2.5. Теорія ринкових потенціалів і просторової взаємодії

Зростання ролі регіонів в економіці, зміна ступеню втручання держави в економічні процеси, нові аспекти освоєння простору, внесені НТП, призвели до переоцінки факторів розміщення, появи нових методів аналізу. За рубежем з’явилися теорії і концепції, що дозволяють ототожнювати соціальні чи економічні процеси з фізичними. Фізична регіональна концепція пояснює соціальні й економічні явища з застосуванням формули І. Ньютона: сила взаємодії двох тіл прямо пропорційна добутку їх мас і обернено пропорційна квадрату відстані між ними. Трансформована таким чином фізична теорія призвела до ідеї про ринкову взаємодію у просторі, яка вперше була висловлена німецьким вченим А. Шеффле в останній чверті ХІХ ст. Він описав взаємодію торгівлі і промисловості та сформулював схему гравітаційної моделі. Відповідно до цієї моделі, Mij – притягання двох міських ринків – прямо пропорційно чисельності населення цих міст (Pi та Pj) і обернено пропорційно квадрату відстані між ними (d2ij):

Mij = . ( 2.1.)

Ця модель дозволяла пояснити розміщення орієнтованих на ринки збуту підприємств промисловості і надалі одержала розвиток у роботах низки вчених-регіоналістів ХХ ст.

Американський вчений У. Рейлі сформулював “закон гравітації роздрібної торгівлі”, відповідно з яким міський ринок притягає покупців навколишнього регіону пропорційно чисельності міського населення і оберненню пропорційно квадрату відстані від покупців до міста.

У своїй моделі У. Рейлі розглядав три міських ринкових центри: два відносно великі міста (i, j) і відносно невелике місто (k). Відповідно до закону гравітації роздрібної торгівлі, інтенсивність товарних потоків із двох великих міст у мале місто (Mik, Mjk) прямо пропорційна чисельності настелення міста-постачальника товарів (Pi, Pj) і обернено пропорційна квадрату відстані відповідно від кожного великого міста до малого (dik, djk):

Mik = . (2.2.)

При цьому межа, що розділяє ринкові зони двох міст, що конкурують у залученні покупців, визначається як геометричне місце точок, для них:

, (2.3.)

де dxi i dxj – відповідно відстані від міст i та j до точки x на межі.

Гравітаційна модель ринкової взаємодії У. Рейлі була удосконалена П.Конвертом, який визначав точки межі ринкових зон двох конкуруючих міст – ринкових центрів:

, (2.4.)

де Pa, Pb – розміри міст — ринкових центрів; d - відстань між містами a і b; D - відстань від центра міста b до крайньої точки кордону його ринкової зони.

На подальший розвиток теорії ринкових потенціалів і просторової взаємодії ринків вплинули роботи Дж. Стюарта, засновані на припущенні аналогії між соціальними і фізичними явищами. Стюарт увів термін “демографічний потенціал”, що відповідає поняттю фізичного гравітаційного потенціалу.

С. Харріс обґрунтував поняття ринкового потенціалу стосовно до міст і інших територіальних утворень та склав карту ринкових потенціалів США. Запропонована ним формула розрахунку потенціалів мала вигляд:

, ( 2.5.)

де Vi – ринковий потенціал території і; Pj – обсяг роздрібної торгівлі на території; dij – транспортні витрати на доставку товарів із міста i до міста j.

Таким чином, запропонована форма визначає ринковий потенціал регіону як суму потенціалів, створених як “масою” даного регіону, так і “масами” інших регіонів, з якими існує ринкова взаємодія у формі товарного обміну.

Ґрунтуючись на моделі Харріса, американський економіст Д. Рей запропонував розширений варіант моделі просторової взаємодії ринкових потенціалів з урахуванням впливу фінансового капіталу.

Згідно Д. Рею, ринковий потенціал території є інтегральним показником, що характеризує ступінь економічної взаємодії території з розглянутими регіональними ринками. Значення ринкового потенціалу території залежить від відстані до регіональних ринків, транспортних витрат, а також від розмірів фінансового потенціалу регіонів, з якими існує ринкова взаємодія.