4.Особливості врегулювання внутрішніх особисті­сних конфліктів

Залежно від специфіки внутрішніх конфліктів можуть застосовуватись різноманітні способи їх врегулювання, а все їх різноманіття умовно можна поділити на дві великі групи:

• психологічний захист,

• адаптацію і підвищення конфліктостійкості.

Психологічний захист є ефективним спосо­бом досягнення душевного комфорту та уникнення стресових ситуацій, однак таким, що не сприяє продуктивному вирішенню конфлікту. Психологічний захист включає в себе:

• заперечення – ігнорування наявності або вагомості конфлікту;

• проекцію – приписування джерелу труднощів негатив­них рис, що обґрунтовує нездатність впоратись з власними труднощами, можливість відмови від боротьби;

• регресію – спрощення або переорієнтація своєї пове­дінки та діяльності;

• придушення – стримування неприємного сприйняття об’єктів, явищ і подій. Наприклад, пригадування про неприємності та невдачі з жартом. Пошук у негативних наслідках позитивних моментів. Заборона на уяву неприємних ситуації;

• сублімацію – переведення психічної енергії в інші сфери діяльності, більш привабливі: заняття сторон­ньою справою, спортом, творчістю, співами і т.п.;

• ідеалізацію – мрійливість, прожектерство, утопізм, фантазії, уникнення дійсності;

• раціоналізацію – пошук правдоподібних виправдань власним невдачам і помилкам, конструктивних шляхів виходу з конфлікту.

Для ефективного врегулювання внутріособистісних конфлі­ктів крім психологічного захисту важливо використовувати й додаткові способи активної адаптації та підвищення конфлікто­стійкості. При цьому під адаптацією слід розуміти двосторонній процес: особистість має активно пристосовуватися до наявної ситуації, і разом з тим змінювати її відповідно до своїх потреб. Серед таких методів можна назвати дві групи методів:

• використання яких покладається на саму особистість: самоконтроль, самоаналіз і самооцінку, самонаказ, самозобов’язання, самопереконання, самонавіювання, самопрограмування;

• які використовують оточуючі особи (керівники, психологи, спеціалісти кадрових та соціальних служб тощо) стосовно особи, яка перебуває у кризі конфлікту (навчання, переко­нання, навіювання, консультування, аналіз життєвих ситуацій, соціально-психологічні тренінги тощо).

При цьому формулюємо вимоги, яких слід дотримуватись при попередженні та подоланні внутрішнього конфлікту:

• мати власні життєві цілі та цінності, намагатись дотримуватись їх;

• бути чесним перед собою;

• адекватно оцінювати себе (як завищена, так і занижена самооцінка є шкідливими);

• приймати складні життєві ситуації як невід’ємний елемент буття;

• реально оцінювати ситуацію і власні можливості;

• бути гнучким, але, поступаючись у дрібницях, бути непоступливим у важливому, принциповому;

• не бути рабом своїх бажань, страхів, емоцій, не панікувати у разі невдач;

• розвивати у себе волю;

• постійно уточнювати і коректувати для себе ієрархію ролей, уникати рольових внутріособистісних протиріч;

• бути передбачливим (мудрим і розумним);

• мати життєву програму і наперед продумувати алгоритми рішень складних життєвих ситуацій;

• розробити систему пріоритетів у роботі, оцінивши всі види робіт, таким чином: що слід зробити у першу чергу, що слід зробити пізніше, що зробити тоді, коли буде час. Потрібно вміти ска­зати “ні”, коли особа досягаєте межі, за якою вона вже не можете взяти на себе більше роботи або відповідальності. Необхідно також щодня знаходити час для підведення підсумків, визначення та усвідомлення наступних пріоритетних завдань, належного відпочинку.

Рекомендації з психокорекції суїцидальної поведінки включають в себе такі моменти.

Визначаючи характер допомоги, спрямованої на вихід суїцидента з кризового стану, необхідно враховувати, що ключовим пунктом для вибору прийомів психотерапевтичного впливу є оцінка психічного стану суїцидента. Тому конкретні форми надання такої допомоги багато в чому відрізняються від традиційної “довгострокової” психотерапії.

Виходячи з того, що самосвідомість суїцидента відрізня­ється егоцентризмом (людина занурена у свої болісні страждання), робота з ним на початковому етапі вимагає директивного стилю. На відміну від звичайної психотерапевтичної роботи необхідно проаналізувати кризову ситуацію, дати конкретні рекомендації, переконати пацієнта в тому, що їх потрібно виконувати. У силу дезадаптованості й інфантилізму особа сама шукає для себе керівника, хоче бути “веденим”.

Коли намітився вихід із кризи, слід уважно проаналізувати його життя, допомогти пригадати те, що могло б витіснити песимістичні установки спогади про невдачі.

Зниження аутоагресії – негативного ставлення до себе, самоствердження у кризовому стані. Нагадати його успіхи. Потрібно звернути увагу на позитивні риси його особистості. Це допоможе подолати пов’язані з аутоагресією переживання почуття провини стосовно близьких людей.

Далі – руйнування песимістичної установки і розкриття перспектив виходу з кризи.

Необхідно послабити емоційне напруження, хворобливі переживання за допомогою тривалої розповіді про своє життя, про причини кризової ситуації. При цьому дуже важливе співчутливе розуміння.

Найбільш складною є паранойяльність суїцидента. У даному випадку необхідно залучати до роботи психотерапевта.

Висновок. Із наведеного вище випливає, що вну­трішньоособистісні конфлікти практично характерні для будь-якої особи. При цьому вони можуть відрізнятися між собою формами проявів і рівнем небезпечності наслідків. До найбільш небезпечних за своїми наслідками внутрішньоособистісних конфліктів слід віднести суїцид.

Керівник повинен вміти виявляти і розрізняти різні форми внутрішньоособистістних конфліктів, надавати першу допомогу особам, які її потребують.