- •Основні етапи розвитку візантійської архітектури та її особливості
- •Стиль модерн в Європі – кінець хіх –початок хХст: напрямки, течії, регіональні відмінності.
- •1. Будівельна техніка, конструкції та формування основних об’ємно - просторових рішень і застосування синтезу мистецтв у ранньовізантійській архітектурі. Собор Софії у Константинополі.
- •Собор софії
- •Баухауз
- •1. Романтизм у європейській архітектурі початок – середина хіх століття.
- •2. Неоренесансна архітектура та містобудування. План «Османа», творчість архітекторів а.Лабруста, г. Земпера.
- •План османа
1. Будівельна техніка, конструкції та формування основних об’ємно - просторових рішень і застосування синтезу мистецтв у ранньовізантійській архітектурі. Собор Софії у Константинополі.
Архітектура Візантії наслідувала від Риму усі його досягнення в області арково-звідних конструкцій. Однак бетонна техніка не була прийнята в Візантії; стіни здебільшого складувались з цегли або тесаного каменю, а також з цегли з кам’яними прокладками або з каменю з прокладками з цегли. Перекриття здебільшого звідні, іноді з дерев’яними конструкціями. Наряду з куполами та циліндричними зводами широко були розповсюджені хрестові зводи. В спиранні купола на квадратну основу нерідко використовувався східний прийом – тромпи.
Найбільш вагомим конструктивним досягненням візантійської архітектури - розробка системи спирання купола на окремо розташовані чотири опори з допомогою парусного зводу. Спочатку купол спирався безпосередньо на паруса та підпряжні арки, а пізніше між куполом і опорною конструкцією почали робити циліндричний об’єм – барабан, в стінах якого залишали пройми для освітлення підкупольного простору.
Ця конструктивна система дозволила звільнити інтер’єр будівель від громіздких стін і ще більш розширити внутрішній простір. Тій же ідеї просторовості інтер’єру слугував прийом підпирання підпружних арок напівкуполами, що азом куолом створюють єдиний простір, що іноді досягав дуже великих розмірів. Взаємне урівноваження зводів - одне з видатних досягнень візантійської архітектури. Використання просторових форм, які в силу геометричної будівлі наділялися жорсткістю і стійкістю, дозволило звести до мінімуму масивність опірних конструкцій, раціонально розподілити в них будівельні матеріали, отримати значну економію в трудових та матеріальних затратах.
Основним будівельним матеріалом була пласка цегла – плінфа товщиною близько 5 см, яку укладали на розчині. У східних регіонах імперії, що були багатими на вапнякові та туфові кар’єри, застосовувалась кладка з тесаних каменів на розчині (Сірія, Закавказзя).
В розчині використовували вапно, до якого примішували мілко розточену цеглу – цем’янку для придання розчину великої міцності та гідравлічної стійкості. В стінах розчин укладався горизонтальними шарами товщиною в кілька сантиметрів. Для зменшення ваги в кладку зводів вводились пористі кам’яні породи, в тому числі й пемза. Купола й зводи покривалися черепицею.
Для сприйняття розпору арок і зводів у процесі їх спорудження у візантійських будівлях часто використовувались металічні та дерев’яні затяжки, які іноді залишались і в уже зведених будівлях. В куполах закладали розтяжні кільця, виготовлені з дубових брусків або заліза.
Широко застосовувались у Візантії хрестові зводи. Найчастіше вони мали вспарушену форму, що з’явилася в результаті відмови від елліптичного окреслення діагональних ребер звичайного зводу і переходу до більш простого напівциркулярного абрису, що легко окреслювався з допомогою коробу.
Наступним кроком в еволюції зводу були відмова від діагональних ребер та перетворення взпарушеного зводу в парусний.
У східних регіонах імперії, де у кладці переважав природній камінь, зводи і купола зводились по кружалам. Наряду з тесаним примінявся й бутовий камінь на розчині.
Серед звідних форм, що виконувалися з каменю, варто відмітити зімкнуті й хрестові зводи, а також арки й зводи зі стрілчастим начертанням, що з’явилися в Сирії та Закавказзі.
Загальний прогрес будівельної техніки та архітектури супроводжувався розвитком теоретичної думки. Зодчі Візантії були знайомі з трактатом Вітрувія. Відома оригінальна праця єпископа Ісідора "20 книг начал, т. е. истинных знаний" (рубіж VІ – VІІ ст.), у якому містяться відомості по архітектурно-будівельній справі. Ця праця, що в більшій мірі засновується на Вітрувії, також відображає потреби візантійського часу.
Художнє осмислення нових конструктивних систем в візантійському зодчестві відбувалося під впливом місцевих архітектурних шкіл і, перш за все, під впливом грецьких традицій. Вияв у композиції конструктивної форми, характерне давньогрецькому зодчеству, в візантійську епоху також стало основним тектонічним принципом. Однак цей принцип виявився в нових умовах, підготованих гігантським розвитком звідно-купольних фрм при домінуючому значенні внутрішнього простору. Основними засобами виразності слугували самі конструктивні елементи – купола, зводи, аркади, які ясно читаються в інтер’єрі з підкреслено виявленими поверхнями без зайвої пластики та декоративного перевантаження. Стіни часто покривалися фресковим живописом або облицьовувались різнокольоровими плитами мармуру. Широко застосовувався мозаїчний живопис, що зазвичай розташовувався на вигнутих поверхнях стін, в куполах і зводах. Різна скульптурна обробка стін сприймається як легкий рельєфний малюнок, що не порушував плоскості стіни.