалежних акредитаційних агентств (незалежних від національних урядів та міжнародних організацій).

4. Розширення мобільності студентів та викладачів для взаємного збагачення європейським досвідом шляхом усунення перешкод та створення умов для вільного пересування студентів та викладачів. Для студентів повинен бути забезпечений доступ до можливості одержання освіти й практичної підготовки, а також до супроводжуючих послуг у будь-якій країні, яка приєдналась до Зони європейської вищої освіти; для викладачів, дослідників й адміністративного персоналу повинні бути забезпечені визнання й залік періодів часу, витраченого на проведення досліджень, викладання й стажування в європейському контексті, без порушення їх прав, установлених законом.

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Працевлаштування має бути забезпечене завдяки орієнтації ВНЗ на кінцевий результат (використання знань та умінь випускників на користь усієї Європи), спрощенню професійного визнання кваліфікації випускників. Для забезпечення визнання кваліфікації планується повсюдне використання Додатку до диплому, який рекомендований ЮНЕСКО.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Введення загальноєвропейської системи гарантії якості освіти, кредитної системи накопичення, легко доступних кваліфікацій, реалізація спільних програм навчання, практичної підготовки й проведення наукових досліджень, співробітництва тощо сприятиме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до освіти.