Страждання

Монолог атеїста

• Подивіться на всесвіт, у якому ми живемо. Найбільша його частина – це порожнеча, вона абсолютно темна і невимовно холодна. (...) Мільйони років земля існувала без життя і ще мільйони років зможе існувати після того, як зникне на ній життя. А чого воно варте поки існує? Життя влаштоване так, що всі його форми, виживаючи, знищують одні одних. (...) Істоти спричинюють страждання, народжуючись, живуть, завдаючи страждань, і помирають, здебільшого, страждаючи. У найскладнішої з живих істот, Людини, з’являється ще одна якість – розум, який дозволяє їй передбачити власні страждання, пов’язані з гострим душевним болем, навіть смерть, бажаючи все-таки подальшого існування.

• Він також дає людям змогу вигадувати сотні способів і засобів, щоб завдавати один одному та нерозумним створінням багато страждань. Їхня історія великою мірою є хронікою злочинів, війн, хвороб та страху. (...) Людство приречене. (...) Все закінчиться нічим: життя врешті-решт виявиться минущою і безглуздою гримасою на ідіотському обличчі безконечної матерії. Якщо ви хочете, щоб я повірив, що все це – творіння милосердного і всемогутнього духа, я відповім, що докази вказують на протилежне. Або за всесвітом не стоїть ніякий дух, або це дух байдужий до добра і зла, або ж це злий дух.

Люїс Проблема страждання, ст. 11-12

Страждання Авраама

• Випробовування Авраама, коли йому було наказано принести в жертву Ісаака

• Випробовування чи просто страждання?

• Акт самозречення і біль, який його супроводжує

• Страждання людське нагадує страждання Авраама (віддай мені щось, що вважаєш своїм)

• Безсенсовність страждання поза контекстом діалогу з Творцем

Ілюзія благополуччя

• Біль – незамасковане і безсумнівне зло.

• “Бог шепоче до нас у наших приємностях, говорить у нашій совісті, але волає у наших стражданнях” (Люїс)

Ілюзія самодостатності

• Ми, спантеличені, бачимо, як нещастя падають на голови порядних, сумирних, вартісних людей – на працьовитих матерів сімей або старанних, ощадливих торговців, та тих, які так важко і так чесно працювали, щоб заробити на свою скромну частку щастя, і тепер, здавалося б, повним правом починають насолоджуватися життям. (…) Бог, який створив цих вартих похвали людей, справді має рацію, вважаючи, що їх скромний добробут та щастя дітей не достатні, щоб зробити їх благословенними: все це так чи інакше з них опаде, і якщо вони не навчаться пізнавати Його, то пропадуть. (...) Між ними і усвідомленням їхньої потреби стоїть життя для самих себе і для своїх сімей, тому Він робить життя менш солодким для них.[1]

[1] Люїс К. С. Проблема страждання. Львів 1998, ст. 86.

Властива самодостатність

• Якщо страждання іноді похитує облудну самодостатність сотворіння, в той же час у найвищому “випробовуванні” чи “жертві” воно вчить його самодостатності, яка справді повинна бути йому притаманна, - “сили, котра, якщо вона дана Небом, може бути названа його власною”. Люїс Проблема страждання. Ст. 91.

Внутрішня динаміка зустрічі із стражданням

• Я продовжую йти стежкою життя у моєму задоволено-грішному, безбожному стані, думаючи про веселу зустріч з друзями, призначену на завтра; або зайнятий неважкою роботою, яка сьогодні лестить моєму самолюбству; чи заклопотаний підготовкою до свята; занурений у нову книжку, - як раптовий біль у животі, що загрожує серйозною хворобою, чи заголовок в газеті, який повідомляє про загрозу знищення всіх нас, розкидає весь цей замок з карт. Спершу я відчуваю пригнічення, все моє маленьке щастя виглядає як поламані іграшки. Тоді, повільно і неохоче, мало-помалу, я намагаюся відновити у собі той стан душі, який повинен бути у мене в будь-який час.

Люїс Проблема страждання. ст. 94-95.

• Я нагадую собі, що всі ці іграшки ніколи не повинні були заволодіти моїм серцем, що моє справжнє добро лежить в іншому світі і моїм єдиним скарбом є Христос. І, можливо, з ласки Божої, я досягаю успіху, і протягом одного-двох днів стаю сотворінням, свідомо залежним від Бога, яке черпає свої сили з належного джерела. Але коли момент загрози минає, все моє єство знову схиляє мене до іграшок: я навіть стараюся, хай пробачить мені Бог, прогнати з голови те єдине, що підтримало мене під час загрози, тому що тепер воно асоціюється з нещастям цих декількох днів. Таким чином, жахлива необхідність страждань аж занадто очевидна. Бог мав мене лише протягом сорока восьми годин і то лише за допомогою погрози забрати від мене все інше.

Люїс Проблема страждання. ст. 94-95.

Страждання як покарання

• Кожному, хто підданий покаранню, якщо його покарали справедливо, належить або самому стати кращим і мати з того певну користь, або послужити прикладом для інших, щоб вони, бачачи страждання, які він терпить, сповнилися страхом і змінилися на краще. Котрі зазнали покари від богів і людей, заслуговують на порятунок, бо скоєні ними гріхи можна виправити спокутою. Але шлях до їхнього порятунку лежить тільки через страждання та біль і на Землі, і в Аїді. Інакше-бо неможливо очиститися від неправедних учинків. А котрі у своїх злочинствах дійшли до краю й припустилися невигойних гріхів, ті правлять за взірець; і хоч самі з того не мають ні найменшої користі (бо ж невиліковні), зате інші мають, споглядаючи їхні довічні найбільші, найгіркіші й найтяжчі муки, - наочний взірець, виставлений у підземній в’язниці для огляду й повчання усім, хто туди прибуває. /Платон Горгій, 525 B/

Страждання як відкриття сфери любові

• Цитата з Біблії (Ісая)

• Притча про Доброго Самарянина

• Книга Йова

Книга пророка Ісаї 53

Він погорджений був,

його люди покинули,

страдник, знайомий з хворобами,

і від якого обличчя ховали,

погорджений, і ми не цінували Його...

Направду ж Він немочі наші узяв

і наші болі поніс,

а ми уважали Його за пораненого,

ніби Бог Його вдарив поразами

й мучив...

А Він був ранений за наші гріхи,

за наші провини Він мучений був, -

кара на Ньому була за наш мир,

Його ж ранами нас уздоровлено!

Усі ми блудили, немов ті овечки,

Розпорошились кожен на власну дорогу, -

і на Нього Господь поклав гріх усіх нас!

Притча про милосердного самарянина (Лука, 10.29-37)

А той бажаючи сам себе виправдати, та й сказав до Ісуса: “А хто то мій ближній?”..... Котрий же з цих трьох – на думку твою – був ближній тому, хто попався розбійникам? А він відказав: “Той, хто вчинив йому милість”. Ісус же сказав йому: “Іди, - і роби так і ти!”

Висновок

• В кінцевому підсумку суть страждання полягає у будуванні сфери любові. Якщо Абсолютна любов не могла обійти, обминути страждання, то це може означати лише те, що страждання у парадоксальний і таїнственний спосіб є нагодою для плекання любові.

Приборкання свого “Я”

• Справжнім добром для створіння є відданість Творцеві

• Проблема самозречення і біль віддання своєї волі

• Приборкання узурпованого “я”, що само по собі є стражданням, парадоксальним чином полегшується присутністю у ньому болю. (Люїс)

24