Втрачені орієнтири і сучасний контекст

Шпеман: Стосунок до власної природи

«Люди ... існують, відрізняючи буття від свого специфічного способу буття, тобто від певної «природи». Вони не є просто своєю природою, їхня природа є чимось, що вони мають. І це посідання є їхнім буттям. Буття осіб є існуванням «розумних природ».[1]

[1] Шпеман Р. Спроба розрізнення поміж «щось» і «хтось», ст. 304.

Тейлор про три хвороби сучасності

• індивідуалізм

• інструментальне мислення та розчаклування світу

• втрата свободи/ «залізна клітка»/ «м’який деспотизм»

Індивідуалізм

• «... це і є три хвороби сучасного суспільства, які я хочу розглянути в цій книзі. Перше занепокоєння пов’язане з тим, що можна було б назвати втратою смислу, нівелюванням моральних горизонтів. Друге – стосується затьмарення цілей перед лицем нестримного інструментального мислення. Третє – пов’язане із втратою свободи.»[1]

• «... темний бік індивідуалізму полягає в зосередженості на власній особі, що, водночас, знецінює і звужує обрії нашого життя, призводить до втрати причетності до інших чи суспільства в цілому.»[2]

[1] Тейлор Ч. Етика автентичності. Київ 2002, ст. 13.

[2] Тейлор Ч. Етика автентичності. Київ 2002, ст. 7.

Ідеал автентичності та самобутності

• «Є певний спосіб людського буття, який є моїм. Я покликаний прожити своє життя у цей спосіб, не уподібнюючи його до чийогось іншого. Проте це надає нового значення поняттю чесності щодо самого себе. Якщо я нечесний, я втрачаю сенс свого життя, я не знаю, що ж для мене означає бути людиною.

• Цей могутній ідеал дійшов до нас. Він надає визначального морального значення певному контакту із собою, зі своєю власною внутрішньою природою, яка перебуває у небезпеці втрати, частково завдяки тиску зовнішніх обставин, що вимагають підпорядкування, але також і тому, що, стаючи на інструментальну позицію щодо самого себе, я можу втратити можливість чути цей внутрішній голос. І тому ідеал автентичності надзвичайно підносить важливість цього контакту із собою, вводячи принцип самобутності: кожен із наших голосів має щось своє, а саме – має що сказати. (...)

• Бути чесним із собою – означає бути чесним зі своєю самобутністю, яку лише я можу артикулювати й відкрити. Висловлюючи самобутність, я також визначаю себе самого. Я реалізую потенціал, що належить виключно мені. Саме ця ідея лежить в основі сучасного ідеалу автентичності й мети здійснення себе або самореалізації, в якій він, зазвичай, втілюється. Саме ця ідея надає моральної сили культурі автентичності, включно з її деградованими, абсурдними та тривіалізованими формами. Вона надає сенсу уявленню про те, що можна «робити свою справу» і можна «відбутися».[1]

[1] Тейлор Ч. Етика автентичності. Київ 2002, ст. 28.

Горизонти значущості та діалогічний характер людини

• ідентичність людини формується в діалозі

• речі набувають ваги на основі зрозумілості – Тейлор називає це горизонтом

• самовизначення та уявлення про те, що є важливим: «Самовизначення означає пошук того, що є важливим у нашій відмінності від інших.» (ст.32)

Свобода як вибір?

• проблема, пов’язана з розумінням свободи лише як можливості зробити вибір як такий без огляду на горизонти (без огляду на вагу чи значущість вчиненого)

• «Наголошуючи на правомірності вибору між певними варіантами, ми дуже часто залишаємося без права вибору їхньої значущості.»[1]

• «Усі варіанти однаково вартісні, бо вільно обрані, й саме вибір надає їм вартості. ... Однак такий підхід завуальовано відкидає існування певного горизонту значення, який існує до вибору і завдяки якому окремі речі мають більший сенс, деякі менший, а деякі його взагалі не мають, і все це передує вибору.»[2]

[1] Тейлор Ч. Етика автентичності. Київ 2002, ст. 34.

[2] Тейлор Ч. Етика автентичності. Київ 2002, ст. 34.

“Автентичність не є ворогом вимог”

• «... я можу визначити свою ідентичність тільки на тлі речей, що мають значення. Але виключити історію, природу, суспільство, вимоги солідарності, усе, крім того, що я знаходжу в собі, означає прибрати все, що може бути значущим. Я можу визначити свою ідентичність, що не буде тривіальною, лише якщо я існую у світі, в якому історія, вимоги природи, потреби моїх ближніх, обов’язки громадян, глас Божий, чи щось подібне мають вирішальне значення. Автентичність не є ворогом вимог, що виникають поза самістю. Навпаки, вона передбачає такі вимоги»[1]

[1] Тейлор Ч. Етика автентичності. Київ 2002, ст. 37.

Лешек КОЛАКОВСЬКИЙ “Відповідальність”

Колаковський додає свій діагноз до висновків Тейлора, говорячи про ще одну хворобу цивілізації, якою є послаблення і зникнення людської особистості, через занепад моральної відповідальності.

Зникнення людської особистості

• «Ось про що йдеться: наша цивілізація, з одного боку, позбавляє сенсу досвід провини, а з іншого – знищує ідею особистої відповідальності, яку кожен з нас повинен мати, за власне життя. Ці два процеси походять, здається, з одного джерела і ведуть до тих самих наслідків: до поступового послаблення, і навіть до зникнення, людської особистості.»[1]

[1] Колаковський Л. Відповідальність // Мої правильні погляди на все / перекл. з польської С. Яковенка. Київ 2005, ст. 130.

Сфера моральної відповідальності

• «Відповідальність у тому значенні, про яке мені тут головним чином ідеться, передбачає не тільки те, що хтось є виконавцем якогось учинку (що є тільки емпіричним описом), але й винуватий – винуватий у моральному, а не правовому сенсі. Ця відмінність стає зрозумілою, якщо ми поміркуємо про те, що люди з моральних причин здійснюють вчинки, які караються законом, і навпаки: часто відчувають провину за вчинки, які за законом є безкарними.»[1]

[1] Колаковський Л. Відповідальність // Мої правильні погляди на все / перекл. з польської С. Яковенка. Київ 2005, ст. 130.

Пережиття відповідальності та існування правил

• «Щоб ми могли переживати почуття відповідальності як наше власне зло, мусять бути, повторюю, правила, які ми не створюємо з нічого, як нам заманеться; адже якщо я є їхнім творцем, немає причини, щоб я почувався винним через те, що їх порушив, я також можу змінювати їх протягом однієї хвилини, а в будь-якому випадку цілком вірогідно, що мої витвори якомога більше узгоджуватимуться з моїми приватними інтересами. Проте, якщо я сприймаю ці правила як щось готове, замість фабрикувати їх за власними бажаннями, звідки вони беруться? Звідки походить їхня казкова сила?»[1]

[1] Колаковський Л. Відповідальність // Мої правильні погляди на все / перекл. з польської С. Яковенка. Київ 2005, ст. 133.

Егоїзм убиває его

• «[ліберальна філософія] привчила нас вважати, ... що тільки особа є реальною і що так звані колективні інтереси – лише невизначена сукупність окремих, індивідуальних інтересів, і що це природно, щоб кожен займався власними потребами, а категорія обов’язку належить до сфери емоцій, а не до самої конституції людського світу. Тому природно, що світ у цій перспективі уявляється мені як джерело можливої користі, а сама ідея відповідальності в сенсі іншому, ніж той, що походить від договору, є порожньою, тим самим зникає й реальність людського суб’єкта. ... Таким ось чином ліберальна обітниця повертається проти самої себе, егоїзм убиває Его.»[1]

[1] Колаковський Л. Відповідальність // Мої правильні погляди на все / перекл. з польської С. Яковенка. Київ 2005, ст. 136.

Ліберальна цивілізація та відлуння марксизму

«... наша ліберальна цивілізація поступово позбувається самої ідеї моральної відповідальності. ... помітне мовчазне визнання й легке, навіть охоче прийняття факту, що кожен з нас зокрема є не живим, свідомим суб’єктом, а пасивним знаряддям анонімних сил, знеособлених і незалежних, як далекі зорі. І це відбувається не через тоталітарний примус: ми робимо це самі в нашій тоталітарній цивілізації.»[1]

[1] Колаковський Л. Відповідальність // Мої правильні погляди на все / перекл. з польської С. Яковенка. Київ 2005, ст. 132-3.

Деякі висновки

• Моральна відповідальність та здатність до почуття провини (без здатності до почуття провини нас залишає досвід зла, а отже і різниця між добром і злом)

• Різниця між болем і задоволенням, з одного боку, й між злом і добром – з іншого, яку людина перестає переживати

• Сартрівське розуміння: «бути відповідальним» означає «бути виконавцем»

• «Свобода без табу і без обов’язків не дозволяє переживати відповідальність.» (ст. 132)

• Ідея відповідальності зводиться до відповідальності суспільного договору

• Зникає реальність людського суб’єкта

• Мутація людської ментальності, яка привела до розмивання відмінності між моральним добром і моральним злом

Мутація ментальності

«... чи це філософія переконала нас, що добро і зло є або рештками анахронічних забобонів, або словами, які можна вживати з практичних міркувань, але які позбавлені істини в нормальному сенсі слова, або ці слова є лише складниками якоїсь мовної гри? У цьому останньому випадку ми можемо, мабуть, грати в цю гру за умови, що ми усвідомлюємо, що йдеться про гру, і що кожна гра так само добра, як і будь-яка інша. Тож у результаті всі взаємосуперечливі вірування є рівними, якщо не мають внутрішніх суперечностей, а це значить, що жодна з них не має ані сенсу, ані істини, і що було б навіть нерозумно питати їх про істинність, як абсурдно було б питати, чи гра в шахи є істинною чи фальшивою, оскільки вона може бути милою й цікавою, але вона замкнена в собі й ні до чого не відсилає.

А може, це не філософія спричинила ці зміни? Може, вона лише на власному, ідеологічному діалекті висловила мутацію, яка відбулася в нашій ментальності, тобто поступове випаровування з наших голів цього розрізнення, від якого залежить життя нашої цивілізації?»[1]

[1] Колаковський Л. Відповідальність // Мої правильні погляди на все / перекл. з польської С. Яковенка. Київ 2005, ст. 134-5.