38. Духовне життя в Україні в період Гетьманщини.

Освіта. Початкову освіту, як і раніше, діти козацької старшини, духовенства, заможних міщан здобували в школах при церквах та монастирях, вищу - в Київській академії. Протягом першої половини XVIII ст. почали діяти також нові навчальні заклади - колегіуми у Чернігові, Переяславі, Харкові.Центром освіти була Київська академія. Студенти вивчали слов'янські, латинську, грецьку та західноєвропейські мови, історію, географію, математику, астрономію, природознавство, богослов'я. Цей навчальний заклад не просто давав ґрунтовні знання з тих чи інших предметів. Студенти вчилися у ньому дискутувати і відстоювати свої погляди. Вони пробували сили в ораторському мистецтві, намагалися дохідливо і ясно висловлювати власні думки. Викладацькою діяльністю тут займалася група професорів, серед яких Феофан Прокопович. У своїх лекційних курсах він виступав проти марновірства, пустого красномовства, сліпого наслідування авторитетів.Академія мала велику бібліотеку, в якій налічувалося близько 12 тис. книжок. Значні книгозбірні належали представникам української старшини. Певного розвитку набула шкільна освіта на Запорожжі. Крім початкових, у межах Запорозьких Вольностей діяли спеціальні школи, наприклад для підготовки військових канцеляристів та інших адміністративних посад. Функціонувала музична школа. Тут існувала також Головна січова школа, де викладались піїтика, математика, риторика, географія, астрономія, військова справа.Наприкінці XVIII ст. в Україні почали діяти перші професійні школи. До них належали госпітальна школа в Єлисаветграді (нині Кіровоград), артилерійська школа і штурманське училище в Миколаєві.Книгодрукування. Протягом XVIII ст. удосконалювались техніка друку, поліпшилось оформлення книжок. В Україні, у книгодрукуванні було запроваджено громадянський шрифт, який ліг в основу сучасного шрифту. Першу друкарню з гражданським шрифтом в Україні було відкрито у 1764 р. в Єлисаветграді. Згодом такі друкарні з'явилися в Києві, Катеринославі, Харкові та інших містах. Але книжки залишалися дуже дорогими. Їх могли придбати лише заможні люди. Певних успіхів було досягнуто в галузі медицини. З'явилися перші підручники, які подавали основу медичних знань, описували різні хвороби. Значна увага приділялася боротьбі з епідемічними захворюваннями. У 1707 р. в Лубнах відкрилася перша в Україні аптека.Математична наука також почала набувати практичного спрямування. Наприклад, у підручник І. Фальковського були включені елементи практичної математики, матеріали по тригонометрії, цивільній та військовій архітектурі.Григорій Сковорода (1722-1794). Безсумнівно, найбільш самобутнім українським інтелектуалом того часу був Григорій Сковорода. Між 1751 і 1769 р. Сковорода з перервами викладає в Переяславском і Харківському колегіумах, Сковороду називають "українським Сократом". Творча спадщина Сквороди досить різноманітно: вірші, байки, і підручники по етиці і поетиці, і філософські трактати. Живучи в гармонії з тим, що він так активно проповідував, що мандрує філософ заслужив любов простого народу, а багато хто його висловлення ввійшли в народні пісні .Література. Усі особливості барочного стилю відбилися у творчості так званих "перелітних птахів" - українців, що одержали освіту в польських або західноєвропейських університетах, а потім повернулися в Київ і викладали в академії. Особливу популярність серед них одержали Феофан Прокопович, Стефан Яворский, Дмитро Туптало, Симеон Полоцкий, але було і багато інших. Прокопович написав свою знамениту драму "Володимир" (1705).Стефан Яворский, ректор Київської академії й автор елегантних віршів на української, польському і латині, у 1721 р. зайняв вищу посаду в російської церкви. Вже в Росії він написав "Камінь віри" - палкий трактат проти протестантизму.В українській літературі XVII-ХVІІІ ст. з'явилися нові прозові твори, автори яких не просто реєстрували факти, а прагнули їх узагальнити, викласти свій погляд на події тощо. Першим історичним словом став "Літописець" невідомого автора. Наприкінці XVIII ст. широкою популярністю користувалася "Історія Русів або Малої Росії" іншого невідомого автора. Серед паломницької літератури (записки мандрівників до "святих місць") відомий твір "Мандрування" В. Григоровича-Барського. Живою образною мовою автор описав враження від відвідування Угорщини та Австрії, Італії і Греції, Єгипту та Сирії. Цей твір не втратив свого пізнавального значення і понині.Історичні пісні та думи, балади й перекази відображали нужденне життя селянства й рядового козацтва, знущання над ними з боку старшини. В усній народній творчості прославлялися ватажки повстанців - Максим Залізняк, Іван Гонта, Олекса Довбуш, змальовувалися Полтавська битва та інші події в житті України. Літописи. У XVIII ст. в Україні з'явилися літописи. Їх автори Самійло Величко і Григорій Грабянка описали події Визвольної війни українського народу. Процес поступової ліквідації Гетьманщини також знайшов відгук у літературі. Так, у 1762 р. перекладач генеральної канцелярії Семен Дивович написав довгу полемічну поему "Розмова Великороссії з Малоросією", у якій відстоював право України на автономію. У тім же дусі писав свої твори Григорій Полетика. Яскраве представлення про менталітет козацької еліти дають збережені щоденники і записки Миколи Ханенка, Якова Марковича і Пилипа Орлика.Театр. Основою українського театру стали народні ігри й обряди, у яких драматична дія поєднувалась з діалогами, співами, танцями, перерядженням тощо. Театралізовані видовища ("Коза", "Піп і смерть") відбувалися на майданах і ярмарках, збирали багато глядачів серед селян, міщан, козаків, шляхти.В Острозькій школі, Київському колегіумі, братських школах влаштовувалися свої театралізовані вистави - так звані шкільні драми. Ставилися драматичні дій на релігійні або міфологічні тими. Акторами виступали здебільшого учні й студенти. Серед таких вистав були відомі на тієї годину драми невідомих авторів- "Слово про збурення пекла", "Трагедія руська", а також "Роздуми про борошна Христа, рятівника нашого" Іоаннікія Волковича. В антрактах драм ставилися комедійні інтермедії (п'єси-вставки) на побутові тими.У той час виник і вертеп - ляльковий театр. Вертепи відбувалися у спеціально зробленій двоповерховій дерев'яній скрині: вистави на верхньому поверсі на релігійні сюжети, а на нижньому - з народного життя. Вертеп користувався популярністю в дорослих і особливо в дітей.У XVІІІ ст. виник також кріпосний театр. У маєтках багатих поміщиків і промисловців влаштовувались видовища, у яких були зайняті кріпаки.Музика. Численні бандуристи, кобзарі, лірники виконували пісні про тяжке жигтя трудящих, їхню героїчну боротьбу проти кріпосницького гніту та іноземних загарбників. У містах з'явилися нові музичні цехи. У XVIII ст. зросла професійна майстерність композиторів і виконавців. Композитори Максим Березовський та Артем Веделя. Справжньою школою стала творчість Дмитра Бортнянського. Він написав 45 хорових концертів, багато творів для фортепіано, симфоній. Українська архітектура та образотворче мистецтво другої половини XVІІ - XVІІІ ст. розвивалися під потужним впливом мистецтва бароко. Найбільшою самобутністю відзначаються барокові споруди на землях Гетьманщини й Слобідської України за часів гетьмана Івана Мазепи. Справжніми шедеврами світової архітектури є українські барокові споруди - Софійський та Михайлівський Золотоверхий собор у Києві, Хрестоздвиженський у Полтаві (1709 р.), Покровський у Харкові (1689 р.). Георгіївський собор Видубицького монастиря в Києві (1696-1701 рр.), церква Катерини в Чернігові (1716 р.), Миколаївська церква у Ніжині (ХVІІ ст.), собор св. Юра у Львові (1747-1762 рр.).Найвідоміший архітектор українського бароко - Іван Григорович-Барський. Він спорудив, зокрема, дзвіницю Кирилівського монастиря, Покровську церкву й церкву Миколи Набережного на Подолі в Києві. Іншим визначним будівничим доби бароко був Степан Ковнір. Одна з найкращих споруд Ковніра - корпус на території Києво-Печерської лаври, названо його ім'ям.Гравюра та живопис. Великої слави зажили українські художники-графіки Олександр та Леонтій Тарасовичі. У 1702 р. у Києві вийшов друком "Києво-Печерський патерик" із 40 гравюрами Леонтія Тарасевича. Неперевершеним гравером був Іван Щарський. У гравюрах цього майстра складні рослинні орнаменти поєднуються з античними, глибоко символічними сюжетами й реалістичними зображеннями. Нові мистецькі принципи поступово поширювалися в іконописі. Велику популярність мав за тихнув часів світський портретний живопис. Портрети замовляли представники козацької старшини, власне, тому їх і називають козацькими. Надзвичайну популярність мали в Україні народні картини "Козак Мамай". Висновок. Наснажене животворними визвольними ідеями XVІІ ст., духовне життя українців у XVІІІ ст. хоч і зазнавало всіляких утисків з боку держав-колонізаторів, проте залишалося розмаїтим і доволі багатим. Найкращі здобутки українських митців XVІІІ ст. - архітектура бароко, картини "Козак Мамай" та ікони народних майстрів не тільки не втратили своєї мистецької вартості, а й увійшли до золотої скарбниці світової культури, навіки прославивши своїх творців і народ, що їх виплекав.

39. З другої половини XVII ст. почався період піднесення літературної творчості, її ідейної та естетичної переорієнтації.

Характерні риси літератури нового часу такі:

1) зберігся зв'язок літератури з релігійним світоглядом;

2) мистецтво слова, зокрема література, поступово ставало самостійною галуззю

творчості;

3) все виразніше виявлялися світські й естетичні функції літератури, вироблялися нові форми і способи художньо-словесного зображення;

4) головна увага письменників зосереджувалася на людині, а також її зв'язку з Богом, утверджувалися нові жанри художньої літератури, що розвивались під впливом соціально-економічних і культурно-освітніх умов.

Друга половина XVII ст. — це період розквіту в українській літературі стилю бароко, який був одним з головних стильових напрямів у мистецтві Європи наприкінці XVI —середині XVIII ст.

Феномен українського літературного бароко пов'язаний з іменами К.Транквіліона-Ставровецького, І.Гізеля, Л.Барановича, І.Галятовського, Г.Сковороди та інших видатних письменників і філософів.

Важливе місце у літературній творчості XVII ст. посідають історико-мемуарні твори. ( "Синопсис", "Густинський літопис").

Розквіт жанру історично-мемуарної прози припадає на другу половину XVII —першу половину XVIII ст. Серед історичних творів XVIII ст. особливо вирізняються три фундаментальні козацькі літописи — "Літопис Самовидця", Г.Грабянки та С.Величка.

Важливий внесок в історію всієї духовної культури українського народу та її барокової літературно-філософської традиції зробив, зокрема, Григорій Савич Сковорода (1722—1794 pp.) — видатний український філософ, мислитель, гуманіст, просвітитель, письменник, лінгвіст, педагог, музикант. Талант Г.Сковороди як поета широко розвивався у віршованих творах, кращі з яких об'єднані у збірці "Сад божественних песней".

Творчість Г.Сковороди мала великий вплив на нову українську літературу, яку започаткував Іван Котляревський (1769—1838 pp.). У Петербурзі 1798 р. вийшли друком три частини його знаменитої поеми "Енеїда", створеної за мотивами твору давньоримського автора Вергілія.

Жанр паломницької літератури XVIII ст. представлений "Странствованієм" В.Барського з описом подорожей по Європі, Палестині та Сирії. Чимало описів подорожей до Святої Землі залишили ченці, представники духовенства.

40. 1.У другій половині XVII ст. вже цілком оформлюються школи іконописців і граверів, найбільшою з яких була школа Києво-Печерської лаври, для якої на роль наставимо було закликано італійських майстрів.

2.Київської граверської школи, до якої належали такі визначні майстри граверської справи, як брати Леонтій та Олександр Тарасевичі, Іван Щирський, А. Крщонович, Д.Голяховський, А. Козачківський та ін.

3. І. Саблучок добився повернення в Україну і відкрив у Харківському колегіумі під назвою додаткових класів справжню високохудожню майстерню класицистичного живопису, з якої за ЗО років вийшло чимало талановитих портретистів, доки цю майстерню не ліквідували в 1798 р.