1.3 Етапи розвитку астми
Захворюваннями, які безпосередньо пов'язані з алергією, страждає приблизно 10-15 відсотків населення нашої планети. При більш конкретному розгляді захворювань алергічного характеру, найбільш "пікантне" місце займають специфічні поразки распіраторні тракту, з числа яких найважче - бронхіальна астма.
Спробуємо розібратися, що таке бронхіальна астма. В основі даного захворювання закладено хронічне запалення дихальних шляхів, яке супроводжується різкою зміною реактивності та чутливості бронхів, а також виявляється астматичним статусом, нападами задухи.
Виділяють два етапи даного хронічного захворювання. Початковий етап розвитку бронхіальної астми можна виявити шляхом, суть якого полягає у проведенні проб певного призначення, роль яких полягає у визначенні зміненої реактивності та чутливості бронхів по відношенню до фізичного навантаження, вазоконстрикторного речовин, а також холодному повітрю. Часткові зміни чутливості і реактивності бронхів мають зв'язок з порушенням стану ендокринної, імунної, а також нервової систем, які в свою чергу не мають клінічних проявів і виявляються лабораторними методами, частіше шляхом проведення навантажувальних проб.
Другий етап є формує для астми бронхіального характеру. Він проявляється не у всіх пацієнтів і передує досить яскраво вираженою астмі у 20-ти - 40-ка відсотків хворих. Фізичний стан перед самим захворюванням є не нозологічною формою, а певним комплексом ознак, які свідчать про потенційну загрозу захворювання на бронхіальну астму. Також яскравий наявність рецидивуючих, гострих або хронічних неспецифічних захворювань легенів і бронхів з виявляється дихальним дискомфортом і притаманними явищами оборотної обструкції бронхів, які поєднуються з наступними 1-му або 2-ма ознаками: спадкова схильність до захворювань алергічного характеру і бронхіальній астмі, позалегеневих проявів алергічно зміненої реактивності організму, мокротиння або (і) еозинофілії крові. Явна наявність всіх цих ознак безпосередньо може бути розглянуто як наявність у пацієнта беспріступного перебігу хвороби.
Протягом останніх кількох років у розвинених країнах відзначається стабільне зростання поширеності і смертності, які пов'язані з бронхіальною астмою. Це відбувається, незважаючи на постійне збільшення кількості фахівців: пульмонологів, алергологів, прогрес у медицині, збільшення випуску і реалізації різних діагностичних і протиастматичних коштів. Дані факти прямо свідчить про занадто слабкою ефективності існуючої системи діагностики, профілактики та лікування бронхіальної астми.
2. Традиційне лікування астми
2.1 Методики, що попереджають напади астми
У традиційному лікуванні астми виділяють невідкладні заходи щодо купіруванню нападу задухи і виведенню хворих з астматичного статусу. А також комплексну терапію, спрямовану на саме захворювання, і вторинну профілактику нападів астми. Показання до госпіталізації на початку захворювання визначаються тяжкістю стану хворих при виражених загостреннях; госпіталізація в алергологічні відділення бажана в фазі ремісії хвороби, коли можна проводити специфічну діагностику та імунотерапію.
Невідкладна терапія нападу бронхіальної астми при легкому перебігу і в ранній стадії його розвитку зазвичай здійснюється самим хворим за раніше отриманих рекомендацій лікаря. Часто вона обмежується інгаляцією з дозованого ручного інгалятора 1-2 доз бета-адреномиметика (алупента, салбутамол, беротек) або бронхолитика (атровент), або комбінованого препарату беродуал. Вибір препарату, його добової дози здійснює лікар, грунтуючись на результатах порівняльної оцінки впливу різних доз цих бронхорасширяющих засобів на стан даного хворого. При призначенні бета-адреноміметиків хворого попереджають про небезпеку їх передозування і дозволяють без безпосереднього контролю лікаря інгаліровать не більше 8 доз на добу.
При середньотяжкому і тяжкому приступі бронхіальної астми, особливо при недостатньому ефекті дозованих інгаляцій бронхолітиків, невідкладну допомогу надає лікар, використовуючи не тільки медикаментозні, але і нелікарські впливу на хворого, в т.ч. психотерапію. Починають з введення розчину еуфіліну у вену, а за відсутності такої можливості дорослому хворому слід прийняти розчин еуфіліну всередину.
Велику увагу приділяють психічному стану хворого, ліквідації нерідко виникає «дихальної паніки» - нераціонального почастішання дихання, які поглиблюють порушення вентиляції легень. Хворого необхідно заспокоїти, вселити впевненість у швидкому вирішенні нападу, допомогти хворому вибрати оптимальні ритм дихання і позу.
Інтенсивна терапія астматичного статусу, а при необхідності також і реанімаційні заходи можуть бути повноцінно здійснені тільки в умовах стаціонару. Тому всі хворі з астматичним статусом (як і при підозрі на його розвиток) підлягають терміновій госпіталізації, по можливості у відділення або палату інтенсивної терапії і реанімації. Основні напрямки лікувального впливів включають відновлення чутливості (розблокування) бронхіальних бета-адренорецепторів, усунення механічної обструкції бронхів, корекцію гіпоксемії, гіперкапнії і порушень кислотно-лужної рівноваги, а також введення рідин, обов'язкове не тільки при загальному зневодненні, але і як засіб гідратації бронхів, необхідної для зниження в'язкості секрету бронхіальних залоз і мокротиння.
Комплексне лікування хворих на бронхіальну астму спрямоване на досягнення ремісій хвороби і вторинну профілактику її загострень і нападів ядухи. Всі методи лікування астми умовно можна розділити на специфічні, що застосовуються при алергічної астми, і неспецифічні, що застосовуються при всіх формах бронхіальної астми. Останні включають в себе медикаментозну терапію, фізіотерапію, курортне лікування, лікувальну фізкультуру, психотерапію та иглорефлексотерапию.
Специфічні методи лікування застосовують алергологи, виходячи з результатів алергологічного обстеження хворого. «Винним» алергеном може бути, наприклад, шерсть домашніх тварин або корм для акваріумних рибок. Специфічна імунотерапія проводиться шляхом підшкірного введення екстрактів алергенів у поступово наростаючих дозах. Вона загальноприйнята для лікування атопічної астми. Цей вид лікування особливо застосовуємо на ранній стадії хвороби, коли вдається досягти тривалих ремісій у 60-70% хворих. Інфекційні алергени з лікувальною метою застосовуються рідше. В окремих випадках застосовуються іммуносорбція, плазмаферез, лімфоцітаферез, що дають тимчасовий ефект.
Медикаментозна неспецифічна терапія астми обмежується мінімальним числом ліків, тому що така ситуація загрожує серйозними ускладненнями. Існує обмежене число ліків, дійсно ефективних при астмі. До них відносяться бронхолитические засоби (алупент, беротек, атровент, беродуал та ін), а також интал і глюкокортикоїди. Базисне протягом хворих на бронхіальну астму зазвичай включає застосування препаратів однієї або двох з цих груп. У ряду хворих ефективне застосування неінгаляційного форм адреноміметиків та інших бронхолітичних засобів, що призначаються всередину або ректально. Успішно використовуються ефедрин, теофедрин, антастман, еуфілін, пролонговані препарати теофіліну, в т.ч. вітчизняні теолонг і канофіллін. Для попередження астми фізичного зусилля рекомендують також фенігідін (Адалат, коринфар). Призначення цих засобів дозволяє тимчасово скасувати або значно уредіть інгаляції бронхолітиків і зменшити таким чином на якийсь час, подразнюючу їх вплив на бронхіальну стінку.
Інта, стабілізуючий огрядні клітини, призначають з метою досягнення ремісії в перебігу бронхіальної астми. Він частіше ефективний при атопічний формі астми, але спроба його застосування виправдана при будь-якій формі. З тією ж метою призначають володіє більш широким спектром дії кетотифен (задитен). Заздалегідь передбачити ефективність чи неефективність цих коштів, як і порівняльну ефективність бронхолітиків у даного хворого, в більшості випадків важко через виражених індивідуальних відмінностей у реакціях на ліки у хворих на бронхіальну астму. Тому більше значення в лікуванні астми має гнучкість лікарської тактики у виборі засобів терапії.
Глюкокортикоїди як засобу базисної терапії застосовуються тільки при важкому перебігу астми і явно недостатній ефективності всіх інших можливих методів лікування. При вперше виникла необхідність застосування глюкокортикоїдів слід прагнути до їх скасування в найближчі 3-5 днів, тому що можливі формування гормонозалежного перебігу астми і ймовірність відомих побічних дій.
Хірургічне лікування мало ефективно і вважається недостатньо обгрунтованим.
Фізіотерапія застосовується для лікування хронічних запальних процесів в легенях і придаткових пазухах носа, а також для стимуляції функції надниркових залоз.