5. Етапи роботи з оригіналом у видавництві Редакційний етап

Умовно редакційний етап можна поділити ще на два етапи: редагування та конструювання видання.

Етап редагування.

Рідкими є випадки, коли до видавництва надходить ідеальний для опублікування оригінал. Зазвичай рукопис потребує істотного доопрацювання. Традиційними є такі етапи його обробки: авторське доопрацювання згідно з побажаннями видавництва, наукове й літературне редагування, коректорська правка.

Авторський оригінал може бути “сирим”, являти собою набір не пов’язаних між собою частин. Автор може не володіти літературною мовою, не мати уявлення про стиль. Але якщо рукопис зацікавить видавця, він підбере висококваліфікованого редактора, який, керуючись задумом автора і постійними консультаціями з ним, опрацює наданий матеріал. Як переконані зарубіжні автори, редактор “сприятиме досягненню правильності, послідовності, точності та зрозумілості тексту і таким чином зекономить видавцеві гроші, читачеві – час і настрій, а авторові – репутацію”¹.

Редактор стає першим читачем і першим критиком твору. Після першого ознайомлення з текстом оригіналу редактор може засумніватися в якості оригіналу й доцільності його опублікування. У такому разі він може віддати його на рецензування.

Рецензування – це критичне оцінювання оригіналу. Його може здійснювати штатний працівник видавництва або ж фахівець, який не працює у видавництві.

Рецензент допомагає видавництву з’ясувати: чи відповідає зміст назві твору; наскільки цей матеріал враховує сучасний рівень розробок у тій галузі, якій присвячена книга; чи відповідає мова твору читацькому призначенню; місце твору на ринку аналогічної літератури й перспективи реалізації, а отже, і певною мірою економічну ефективність проекту.

Як правило, рецензія складається з трьох частин: загальної, посторінкового розгляду та висновку. Вимогами змістової частини рецензії є обов’язкове окреслення повноти твору за такими параметрами:

• місце рецензованої праці серед уже опублікованих на цю тему;

• новизна праці;

• актуальність праці;

• повнота охоплення матеріалу;

• відповідність відібраного ілюстрованого матеріалу темі;

• доступність стилю викладу читацькій аудиторії, якій призначатимуться видання.

Обов’язкового рецензування потребують такі видання:

• підручники або навчальні посібники з грифом Міністерства освіти і науки;

• навчальні видання з рекомендацією навчального закладу чи наукової установи, якщо це видання здійснюється на замовних засадах;

• довідкові, енциклопедичні видання;

• наукові, науково-популярні видання.

Якщо в рецензії зазначені суттєві зауваження до структури чи змісту, їх доведеться усувати авторові до початку редагування. Зауваження і побажання, які суттєво не впливають на структуру твору, можуть бути враховані під час редагування.

Після оцінювання рецензента складається видавничий (авторський) договір, мета якого полягає в тому, щоб сформулювати вимоги до оригіналу, визначити права й обов’язки кожної зі сторін, тобто автора і видавця. Тепер над оригіналом може починати роботу редактор. Спочатку він здійснює перше читання тексту, аналізує його і визначає, яких саме правок текст потребує. Можливе складання редакційного висновку, в якому зазначаються всі огріхи тексту і способи їх виправлення.

На цьому етапі майбутнє видання моделюють: визначають його матеріальну конструкцію, розробляють склад довідкового апарату, затверджують художньо-технічне оформлення.

На часі – редагування оригіналу. Нерідко авторські рукописи редагують поза видавництвом. Характер видань може вимагати залучення фахівців, яких немає у видавництві. Часто в підготовці видання беруть участь декілька редакторів, особливо коли йдеться про складні та відповідальні проекти. Може виявитися необхідним наукове, спеціальне, титульне або літературне редагування. У кожному конкретному випадку питання залучення для редагування авторського матеріалу позаштатних фахівців вирішується індивідуально.

Випусковий редактор виступає в ролі професіонального посередника між автором і читачем. Його завдання – аналіз, оцінка й поліпшення тексту згідно з цілями комунікації, задумом автора, сприйняттям читача. При підготовці матеріалу до друку редактор вирішує декілька завдань:

• оцінює оригінал з погляду відповідності його меті: чи цікавим він є, змістовним, чи здатен він привернути увагу читача та задовольнити його інформаційні запити, що нового він дає в розробці цієї теми порівняно з близькими за тематикою матеріалами інших засобів масової комунікації;

• виявляє на етапі редагування змістовні переваги й недоліки тексту, перевіряє точність і достовірність фактів, вносить необхідні уточнення та виправлення;

• оцінює літературні якості тексту; те, наскільки форма відповідає змісту й меті; аналізує логічні, композиційні, жанрові, стилістичні та інші його особливостей.

У процесі комунікації редактор безпосередньо не контактує з читачем, але мати уявлення про його інформаційні та естетичні потреби, зацікавлення, рівень знань, психологічні особливості сприйняття тексту йому вкрай необхідно.

Редактор – перший читач матеріалу. Досвідчений редактор легко може зробити попередні прогнози: сприйме читач текст при першому читанні чи йому знадобляться певні зусилля для того, щоб усвідомити його зміст. Прогнозуючи розуміння й оцінку тексту аудиторією, редактор не повинен орієнтуватися на себе. Він оперує загальними уявленнями про потенційних читачів, яке складається з таких параметрів, як особливості аудиторії масового чи спеціалізованого видання, її вік, стать, рівень освіти й зацікавлень. Звичайно, що ці уявлення ніколи повністю не збігаються з реальністю. Проте завдання редактора – коригувати свої загальні уявлення, максимально наближаючи їх до життя. У роботі редакцій та видавництв для цього повинні активно використовуватися опитування, анкетування, вивчення читацьких листів, маркетингові дослідження.

Редагування залежить від типу видання. Кожен новий авторський оригінал потребує від редактора нових підходів, нових рішень, нових ідей.

Зміна економічного середовища та впровадження нових редакційно-видавничих технологій внесли помітні корективи в роботу редактора, але сутність, цілі і завдання редагування при цьому не змінилися.

Працюючи над текстом оригіналу, аналізуючи його, редактор оцінює обґрунтування авторської думки, достовірність наведених в оригіналі фактів, точність визначень і формулювань, аргументованість висновків, послідовність викладу матеріалу, його структурну організацію та інші особливості тексту.

Одночасно з роботою над текстом редактор редагує авторські оригінали ілюстрацій. Ілюстрація покликана допомогти читачеві краще зрозуміти текст, доповнити його. За допомогою ілюстрації виражається зміст, який або неможливо, або важко передати в текстовій формі. З цих позицій редактор і оцінює ілюстративний матеріал.

У методиці редакційного виправлення існує декілька правил, доцільність яких перевірена практикою:

• не починати правити, не ознайомившись з текстом у цілому, не визначивши його загальних особливостей, достоїнств та недоліків;

• правити лише після того, як встановлена і точно визначена причина помилки та продуманий шлях удосконалення тексту;

• не виходити за межі допустимого редакторського втручання в текст;

• по можливості обмежуватися мінімумом правок, не віддаляючись від авторського тексту і використовуючи правки авторськими мовними засобами;

• критично ставитися до кожної внесеної правки, порівнюючи її з оригінальним текстом, зберігаючи авторський задум виправленої фрази, фрагмента;

• узгоджувати всі виправлення з автором.

Робота редактора з автором пов’язана з багатьма складними психологічними та етичними проблемами. Редактор як фахівець, який контролює якість тексту, має право втручатися в авторський варіант тексту та вносити зміни. Яка ж міра втручання в рукопис? Де межа допустимих змін і виправлень, які, забезпечуючи оригіналові високу якість, не применшують значення і не зводять нанівець авторську роботу?

Ідеальним варіантом є той, коли редактор й автор працюють спільно. Вони обговорюють концепцію тексту: його тему й проблему, точність акцентів у змісті, узагальнень, висновків, оцінюють його літературну форму. Редактор пропонує варіанти правки, а автор сам вносить виправлення.

На жаль, в умовах масової комунікації редактору часто доводиться самому готувати текст до опублікування. Така ситуація покладає на нього додаткову відповідальність і вимагає професіоналізму. Але за будь-яких обставин автор має бути ознайомленим з виправленим варіантом. Це обов’язкова вимога професійної етики. Проте на практиці так буває далеко не завжди, що може призвести до конфліктів і навіть судових позовів.

Працюючи з текстом, редактор повинен поставити себе на місце автора, зрозуміти його логіку, точку зору на тему й проблему матеріалу, індивідуальні особливості стилю і тільки тоді пропонувати варіанти правки. Недостатня увага до змісту авторського оригіналу, нездатність зрозуміти його стилістику, немотивовані, суб’єктивні зауваження та виправлення – перший крок до спотворення змісту й форми твору. Виправлення, запропоновані редактором, повинні бути глибшими за змістом, точнішими за композицією, стилем, ніж авторський текст. Крім того, необхідно вміти грамотно обумовити необхідність правки.

І головне, редактор завжди повинен пам’ятати, що будь-які форми його втручання в авторський рукопис мають передбачати і забезпечувати збереження авторської манери письма.

Етап конструювання.

Після погодження з автором усіх змін та виправлень, внесених у текст редактором, оригінал потрапляє до рук технічного й художнього редакторів, які вносять свої пропозиції щодо кегля й гарнітури шрифту основного й допоміжного текстів, заголовків; зазначають місця для художнього оформлення, колонтитулів, колонцифр тощо.

Далі оригінал верстається верстальником. Як доводить практика, найбільш розповсюдженими і найбільш зручними серед численних програм для верстання та макетування є QuarkXPress, Adobe Page Maker та Adobe In Design.

Після верстання необхідно здійснити коректорську правку оригіналу. На жаль, сьогодні деякі з видавництв з метою економії часу й коштів відмовляються від коректування, повністю доручаючи ці виправлення комп’ютеру, або коректування здійснює та сама людина, що редагувала оригінал. Практика і численні помилки у виданнях доводять, що для такої роботи в штаті видавництва повинен бути коректор.

Коректорська робота передбачає два процеси: зчитування і вичитування. Зчитування є зіставленням зверстаного після редагування варіанта видання з його оригіналом; вичитування передбачає усунення орфографічних, пунктуаційних і буквених помилок, правильне розставлення розділових знаків, дотримання принципів уніфікації й однакового стилю подання тексту. Для коректування тексту використовують коректурні знаки.

Наступним етапом, який проходить оригінал у редакції, є підписання редактором виправленої верстки, виведення її на папір і здійснення остаточної звірки попередніх виправлень. У разі необхідності здійснюється друга верстка і звірка внесених виправлень. На цьому етапі редакторові більшої уваги слід приділити виявленню технічних вад зверстаних сторінок: неоднакова кількість рядків на повних сторінках, “висячі” рядки на початку сторінки, повторювані понад чотири рази поспіль один під одним переноси слів тощо.

Готовий оригінал-макет підписують до друку редактор, коректор, технічний і художній редактори, головний редактор. Тільки після цієї процедури оригінал-макет можна виводити на плівки. Нескладні однокольорові тексти виводять на спеціальну кальку. Для складніших текстів з кольоровими ілюстраціями використовують фототехнічні плівки.

З цього моменту вся подальша робота з перетворення оригінал-макета у видання здійснюється поза межами видавництва.