2. Укр з Молдавією, Малахією, Трансільванією 1648 – 57 рр

По-різному складалися також і відносини козацької держави з християнськими васалами Османської імперії — Семиго- роддям (Трансільванією), Валахією (Мунтенією) та Молдавією. Семигороддя, попри свою васальну залежність, було найбільш незалежним із-поміж цих країн. Семигородський князь Юрій І Ракоці (1630—1648 рр.), який претендував після смерті Вла- диславаІУ на польську корону, встановив у серпні 1648 р. відносини з Богданом Хмельницьким через Юрія Немирича. Юрію І потрібна була допомога Б. Хмельницького, проте гетьман відповів на Ракоцієве посольство запізно — у листопаді, коли польським королем було вже обрано Яна II Казимира. Це не завадило гетьману заявити, що він прагне бачити на чолі Речі Посполитої власне Юрія І Ракоці. Гетьман, однак, не знав, що у той час князя вже не було серед живих — семигородський престол перейшов до його сина Юрія II, який також мав плани на польську корону.

У 1649—1651 рр. Юрій II та Б. Хмельницький підтримували активні стосунки, а між їхніми резиденціями — Дьюлафеєр- варом^*36 і Чигирином — часто курсували прсольства. Серед козацьких послів до Юрія II були направлені відомий розвідник Василь Верещака та майбутній гетьман Павло Тетеря (до попереднього князя — Юрія І — їздив Іван Виговський). Внаслідок перемовин було вирішено укласти військовий союз і здійснити спільний виступ проти Польщі. Але попри домовленості, Юрій II не почувався достатньо сильним, аби виступити. Не допомогли у цьому ні заклики польських протестантів, ні обіцянки Б. Хмельницького визнати Ракоці польським королем, ні моральна підтримка таких заходів Олівером Кромвелем. Зволікання з планом нападу на Польщу не сприяло покращенню відносин із Б. Хмельницьким, а ще дужче вони зіпсувалися у 1652—1653 рр. внаслідок молдавської політики гетьмана та особливо гетьманича Тимоша (напад на Валахію). У березні 1653 р. Юрій II повідомив Б. Хмельницького, що вступає у війну з його сватом Василем Л у пул ом^*37, а після цього навіть уклав союз із Польщею. При цьому Юрій II не відпустив на Україну козацького посла Михайла Суличича.

*36: { Дьюлафесрвар — столиця Семигороддя від 1641 р. Сучасна Альба-Юлія в Румунії.}

*37: { Василь Лупул — молдавський правитель, трапляється й інше написання його імені — Васіле Лупу. Цей правитель не народився у Молдавії, а був, імовірно, грецького або албанського походження (принаймні в джерелах він інколи висту-}

Стосунки Б. Хмельницького з господарем Валахії Матвієм Басарабом (1632—1654) розвивалися менш активно. У 1651 р. господар відправив до гетьмана послів із пропозицією військової допомоги (це відбувалося, коли козаки йшли походом проти королівських військ). Б. Хмельницький натомість відправив до М. Басараба посольство з греком Іваном Тафралі (інакше — Тафларі), який мав також завдання вивідати у турків, чи можна вірити обіцянкам мунтенського господаря, маючи уже негативний досвід із молдавським. Приятельські відносини з Валах ією були порушені походом Тимоша проти М. Басараба на прохання В. Л у пул а, до того ж гетьман стверджував, що похід відбувся без його дозволу. Водночас, відносини зі Семигороддям і Валахією згодом поліпшилися у зв'язку зі зміною розкладу сил у Східній Європі.

Із Молдавією стосунки були найтіснішими, що зумовлювалося тривалими історичними передумовами та географічною близькістю. Молдавани входили до складу війська Б. Хмельницького. Так, при облозі Львова 1648 р. на боці козаків виступив загін молдаван, яких польська сторона називала "дакійцями" (напевно, це могли бути і власне молдавани, і мун- тенці-румуни). Ними керував Захарія Хмельницький (за різними даними, кузен або племінник гетьмана).

Ще влітку 1648 р. Б. Хмельницький за посередництвом турецького султана намагався вплинути на молдавського господаря Василя Лупула (1634—1653 рр.) і встановити з ним добросусідські відносини. Однак В. Лупул у своєму виборі між Туреччиною та Польщею орієнтувався більше на останню і не хотів розривати з нею стосунки задля примарних вигод від союзу з бунтівними козаками. З іншого боку, невигідно було наживати собі ворога на північному сході, і В. Лупул у жовтні 1648 р. прийняв із почестями українських послів. Молдавський господар погодився на умови козацького гетьмана — не пропускати в Молдавію втікачів з України і для цього потопити всі пороми на Дністрі, як Василій Албанець. Його первісне ім'я (до обрання на молдавський престол) — Лупу Кочі.

Зовні прихильне ставлення до Б. Хмельницького не заважало молдавському правителю залишатися приятелями із поляками, зокрема передавати їм інформацію про козаків.

Б. Хмельницький, розуміючи ненадійність відносин із В. Лу- пулом, а також важливість Молдавії у стратегічному плані (вона могла бути використана як плацдарм для паступу обома сторонами), постановив силоміць схилити В. Лупула до союзу. Вирішено було використати похід калги-султана Крим-Гірея па Молдавію (офіційно — з каральною метою за нібито напади молдаван на татар). Формально Б. Хмельницький як союзник хана був змушений брати у цьому участь, але насправді тут не було й долі примусу — гетьмана найдужче цікавила ця акція. Наприкінці серпня 1650 р. козаки з татарами переправилися через Дністер, і вже на початку вересня загони Данила Нечая та Филона Джалалія здобули Ясси — молдавську столицю, що було повною несподіванкою для господаря. В. Лупул був змушений стати союзником гетьмана, відмовитися від спілки з поляками, сплатити контрибуцію та зобов'язався видати свою доньку Розанду (Роксандру) за сина Б. Хмельницького — Ти- моша. Всі ці обіцянки господар підтвердив присягою. Такий шлюб мав би підняти міжнародний престиж гетьмана, до того ж ця комбінація в майбутньому виводила Тимоша на молдавський престол (оскільки Лупул не мав сипів). Поляків серйозно непокоїло зростання могутності козацької держави, котра завдяки сусідам-союзникам мала захищені тили.

Однак ця згода була вимушеною: молдавський господар всіляко зволікав зі шлюбом. Після поразки козаків під Берестечком В. Лупул вирішив розірвати союз із ними. Задля відновлення втрачених позицій Б. Хмельницький вирішив організувати новий похід на Молдавію. Для цього навесні 1652 р. було зібрано 35-тисячне військо — чотири козацькі полки загальною кількістю 15 тис. і татарська кіннота на чолі з нуреддін-султаном^*38. Військо вирушило у напрямку до Молдавії, але йому спробував перешкодити великий коронний гетьман Мартин Калиновський зі своїм 20-тисячним військом. Однак у битві під горою Батіг 22—23 травня (1—2 червня) 1662 р. козаки вщент розбили польське військо. Під час битви загинув сам короппий гетьман М. Калиновський, його син Самуель Юрій, Марек Собєський (брат майбутнього короля Яна III) та щонайменше 8 тис. досвідчених жовнірів. Були знищені кращі загони коронного війська. Поляки поспішно покидали територію, котра була втрачена козаками внаслідок Білоцерківського договору 1651 р. Кордон знову встановився по р. Случ. У липні 1652 р. Тиміпі Хмельницький вирушив із 6 тис. козаків у Молдавію для того, щоб обвінчатися з Розапдою Лупулівною, що й відбулося 21 серпня 1652 р. Від цього шлюбу пародилися близнята, подальша доля котрих невідома.

*38: {Нуреддін (араб, "промінь віри") — титул третьої (після хана і калги) за значущістю особи в Кримському ханстві.}

Як уже згадувалося, політика В. Лупула та його новий союз із Б. Хмельницьким спричинили тривогу не лише в польських колах, а й у господаря Валахії Матвія Басараба та ссмигород- ського князя Юрія II Ракоці. Всередині самої Молдавії спалахнув підтримуваний згаданими правителями заколот на чолі зі знатним боярином Стефаном Георгіцу (Георгій). Навесні 1653 р. семигородські війська скористалися тим, що В. Лупул розпустив своїх найманців, і увійшли до Молдавії, де їх підтримали змовники-бояри. С. Георгіцу, увійшовши до Ясс, був проголошений молдавським господарем. В. Лупул звернувся по допомогу до Б. Хмельницького, котрий у квітні відправив на допомогу сватові 12-тисячну армію на чолі зі своїм сином Тимошем, якому допомагали полковники Іван Богун і Тимофій Носач. Перебіг військових подій був початково вдалим для українців, і після здобуття Сучави амбітний Тиміш, бажаючи розвинути успіх і з огляду на намовляння тестя, повів свої війська далі — на Валахію, і навіть, здобув Бухарест. Але після битви поблизу с. Фінти під Бухарестом об'єднане українсько-молдавське військо розбили і воно змушене було відступити. В. Лупул подався до Б. Хмельницького, а Тиміш засів в укріпленій Сучаві. До міста 11 серпня підійшли об'єднані семигородсько-мунтепсько- молдавські війська і почали облогу. Тим часом Туреччина визнала молдавським господарем С. Георгіцу, а від кримського хана та українського гетьмана вимагалося не втручатися у молдавські справи. Власне під час цієї облоги Тиміш, тяжко поранений, помер від гангрени^*38_1. Невдовзі після цього козацький гарнізон припинив чинити опір і у вересні 1653 р. було укладено перемир'я, але на почесних умовах для козаків —вони змогли вийти з міста разом із тілом гетьманича та збереженою артилерією й вирушити на Україну. Такий перебіг подій поклав край амбітним планам Б. Хмельницького щодо Молдавії, однак це не припинило українсько-молдавських відносин і С. Георгіцу незабаром підписав мирний договір з гетьманом.

*38_1: {Вдова Тимоша Розанда ще певний час проживала в Чигирині, згодом у Рашкові. Була вдруге одружена з французом, що приєднався до козаків, - Анрі де Бюї (Андрієм Антоновським). Загинула 1686 р. в Молдавії.}