14. Перифрази та евфемізми як різновиди синонімів

Компонентами синонімічного ряду можуть виступати евфемізми та перифрази (парафрази).

Перифраз – (гр. біля, навколо + пояснюю, говорю) – описовий зворот мови, поетична фігура, троп, за допомогою якого предмет, особа, явище називаються не прямо, а опосередковано, описово, через характерні або приписувані суспільною практикою риси. (цар звірів – лев, Кобзар – Шевченко, Каменяр – Франко, дочка Прометея – Леся Українка).

Перифраз – це описове образне, переносне найменування предметів і в певних умовах може виступати контекстуальним синонімом. Наближаючись до розгорнених метафор і метонімій, перифраз несе в собі якусь оцінку явищ, увиразнює зображення, надає мові письменника індивідуальності. Перифраз може бути вживаним і в художньому та публіцистичному стилях.

Евфемізм (гр. добре + говорю) – це слово або словосполучення, яке у прихованій формі, ввічливо або пом”якшено дає назву предмету або явищу. Евфемізми виступають замінниками грубих, непристойних зворотів, вживаються з почуття страху чи сорому. (дурний – не хапає зірок з неба, нерозумний; брехня – фантазії, вигадки; старий – похилого (поважного) віку).

У художній та публіцистичній літературі евфемізм може вживатись як засіб гумору.

Наприклад: “Коли Карло Іванович скидав капелюха, можна було сказати, що він лисий, а якщо інтелігентно, то недостатньо кучерявий” (О.Чорногуз)

Евфемізми використовуються з метою уникнення прямого висловлювання. Вони збуджують увагу читачів та слухачів, змушують їх самих здогадуватись, про що йдеться.

15. Антоніми у сучасній українській літературній мові

Антоніми (гр. anti – проти, onyma - ім”я) називаються слова, які належать до однієї і тієї ж частини мови і мають протилежні значення (високий – низький, рано – пізно, радість - горе).

Антоніми відображають крайні протилежності у межах одних і тих же сутностей:

• вага (легкий - важкий);

• температура (гарячий - холодний);

• напрямок руху (піднімати - опускати);

• часові, просторові межі (починати - закінчувати).

Необхідною умовою антонімічних відношень є наявність у лексичних значеннях слів тих ознак, яким властива своєрідна шкала якісних або кількісних змін, перехід у крайню протилежність. Слова з конкретним значенням, як правило, антонімів не мають, як і числівники, більшість займенників, тобто слова без ознак оцінності, безпосередньої співвіднесеності з поняттям про певне явище.

Д.М.Шмельов зазначає: “Найбільш повне протиставлення слів розцінюється як антонімія. Антонімічними можуть бути визнані слова, що протиставляються за найбільш загальною і суттєвою для їх значення семантичною ознакою, причому перебувають на крайніх точках відповідної лексико-семантичної парадигми” . Це визначення грунтується на аналізі семантичної структури слів і в структурі антонімічних слів є спільні і протилежні компоненти.

День } частина доби → світла

Ніч → темна

Оскільки антоніми передбачають протиставлення за семантикою, то до антонімів не належать протиставлення, утворені додаванням заперечної частки “не”. Вони вступають в антонімічні відношення лише тоді, коли ця частка виступає не просто запереченням, а творить нове слово, з новою семантикою.

СЕМАНТИЧНІ КЛАСИ АНТОНІМІВ

Антоніми поділяються за двома основними різновидами показників – семантичними і структурними.

Семантична класифікація грунтується на відмінності між двома різновидами протилежностей – контрарної (лат.contrarius – протилежний, розташований напроти) і комплементарної (лат. complementum – доповнення, довершення).

Суть контрарної протилежності у тому, що вона виражається протилежними поняттями, між якими можна поставити один або кілька проміжних членів, які виражають ступені переходу між симетрично розташованими абсолютно протилежними значеннями.

Наприклад, між антонімами молодий і старий можна помістити: немолодий, середнього віку, літній, нестарий, старуватий.

Комплементарна протилежність грунтується на відношенні між поняттями, які взаємодоповнюють одне одного, але не характеризуються будь-якими проміжними членами зі значенням ступенів або градації вияву відповідних ознак (живий – мертвий, холостий – одружений, чоловік - жінка).

З урахуванням характеру контрарної і комплементарної протилежностей можна виділити три семантичних класи антонімів.

1.Перший клас об”єднує антоніми на позначення якісних протилежностей, здатних мати різні щодо міри або інтенсивності проміжні ступені вияву (контрарні антоніми).

Наприклад: гарячий - (теплий, теплуватий, тепленький, теплесенький, прохолодний, холоднуватий) – холодний.

2. До другого класу належать антоніми, відношення між якими грунтується на комплементарній протилежності між значеннями слів. Відсутність ступенювання відповідних ознак призводить до того, що антонімічні відношення охоплюють строго визначені пари слів (життя – смерть, війна – мир, однаковий – різний, присутній - відсутній).

3.Третій клас утворюють антоніми, які позначають взаємне протилежне спрямування дій, ознак, властивостей (входити - виходити, зволожувати – висушувати, нагрівати – охолоджувати, ділити – множити, нападати - захищатися). У зв”язку із загальним значенням напряму, антоніми цього класу називають векторними (лат. vector– той, що несе).

4. За спрямуванням дій та ознак виділяються також антоніми, пов”язані відношенням конверсії (лат.conversio – обертання, перетворення) . Антоніми-конверсиви позначають дії або ознаки, пов'язані між собою відповідними усталеними ситуаціями, взаємозалежністю, причиново-наслідковими відношеннями. (Студент складає іспит. Професор приймає іспит. Літак летів над хмарами. Хмари знаходяться під літаком.)

Лексичні одиниці вступають у квазіантонімічні відношення на основі таких значеннєвих показників, що не становлять крайніх, або симетричних протилежностей і не можуть вважатися власне антонімами (крах – перемога, ганьбити – хвалити, мозолястий – ніжний (про руку)). Особливість квазіантонімів те, що члени відповідного лексико-семантичного відношення, як правило, протиставляються за ознаками:

• високий ступінь вияву ознаки – нейтральний ступінь, відсутність ознаки ( миттєвий - повільний);

• негативна оцінка – відсутність оцінки (повзти (ледве йти) - поспішати);

• повторна дія – антидія (відродитися - відмерти);

• досягнення – втрата результату дії (вирватися (з полону) – потрапити (в полон));

• неозначена – означена кількість (багатозначний - однозначний).

Окремий різновид антонімії становить енантіосемія (гр. enantios- протилежний, sema - значення), під якою розуміють поєднання протилежних значень в одному слові. (з”їжджати (з гори, на гору), шугати (вгору, вниз), прослухати (не почути нічого зі сказаного, не пропустити нічого зі сказаного), позичати (брати у борг, давати у борг)).

Існують й інші лексико-семантичні класифікації антонімів:

І. Апресян Ю.Г., Касаткін Л.Л., Крисін Л.П.:

1) наявність ознаки – відсутність ознаки (рух –спокій, розквіт – занепад, логічний – алогічний, штатний - позаштатний);

2) початок дії, стану, ознаки - - припинення дії, стану, ознаки. (вилетіти – влетіти, увімкнути – вимкнути, заснути – прокинутись, зацвісти - відцвісти).

3) більший ступінь вияву ознаки – менший ступінь вияву ознаки (великий – малий, довгий – короткий, палати – тліти, ускладнювати – полегшувати, рано - пізно).

ІІ. Л.А. Лисиченко:

1) антоніми, що виражають градуальну якісну оцінку (тепло – холод (прохолода));

2)антоніми – конверсиви (брати – давати; перемога - поразка);

3) антоніми, що виражають протилежну спрямованість дії або ознаки (до – від, схід - захід);

4) антоніми, що відтворюють комплементарну протилежність понять (спокій - рух).

Зі структурного погляду

І. Різнокореневі (власнелексичні) антоніми (великий – малий, корисний - шкідливий).

ІІ. Однокореневі (лексико-граматичні) антоніми (логічний – алогічний, надія - безнадія).

У системі художніх тропів антоніми посідають помітне місце, оскільки забезпечують контрастну характеристику образів. Найбільше застосування як стилістичний засіб антоніми знаходять у художньому і публіцистичному стилях, виконуючи функції зіставлення і протиставлення (троянди й виноград – красиве і корисне). Антоніми є основою таких художніх прийомів як антитеза, епітет –оксиморон, іронічне зіставлення.

Антитеза – стилістична фігура, побудована на підкресленому протиставленні протилежних явищ, понять, думок (гірко заробиш – солодко з”їси).

Епітет- оксиморон – мовна фігура, в якій поєднуються 2 протилежні поняття, які в сукупності дають одне нове (трунок цілющий, дзвінка тиша, солодкий біль, гірке щастя).

Прийом антонімічної іронії полягає в тому, що слово сприймається не в прямому, а в протилежному значенні, тобто стає самоантонімом (Пожалів вовк кобилу – залишив хвіст і гриву).

Лексика кожної мови складається у процесі її тривалого історичного розвитку. Тобто, українська лексика, як і мова в цілому, тісно пов”язана з історією українського народу . Лексика сучасної української літературної мови за походженням неоднорідна, її аналіз у плані походження передбачає з”ясування основних шляхів її формування.

Близько 90% української лексики становлять успадковані слова, тобто такі, що беруть свій початок в індоєвропейській мовній спільності; слова, що виникли в спільнослов”янський період; слова, що з”явились в епоху східнослов”янської мовної та етнічної Спільності; лексика, яка з”явилась у часи існування власнеукраїнської мови. Решта лексичного складу СУЛМ ( приблизно 10%) - запозичені слова.