5.Сутність та структура народного господарства україни

Система виробництва, обміну, розподілу і споживан¬ня, що склалася в межах України, формує її народногос¬подарський комплекс. Його об'єднують в єдине ціле транспортна система, система розселення, управління і зв'язку. Інтегральним показником оцінки економічного роз¬витку держави є показник валового внутрішнього про¬дукту (ВВП), який характеризує рівень розвитку еконо¬міки, особливості його структури, ефективність функціо-нування окремих галузей, рівень участі країни у світо¬вих інтеграційних процесах. Сукупний показник ВВП характеризує вартість това¬рів і послуг, які вироблені в Україні всіма галузями еко¬номіки і призначені для кінцевого споживання. В 1997 р. ВВП (у фактичних цінах) становив 92484 млн. грн., що в розрахунку на душу населення становить 1824 грн. Індекс розвитку людського потенціалу України — 0,719. За рівнем розвитку людського потенціалу Україна по¬сідає 80-е місце в світі. Вартість основних фондів у 1997 р. становила 808 млрд. грн., у тому числі вироб¬ничих фондів — 518 млрд. грн. (у фактичних цінах на кінець року). На Україну припадає 18% національного доходу країн СНД. Структура суспільного виробництва — це співвідно¬шення між його галузями, що виражає господарські пропорції та стан суспільного поділу праці. Це поняття вживається для вираження всіх господарських пропор- цій і сукупності стійких зв'язків виробництва, що забезпечують його цілісність. Структура суспільного виробництва визначається як натуральними, так і вартісними показниками (валовий внутріш¬ній продукт, чисельність зайнятих, вартість основних фондів — основного капіталу). Вона характеризується такими пропорціями: 1) відтворювальними — між виробництвом засобів виробницт¬ва й предметів споживання, у використанні валового внутрішньо¬го продукту на заміщення спожитих ресурсів основного капіталу та особисте споживання й накопичення; 2) галузевими — співвідношення між різними галузями еко¬номіки; 3) територіальними — розміщення виробництва по окремих економічних районах; 4) зовнішньоекономічними — ввезення продукції з різних регіо¬нів і вивезення продукції різних галузей і районів у зарубіжні країни. Перехід України до ринкової економіки з усією гостротою поставив проблему оптимізації структури економіки та шляхів її перетворення. Вдосконалення структури виробництва — дуже складна і багатопланова проблема. Вона включає в себе насампе¬ред соціально-економічну структуру економіки, яка характеризу¬ється формами власності на засоби виробництва. Другим важли¬вим елементом є організаційно-економічна будова економіки, що визначається співвідношенням різних форм організації виробни¬цтва. Існує також виробничо-технологічна структура економіки, яка виражає внутрішню організацію продуктивних сил, тобто співвідношення матеріального виробництва та сфери послуг, промисловості й сільського господарства, виробництва засобів виробництва та предметів споживання, видобувних та обробних галузей господарства. Вона характеризується питомою вагою на-укомістких та високоекономічних галузей економіки — галузей з повільним обігом капіталу (суднобудування, ракетно-космічна техніка тощо) та галузей зі швидким обігом капіталу (виробницт¬во товарів широкого вжитку, пріоритетні галузі агропромислово¬го комплексу, сфери побуту й торгівлі). Галузь господарства — сукупність підприємств і організацій, об'єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі те-риторіального поділу праці. Галузева структура господарства безпосередньо відображає процес суспільного поділу праці, вка¬зуючи на функціональні відмінності між окремими галузями. На її основі проводиться аналіз міжгалузевих пропорцій і зв'язків, зіставляються показники економічної ефективності виробництва. Вона слугує цілям управління економікою. Галузі господарства відрізняються роллю в задоволенні суспільних потреб у матері¬альних і духовних благах у процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ або виконанні різних послуг. За-лежно від їх ролі в господарському комплексі виділяють вироб¬ничу і невиробничу сфери. До виробничої сфери належать ті види діяльності, які: 1) ство¬рюють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво); 2) доставляють створені матеріальні блага спожи¬вачам (транспорт і зв'язок по обслуговуванню матеріального ви¬робництва); 3) пов'язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу (торгівля, матеріально-технічне постачання, заготівлі, громадське харчування). Роль кожної галузі у створенні суспіль¬ного продукту і національного доходу різна. В таких галузях, як промисловість, будівництво, сільське господарство створюються нові споживні вартості. Вантажний транспорт завершує процес виробництва і на основі цього бере участь у створенні національ¬ного доходу. Таблиця 2 СТРУКТУРА НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ у 1997 p., % (в усіх сферах економічної діяльності)* Галузі господарства Зайняте населення У галузях економіки 89,4 в тому числі: промисловість 22,1 сільське та лісове господарство (включаючи особисте підсобне сіль¬ське господарство) 22,1 Будівництво 5,8 Транспорт і зв'язок 5,8 Торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання та збут, заготівлі 6,6 Житлово-комунальне господарство та невиробничі види побутового обслуговування 3,6 Охорона здоров'я, фізкультура і соціальне забезпечення 6,6 Освіта, культура, мистецтво, наука та наукове обслуговування 10,6 Інші галузі 6,2 В інших галузях економічної діяльності 10,2 * Статистичний щорічник України за 1997 р. — К.: Українська енциклопедія, 1998. С. 359. Невиробнича сфера — сукупність галузей господарства, які здійснюють функції щодо надання послуг нематеріального харак¬теру суспільству і населенню. До неї належать: 1) галузі послуг — житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування насе¬лення, транспорт і зв'язок по обслуговуванню населення; 2) галу¬зі соціального обслуговування — освіта, охорона здоров'я, куль¬тура і мистецтво, наука і наукове обслуговування; 3) галузі орга¬нів управління і оборони; 4) галузі, які включають кредитування, фінанси і страхування. Про співвідношення між матеріальним виробництвом і неви¬робничою сферою свідчить.

6.Обґрунтування галузевого розміщення виробництва

Вирішальним фактором розвитку виробництва є потреба господарства (ринку) в певному виді продукції.

Досліджуючи механізми формування регіональної структури виробництва, можна відстежити такі тенденції:

1) розвиток галузей, де найефективніше розвинуті малі форми організації на основі приватної власності (сфера обслуговування, сільське господарство, легка, харчова промисловість тощо), відбувається під впливом ринкових важелів: попиту, пропозиції, конкуренції і ціни. Функції держави зводяться до регулювання ринкових процесів;

2) розміщення і розвиток підприємств базових галузей економіки, таких як паливно-енергетичний комплекс, гірничовидобувна промисловість, металургія, деякі галузі машинобудування і хімічної промисловості потребує економічного обґрунтування.

Процес економічного обґрунтування галузевого розміщення виробництва складається з таких етапів:

Аналіз сучасного розвитку і розміщення галузі. На цьому етапі виявляють диспропорції в розвитку і розміщенні виробництва та визначають шляхи їх усунення. При цьому враховують показники:

o забезпеченість сировинними ресурсами;

o обсяг виробництва продукції в натурі;

o собівартість і реалізації продукції;

o витрати виробництва;

o матеріаломісткість і енергомісткість;

o капітальні вкладення з виділенням коштів на розширення, реконструкцію, технічне переоснащення і нове будівництво;

o обсяг незавершеного будівництва;

o приріст продукції на 1 грн капітальних вкладень;

o рентабельність і строк окупності;

o вартість основних фондів і фондовіддачі;

o фінансове становища галузі або окремих підприємств, інвестиційних можливостей тощо.

Визначення основних умов і факторів розвитку галузі та окремих підприємств на перспективу. На цьому етапі досліджують:

o потребу ринку в певній продукції;

o виробничо-технічні особливості та рівень науково-технічного прогресу галузі;

o ресурсний фактор.