26. Розвиток освіти та наукових знань в Україні: книгодрукування та культурно-просвітницька діяльність братських шкіл.

В умовах, коли Люблінська унія 1569 р. призвела до погіршення

становища православної церкви в Україні (бо католицька верхівка не була

зацікавлена в розвитку освіти православного населення взагалі, а духовенства

особливо), турботу про освіту та збереження культурних традицій взяла на себе

маєтне міщанство. Православними залишилися кілька родів, і саме вони взяли під свою опіку розвиток української культури. Волинський воєвода Олександр

Чарторийський, Житомирський староста Іван Вишневецький, брацлавський

воєвода Роман Сангушко та князь Костянтин Острозький

Найвагомішим виявився внесок у справу відродження української

культурної самобутності Острозького культурно-освітнього осередку. До

вченого гуртка, заснованого 1576 р. князем Костянтином Острозьким, входили

люди різного походження — греки, поляки, білоруси. Тут працювали Кирило

Лукаріс, Ян Лятос, Андрій Римша, Симон Пекалід, Никифор Парасхез, а також

українські діячі — Герасим і Мелетій Смотрицькі, Клирик Острозький, Василь

Суразький, Христофор Філалет, Дем'ян Наливайко. До осередку, крім ученого

гуртка, належала колегія — перша спроба створення школи вищого типу в

східних слов'ян, а також друкарня, де працював Іван Федоров. Із діяльністю

Острозького осередку пов'язаний важливий етап у розвитку української

духовної культури. Намагаючись зберегти культурну ідентичність, діячі

осередку перекладали Священні тексти і публікували власні твори слов'янською мовою, відстоювали православний релігійний обряд, започаткували полемічну літературу. Вони вивчали і переосмислювали передусім духовну спадщину Київської Русі, надбання греко-візантійської книжності, а також літературу, пов'язану з другим південнослов'янським впливом.

На початку XVII ст. активніше пропагувалася сформована в Острозі у 90-

х роках XVI ст. філософсько-філологічна концепція; були написані поетичні

твори з гуманістичним змістом ("Дерманська Бджола", книга Василія

Великого "Про піст" тощо). В колегії особлива увага при європейській системі

навчання (trivium — граматика, риторика, діалектика та quadrivium —

арифметика, геометрія, музика й астрономія) приділялася мовам, насамперед

старослов'янській і грецькій, а латинській, як мові середньовічної науки, —

значно менше. Випускник колегії Мелетій Смотрицький створив першу

граматику старослов'янської мови (1619 p.), яка стала зразком для всіх слов'ян.

Внаслідок припинення фінансування осередку онукою К.Острозького

Анною-Алоїзою Ходкевич, його діяльність 1636 р. занепадає. Однак не менш

вагомою причиною занепаду діяльності осередку була його орієнтація на

реанімацію православної візантійської традиції, що неминуче прирікало

виховану Острогом культурну еліту України на ізоляцію від Європи, її

класичної науки та раціоналістичної думки.

Острозький осередок виховав Івана Вишенського, Петра Конашевича-

Сагайдачного, Йова Княгиницького, Мелетія Смотрицького та ін. Традицію

Острозького осередку гідно продовжив учений гурток Києво-Печерської Лаври,

який появою завдячує енергійному ченцеві Єлисієві Плетенецькому. Син дяка

Хоми з Рогатина, вихованець Львівського братства, здібний політик і

громадський діяч посів у 1599 р. посаду архімандрита Києво-Печерської лаври і

розгорнув тут бурхливу діяльність повернув Лаврі великі земельні володіння, розгорнув торгівлю та виробництво для збагачення лаврської

скарбниці: організував на території Лаври майстерні, ярмарки, виробництво

пива, горілки, чималі прибутки давали шинки, фінансові операції. На виручені

гроші Є.Плетенецький викупив у Балабанів друкарню, заснував фабрику паперу в Радомишлі.

Культурно-освітній осередок при Києво-Печерській Лаврі, хоч і був

організований на зразок Острозького, все ж дуже суттєво відрізнявся від нього.

Якщо в Острозі передусім дбали про збереження візантійської святоотцівської

традиції, розвиваючи православ'я на власній культурній основі, то на поклик

Є.Плетенецького до Києва з'їхалися насамперед ті, хто відчув потребу

оновлення.

Здійснив реформу церкви Петро Могила, який став архімандритом Лаври 1627 p., a отже, й очолив культурний осередок. Центром осередку була друкарня, основним її завданням вважалася публікація джерел: літератури богословської — творів святих отців, служебників, требників, підручників для школи, книг для читання, а також історичних, полемічних і художніх творів. Це була найбільша та найпотужніша у тогочасній Україні друкарня, продукція якої сприяла формуванню моральної й естетичної свідомості, а знання стали здобутком широкого загалу.

Первістком друкарні вважається "Часослов" (1616 p.), друкували переклади, важливе місце поряд з перекладами належить власним творам членів

ученого гуртка. Серед них — передмови, присвяти, епіграми, адресовані як

широкому загалу, так і меценатам.

Петро Могила намагався підвищити роль церкви в суспільному житті, а шлях до цього вбачав у визнанні досягнень людського розуму й науки. Благочестя невігласів не має ціни, тому він орієнтував сучасників на вивчення, осмислення та засвоєння західноєвропейської науки —передової на той час, — а також практики Католицької церкви, збагаченої досвідом Реформації. П.Могилу його сучасники звинувачували у спробі латинізувати українську культуру

П.Могила мріяв про міцну українську державу, якою управляв би освічений християнський володар, здійснював заходи на створення київського патріархату.

Братський рух в Україні містить у своїй основі громади свідомих громадян

навколо православних церков, своєрідні національно-культурні організації.

Зберігся документ, датований 28 грудня 1544 р. про заснування у Львові

братства при церкві св.Миколая. Особливо інтенсивно подібні громади

утворювалися в останній третині XVI ст. —після Люблінської унії 1569 р. і в

період підготовки Берестейської унії 1596 р.

Внаслідок політики католицької Речі Посполитої, через брак

належної освіти ієрархії та через симонію — продаж високих посад у церкві

часто непридатним до служіння людям, Православна церква втратила роль

оберегу традицій культури. Ініціатива перейшла до світських організацій

заможних міщан і селян

В умовах відсутності власної держави братські громади — складові потужного,

масового культурно-освітнього руху — можуть слугувати прообразом

громадянського суспільства. Вони опікувалися освітою громадян —

організовували школи, контролювали церкву, турбувалися про належний християнину моральний клімат у сім'ї. Із каси взаємодопомоги надавалися позики згідно з потребами членів громади — на будівництво, розгортання цеху чи торгівлі, на освіту дітей за кордоном тощо.

з середовища братського руху вийшли відомі церковні та громадські

діячі — Иов Борецький, Памва Беринда, Гаврило Дорофієвич, Захарія

Копистенський, Сильвестр Косов, Ісайя Копин-ський, брати Стефан і Лаврентій

Зизанії, Мелетій Смотрицький, Кирило-Транквіліон Ставровецький, Петро

Могила та ін. Багато з них стали талановитими письменниками-полемістами.

Полемічна література дістала назву від свого завдання — полемізувати з

католиками, що звинувачували православних у меншовартості й

неправомірності, зокрема першу хвилю полеміки викликала книга Петра Скарги