2.Виникнення та прояви внутрішніх конфліктів особистості.

На нашу думку, природа внутрішнього особистісного конфлікту полягає у різноманітті боротьби:

• між “хочу”, “можу”, “повинен”, “доцільно” (комбінації “повинен” – “не хочу”, “хочу” – “ не можу”, “доцільно” – “але хочу” тощо);

• між бажаною та наявною інформацією (когнітивний дисонанс);

• між розумінням свого обов’язку та сумнівами щодо необхідності його виконання;

• між бажаною позицією та відчуттям власної нереалізованості та неповноцінності;

• між суб’єктом та зовнішнім середовищем, між вимогами ситуації та можливостями особи (адаптаційний конфлікт);

• між рівнем домагань та самооцінкою своїх можливостей;

• між життям і смертю;

• вікових криз.

Раніше зверталась увага на специфічні особливості внут­рішньоособистісних конфліктів. Узагальнене розуміння такого конфлікту включає в себе внутрішню боротьбу, протиріччя, характерні для ситуацій неадекватної самооцінки, нереалізо­ваних потреб особистості, невдоволеність своєю соціальною роллю та результатами своєї діяльності, відповідального вибору, неможливістю самореалізації та втрати сенсу життя тощо.

Причинами таких станів можуть бути різноманітні кон­фліктогени – негативні оцінки з боку оточуючих, екстремальні та відповідальні умови професійної діяльності, сімейна та побутова невлаштованість тощо.

Враховуючи, що керівника наділено значними владними повноваженнями, а часом у його розпорядженні наявні суттєві засоби впливу, дуже важливо своєча­сно виявляти та здійснювати відповідну корекційну роботу з особами, яким притаманні внутрішні конфлікти.

У реальному життя внутрішні конфлікти можуть мати багато форм проявів, які для зручності узагальнено у таблиці 4.1.

Таблиця 4.1. Форми проявів внутрішніх конфліктів

Форми проявів	Симптоми
Неврастенія	Активно негативне реагування на сильні подразники. Подавлений настрій, зниження працездатності. Поганий сон, головні болі.
Ейфорія	Показні веселощі. Демонстрація радості неадекватної для ситуації, “сміх крізь сльози”.
Регресія	Звернення до примітивних форм поведінки, уникнення відповідальності.
Проекція	Приписування негативних рис іншим, критика інших, часом необґрунтована.
Номадизм	Часта переміна місця проживання, роботи, сімейного становища.
Раціоналізм	Самовизначення своїх вчинків і дій.
Піроманія	Свідоме завдання збитків собі та оточуючим.
Суїцид	Свідомий акт завдання собі болю, травм і навіть самогубство.

3.Суїцид як поведінка при внутрішніх конфліктах.

Як бачимо, найбільш небезпечною формою внутрішніх конфліктів є суїцид.

У суспільній свідомості самогубство належить до тих складних явищ життя, що викликають до себе подвійне став­лення: з одного боку, людина, що покінчила із собою, викликає жаль, з іншого боку – сам факт суїциду викликає неприйняття, осуд як гріх і навіть злочин.

Близькі часто хочуть приховати цей страшний факт. Церква відмовляє самогубцю в християнському похованні. Як відзначав М. Бердяєв, “можна співчувати самовбивці, але не можна співчувати самогубству”. Самогубство часто розглядається як насильство не тільки над життям, але й над смертю.

Як вказує А. Анцупов, повсякденне уявлення про те, що до суїцидальної поведінки схильні люди з порушеннями функціо­нування психіки, спростовується даними науки. Дослідження засвідчують, що понад 80% осіб з числа тих, хто позбавив себе життя, – це практично здорові люди, що потрапили у гострі психотравмуючі ситуації. За даним Московського НДІ психіатрії, на обліку в психоневрологічних диспансерах наявні близько 20% суїцидентів, але тільки 8-9% з них мають потребу у спеціалізованій медичній допомозі.

Середньостатичним рівнем самогубств у світі є 16 на 100 тис населення. Найвищим він є у Шрі-Ланці: 41 на 100 тис. населення. В Україні рівень самогубств також досить високий і складає 29 на 100 тис. населення. Представленість цього явища по різним регіонам України не однозначна: на Херсонщині – 40, а в зоні відселення Чорнобильської катастрофи – 800.

У Росії щорічно півмільйона людей намагаються покінчити життя.

У США економічні втрати суспільства внаслідок розповсю­дженності депресії становлять 45 млрд. доларів щорічно. Самогубства в США посідають дев’яте місце серед основних причин смертності, а серед підліткового та юнацького населення – третє. Найчастішими причинами самогубства є виробничі та правові проблеми.

Отже суїцид є деструктивним способом виходу з внутрішньо­особистісного конфлікту.

Які причини такої поведінки людини?

Є різні уявлення про детермінацію самогубств.

Представники анатомо-антропологічної концепції основну роль відводять несприятливій генетичній спадковості.

Послідовники соціологічної концепцїї (М. Гернет, Э. Дюрк­гейм та ін.) головними причинами самогубства бачать політичні та економічні фактори, соціальну інтеграцію індивіда і вплив на нього соціальних норм.

Більш гнучкою пояснювальною моделлю суїцидальної поведінки є концепція, відповідно до якої така поведінка розглядається як наслідок дезадаптації особистості в умовах мікросоціального конфлікту .

У цілому можна стверджувати, що суїцидальна поведінка залежить від ряду факторів, що можуть бути розподілені на внутрішні та зовнішні.

Внутрішніми факторами суїцидальної поведінки є індивідуальні особливості особистості суїцидента (характер, емоційний стан тощо).

Зовнішні включають перш за все біографічні чинники: сімейне виховання, стосунки у референтній групі – сімейній чи професійній; дезадаптуючі об’єктивні чинники діяльності (екстремальність, відповідальність.

Центральну роль у виникненні такої ситуації відіграють такі конфлікти:

• пов’язані зі специфікою трудової діяльності та міжособистісної взаємодії (невдачі у виконанні певних завдань, міжособистісні конфлікти з колегами по роботі, службові конфлікти з керівниками);

• обумовлені специфікою сімейних взаємин (нерозділене кохання, зрада коханої людини, розлучення, хвороба чи смерть близьких);

• обумовлені антисоціальною поведінкою людини (страх кримінальної відповідальності, острах ганьби);

• пов’язані зі станом здоров’я (психічні та хронічні соматичні захворювання; фізичні недоліки – дефекти мови, особливості зовнішності), статева неспромож­ність);

• обумовлені матеріально-побутовими труднощами.

Суїцидна поведінка включає різні форми активності.

Суїцидальна поведінка має зовнішню і внутрішню структуру, що в єдності утворюють відносно стійку, типологіч­но своєрідну структуру, що відображає індивідуальність суїцидента і тип його особистісної кризи.

Психологічна структура суїцидальної поведінки утворює взаємозв’язок мотиваційних, афективних, орієнтувальних і виконавчих компонентів особистості в умовах кризової ситуації.

1. Мотиваційний компонент включає суїцидальні спону­ки, що утворюють мотиви у формі соціальних установок, ситуацій­них мотиваційних тенденцій і відносно стійких ціннісних орієнтації.

Прийнято виділяти п’ять типів мотивації суїцидальної поведінки:

• протест;

• заклик до жалю;

• уникнення душевних чи фізичних страждань;

• самопокарання;

• відмова від життя як капітуляція.

Тип суїцидальної поведінки залежить від віку, типу особистості суїцидента, а також від ситуації, що спровокувала суїцид (В. Тихоненко).

Можна відзначити, що у житті людини спостерігаються кризові періоди – найбільш насичені внутрішніми конфліктами. Це вік 18-20, 32-35, 45, 55-60 років При цьому у молодому віці (від 18 до 30 років) переважають протестні форми суїцидальної поведінки. У більш похилому віці (після 45 років) переважають суїциди типу уникнення страждань.

2. Афективна складова включає стійкі емоційні переживання:

• гострі афекти, що динамічно розвиваються;

• стани фрустрації великої інтенсивності: переживання неможливості справитись з конфліктною ситуацією, тяжке очікування негативних наслідків провини, тривоги перед втратою соціального статусу, страху перед необхідністю прийняти на себе відповідальність.

3. Орієнтований компонент становить блок когнітивної (пізнавальної, інтелектуальної) діяльності з аналізу соціальної ситуації, усвідомлення рівня його складності, прийняття суїцидального рішення, формування суїцидальних цілей, планування та здійснення відповідних дій.

4. Виконавчий компонент структури суїцидальної поведін­ки становить словесні та поведінкові реакції, що відповідають орієнтованому й афективному компонентам. Вони виявляються у формі суїцидальних висловлювань чи суіцидальних дій. Такі дії відбивають психологію суїцидента, приводячи до завершення чи спроби суїциду.

Динамика суїцидального виходу з внутрішньо­особи­стісного конфлікту включає:

Передсуїцидальний етап – висока психічна напруженість суїцидента, його підвищена активність по виходу зі сформованого внутрішньоособистісного конфлікту. Але ця активність не супроводжується суїцидаль­ними діями.

У міру того як вичерпуються варіанти вирішення кон­флікту, породжується думка про абсолютну неможливість його вирішення (відчуття безнадійності).

Виснаження психологічного захисту знижує поріг чутли­вості до соціальних подразників.

Суїцидальний етап. Переходу до нього сприя­ють психотравми. На тлі цих станів виникають суїци­дальні думки, а пізніше – й обмірковування способу суїциду.

Існує демонстративно-шантажна суїцидальна поведінка. Її суть полягає у психологічному тиску суїцидента на навколиш­ніх з метою привернення уваги до себе, бажання викликати жаль, змінити важку ситуацію на свою користь. Людина розуміє, що її дії не повинні спричинити смерть, і вживає для цього запобіжних заходів. Особа лише погрожує або демонструє безпечні способи суїциду.