Створення імперії

Четвертий хрестовий похід закінчився завоюванням Константинополяхрестоносцями. Вони взяли його 13 квітня 1204 і піддали його нещадному руйнуванню. Коли ватажкам походу вдалося дещо відновити порядок, вони приступили до розділу та організації підкореної країни.

За договором, укладеним ще в березні 1204 між дожем Венеціанської республіки Енріко Дандоло, графом Балдуїн Фландрський, маркізомБоніфацієм Монферратського та іншими ватажками хрестоносців, було встановлено, що з володінь Візантійської імперії буде утворено феодальна держава, на чолі якого буде поставлено обраний імператор, він отримає частину Константинополя і чверть всіх земель імперії, а інші три чверті будуть розділені навпіл між венеціанцями і хрестоносцями; собор Святої Софії і вибір патріарха будуть надані духовенству тій із зазначених груп, з якої не буде обраний імператор.

На виконання умов цього договору 9 травня 1204 особлива колегія (до складу якої входили порівну венеціанці і хрестоносці) обрала імператором графа Балдуїна, над яким було скоєно в соборі Святої Софії помазання і коронування по церемоніалом східної імперії; патріархом був обраний венеціанець Фома Морозіні, виключно венеціанським духовенством незважаючи на заперечення проти такого порядку з боку папи Інокентія III).

Розділ земель (не відразу сталий) привів, зрештою, до наступного розподілу володінь. Балдуїн, крім частини Константинополя, отримав частину Фракії і острови Самотракію, Лесбос, Хіос, Самос і Кос.

Область Фессалоніки, разом з Македонією та Фессалії, з ім'ям королівства, отримав один з найбільш видних учасників походу і претендент на імператорський престол, Боніфацій Монферратського. Венеціанці отримали частину Константинополя, Крит, Евбею, Іонічні острова, більшу частинуКікладських архіпелагу і деякі з Спорадскіх островів, частина Фракії відАдріанополя до берега Пропонтиди, частина прибережжя Іонійського і Адріатичного морів від Етолія до Дураццо. Решті ватажкам хрестоносців, як васалів почасти імператора, почасти Солунської короля, який сам вважався васалом імператора, були роздані різні міста і області в європейській частині імперії і в Малої Азії. Багато з цих земель належало ще підкорити, і хрестоносці лише поступово утвердилися в деяких з них, вводячи всюди феодальні порядки, почасти роздаючи землі в лен західним лицарям, почасти зберігаючи їх, як льон, за їх колишніми власниками, конфіскуючи землі православних монастирів. Візантійський населення, проте, зберегло, в більшості випадків, свої закони і звичаї, колишню організацію місцевого управління і свободу релігії.

Падіння Константинополя

Венеціанці часто відвідували Константинополь зі своїми торговими флотами, але війська з Заходу не з'являлися для підтримки Романії; Ватацес і його наступники ближче і ближче підступали до столиці і перекинули свої війська вже в Європу: рішучий крок не предпринимался лише з остраху перед монголами. Балдуїн примушений був закласти венеціанським купцям власного сина, щоб отримати грошей; лише в 1259 його викупив французький король.

В 1260 Константинополь тримався лише допомогою венеціанців, незначною внаслідок того, що Венеція була в той час у ворожнечі з Генуєю; в тому ж році нікейський будинок переміг над епирским і його франкськими союзниками і вступив в союз з Генуєю.

25 липня 1261, під час відлучки венеціанського загону, Константинополь потрапив в руки греків, 15 серпня імператор Михайло VIII Палеологурочисто вступив в древню столицю. Балдуїн, з латинським патріархом Джустініані, втік до Франції, де, в надії знайти союзників, почав роздаровувати провінції загубленої імперії. Карл Анжуйський, король неаполітанський, отримав від нього в льон Ахайю, Епір і ін області. В 1273Балдуїн II помер; титул імператора залишався в роді Куртене та їх нащадків до кінця XIV століття.