54. Заробітна плата та її теорії.

Заробітна плата – це ціна, що виплачується за використання праці. Важливо розрізняти грошову (номінальну) заробітну плату та реальну. Номінальна заробітна плата – це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів та послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату. Законодавчо встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якої не може здійснюватись оплата за виконану працівником місячну, годинну норму норму праці. Заробітна плата за своїм складом неоднорідна, вона включає різні за функціональним значенням складові частини. Співвідношення цін утворює структуру заробітної плати. Заробітна плата має дві форми: відрядну і погодинну. Відрядну форму в основному застосовують, коли рівень механізації виробництва такий, що результат діяльності значною мірою залежить від інтенсивності праці робітників. Комплексна механізація та автоматизація виробництва обумовлюють широке використання погодинної форми заробітної плати . Існує тарифна система оплати, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики. Тарифну систему оплати праці використовують для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників – залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифних сіток. Є декілька теорій:1.Марксизм: заробітна плата – перетворена форма власності або ціни роб сили.2. Неокласичена: продається праця. Зар плата – ціна праці. Рівень заробітної плати визначається попитом і пропозицією на ринку праці. Неокласиків цікавлять лише фактори, які впливають на рівень заробітної плати: продуктивність праці, кількість працездатного населення, економічна кон’юктура , коливання попиту і пропозиції на ринку праці, вплив профспілок.3. Кенсіанська теорія: регулятором на ринку праці є держава, яка через податкову політику стимулює виробництво і тим впливає на рівень заробітнойї плати.

55. Особливості формування ринку праці в Україні

Формування попиту на робочу силу здійснюється під впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і незайнятого населення, використання мало-конкурентних груп населення, особливостей пенсійного законодавства, а також кадрової політики на кожному підприємстві.Пропозиція робочої сили характеризує чисельність працездатних людей з урахуванням її статі, віку, освіти, професії, кваліфікації та ін.Співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією характеризується навантаженням на одне вільне робоче місце.За останні роки в Україні спостерігається зниження навантаження на одне вільне робоче місце. Дисбаланс між пропозицією робочої сили та попитом на неї зменшується по всіх групах професій. Кон'юнктура ринку — це співвідношення попиту і пропозиції праці на даний період, яке визначає ставки заробітної плати на конкретні види праці та рівень зайнятості населення.Виділяють три типи кон'юнктури:- трудодефіцитна, коли на ринку праці спостерігається нестача пропозиції праці;- трудонадлишкова, коли існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці;- рівноважна, коли попит на працю відповідає її пропозиції.Кожен тип ринкової кон'юнктури, властивий тому чи іншому регіонові або сфері прикладання праці, утворює в сукупності загальний ринок праці в країні.Співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції складається під впливом конкретної економічної і соціально-політичної ситуації, зміни ціни робочої сили (оплати праці), рівня реальних доходів населення. у міру зниження рівня реальної заробітної плати (ціни робочої сили) попит на робочу силу з боку роботодавців і, відповідно, зайнятість зростають. Зростання реальної заробітної плати супроводжується збільшенням пропозиції робочої сили. У точці перетину цих кривих попит і пропозиція робочої сили збігаються, тобто виникає рівновага на ринку праці. Якщо ціна робочої сили вища від рівноважної, має місце безробіття, якщо нижча — дефіцит працівників.На практиці загальна і структурна рівновага попиту і пропозиції робочої сили практично є недосяжними. Кон'юнктура ринку праці безпосередньо впливає на ціну робочої сили.Ціна робочої сили має забезпечувати придбання на ринку такої кількості споживчих товарів і послуг, щоб працівник міг:- підтримати свою працездатність і одержати необхідну професійно-кваліфікаційну підготовку:- утримувати сім'ю і виховувати дітей, без чого ринок праці не зможе поповнюватися новою робочою силою замість тієї, котра вибуває;- підтримувати нормальний для свого середовища рівень культури і виконувати обов'язок громадянина суспільства, що також потребує витрат.Ціна робочої сили виступає у вигляді заробітної плати, Зауважимо, що висока заробітна плата обмежує можливості підприємця в найманні додаткових працівників, скорочуючи його попит на них, і навпаки, низький рівень зарплати дає можливість збільшити кількість робочих місць.Ринок праці виконує такі функції:- узгоджує економічні інтереси суб'єктів трудових відносин;- забезпечує конкурентне середовище кожної зі сторін ринкової взаємодії; - забезпечує пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку техніки;- підтримує рівновагу між попитом на робочу силу та її пропозицією;- формує резерв трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення; - сприяє формуванню оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;- стимулює працю, установлює рівноважні ставки заробітної плати;- впливає на умови реалізації особистого трудового потенціалу;- дає інформацію про структуру попиту і пропозиції, місткість, кон'юнктуру ринку тощо.Основними суб'єктами ринку праці, як зазначалося, є роботодавець і найманий працівник. Останній має право розпоряджатися своєю здатністю до праці. Він є власником, носієм і продавцем своєї робочої сили. Роботодавець — покупець цього товару.Для найманого працівника основним джерелом засобів існування й індивідуального відтворення є його праця.Суб'єктами ринку праці є також посередники між роботодавцями і найманими працівниками — держава, профспілки і спілки роботодавців.Держава як суб'єкт ринку праці виконує такі функції: - соціально-економічну, пов'язану із забезпеченням повної зайнятості, насамперед через стимулювання робочих місць у всіх секторах економіки;- законодавчу, пов'язану з розробленням основних юридичних норм і правил; регулювання ринку праці непрямими методами; - захист прав суб'єктів ринку праці. Багатогранна роль роботодавця на підприємствах.Ринковий механізм являє собою єдність двох складових: стихійних регуляторів попиту і пропозиції робочої сили і регулюючого впливу держави на ці процеси.Регулювання ринку праці здійснюється для забезпечення відповідності між попитом і пропозицією за обсягом і структурою, тобто має на меті досягнення їх ефективної збалансованості.В умовах ринкових відносин будь-які диспропорції у виробництві призводять до порушення пропорцій ринку праці, тобто співвідношень між сукупною величиною попиту на робочу силу та її пропозицією; попитом на робочу силу та її пропозицією за галузями, регіонами; між попитом на окремі професії, спеціальності та їх пропозицією.Український ринок праці має свої особливості. Йдеться про ті з них, що виявились упродовж 90-х років ХХ ст. Акцентування уваги саме на цьому періоді зумовлене тим, що раніше в Україні існувала інша економічна система. Нинішній етап трансформації економіки України характеризується, як етап стабілізації і структурної перебудови. Ринок праці на цьому етапі продовжує формуватися, як основний елемент економічної системи, що чутливо реагує в цілому на всі процеси в суспільстві. Необхідно відмітити, що на ринку праці України відбувається поліпшення ситуації, що пов’язане із підвищенням економічної активності населення, в тому числі зростанням зайнятості, скороченням безробіття, зниженням чисельності економічно неактивних громадян, зокрема осіб, які зневірились у пошуках роботи. За матеріалами вибіркових обстежень населення з питань економічної активності, чисельність економічно активного населення у віці 15–70 років у І півріччі 2007 року, порівняно з відповідним періодом минулого року, збільшилась на 40,4 тис. осіб та становила 22,3 млн. осіб. Протягом 10 місяців 2007 року комплекс різноманітних послуг та матеріального забезпечення в Україні отримали понад 2 млн. незайнятих громадян. Чисельність осіб, які отримали роботу за направленням центрів зайнятості, порівняно з відповідним періодом минулого року, збільшилась на 31,3 тис. осіб і становила 966,4 тис. осіб, у тому числі шляхом надання дотацій роботодавцям працевлаштовано 30,7 тис. безробітних; 21,3 тис. безробітних отримали одноразово виплату допомоги по безробіттю і організували власну справу. Якщо за 2006 рік рівень працевлаштування громадян, які шукали роботу, становив 39,7%, то в січні-жовтні 2007 року – 46,0%. Зростання цього показника відбулося в усіх регіонах .Разом з тим, в Україні постійно виникають нові і залишаються невирішеними цілий ряд проблем, що пов’язано зі специфікою забезпечення конкурентоспроможності незайнятих громадян в умовах ринкової економіки. Не вистачає узгодженості в методології визначення незайнятого населення. Залишаються невирішеними і проблеми статистики ринку праці. Крім того залишається невирішеною термінологічна неузгодженість, що призводить до різної інтерпретації тих чи інших категорій та понять, зокрема: конкурентоспроможності, якості робочої сили, якості трудового потенціалу, незайнятого населення, безробіття, нерегламентованої зайнятості тощо.Позитивні тенденції на ринку праці супроводжуються не тільки зростанням заробітної плати, а й суттєвим скороченням заборгованості, яка за час роботи Уряду на чолі з Віктором Януковичем (серпень 2006 року – березень 2007 року) зменшилася на 19,1% або на 208,3 млн. Станом на 1 квітня 2007 року заборгованість із зарплати становила 880,8 млн. грн.Але на фоні світової економічної кризи, яка розпочалась у другій половині 2008р., зараз спостерігається зменшення вільних робочих місць, скорочення штатів, заробітних плат. Тобто відсоток безробіття по Україні значно підвищився.

Виходячи з цього всього, можна зробити висновок, що пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці мають бути вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп, підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили, запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва. Але досягнення цих цілей на даний момент можливе лише за умов подолання економічної кризи.

56.Суть витрат виробництва та їх класифікація.

Витрати - це невід’ємна умова успіху, тому що від їх обсягу безпосередньо залежить розмір прибутку, який одержить підприємець.

Економічне розуміння витрат базується на проблемі обмеженості ресурсів і можливості їхнього альтернативного використання. Застосування ресурсів у одному виробничому процесі виключає можливість їхнього використання за іншим призначенням. Вибір конкретних ресурсів для виробництва якогось товару означає неможливість виробництва альтернативного товару. Економічні витрати будь-якого ресурсу, що застосовується у виробничому процесі, рівні його цінності при найкращому з усіх можливих варіантів використання.

З позицій бухгалтерського підходу до виробничих витрат варто відносити всі реальні, фактичні витрати, що здійснюються в грошовій формі. Такими можуть бути: заробітна плата робітників; плата за оренду будинків, споруджень, верстатів, устаткування; оплата транспортних витрат; оплата послуг банків, страхових компаній і т.д.

З позицій економічного підходу до витрат виробництва варто відносити не тільки фактичні витрати, здійснювані в грошовій формі, але і не оплачувані фірмою витрати, витрати, пов'язані з упущеною можливістю самого оптимального застосування своїх ресурсів.

І бухгалтери, і економісти включають у свої розрахунки фактичні витрати (заробітна плата робітників, оклади службовців, оренда приміщень та вартість матеріалів). Для бухгалтерів фактичні витрати важливі, оскільки вони включають прямі виплати підприємства іншим юридичним особам, з якими воно має справу. Ці витрати повинні знати і економісти, фактичні витрати це ті кошти, які могли би бути використанні десь в іншому місці з більшою ефективністю.

Безповоротні витрати—це ті витрати, які вже зроблені і які неможливо повернути назад. Оскільки їх неможливо повернути назад, вони не повиннічинити жодного впливу на процес прийняття фірмою рішень.

Класифікація витрат виробництва. За змістом і призначенням витрати класифікуються згідно економічних елементів і калькуляційних статей. Групування витрат згідно економічних елементів — це розподіл витрат за економічним змістом незалежно від форми використання у виробництві того чи іншого виду продукції та місця здійснення цих витрат. Ця класифікація застосовується при упорядкуванні кошторису витрат виробництва всієї продукції, що випускається. Для підприємств усіх галузей встановлена така обов'язкова номенклатура витрат виробництва продукції за економічними елементами:

• матеріальні витрати ; витрати на оплату праці ;

• відрахування на соціальні потреби;амортизація основних фондів;

• відрахування в державні спеціальні фонди ;податки, що включаються у витрати підприємства ;інші.

Класифікація витрат за економічними елементами дає можливість знати структуру собівартості і дозволяє проводити цілеспрямовану політику покращення економіки підприємства. Але ця класифікація не дозволяє визначити важливий економічний показник - собівартість однієї одиниці продукції.

Для визначення витрат на одиницю товару використовують класифікацію за статтями витрат (калькуляційними статтями). На відміну від попередньої класифікації, калькуляція дозволяє врахувати витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом конкретного виробу. У ці витрати входять, як матеріальні витрати, так і витрати на налагодження, обслуговування і управління виробництва цього виду виробу. Калькуляція складається за аналогічними статтями витрат, що і собівартість товарної продукції по підприємству в цілому, але в разі потреби, в окремих галузях виникає необхідність виділення окремих статей витрат . Для забезпечення наскрізного розрахунку і планування в якості калькуляційних одиниць, як правило, використовуються фізичні одиниці виміру конкретних видів продукції, прийняті у виробничій програмі підприємства. На промислових підприємствах розробляються планові і звітні калькуляції. Перші розробляються на плановий період по плановим витратам. Другі - відображають фактичні витрати на випуск і реалізацію продукції. Порівняння планових і фактичних калькуляцій дозволяє виявити відхилення у витратах і визначити спосіб їх зниження.

В залежності від зв'язку витрат із процесом виробництва розрізняють цехову , виробничу і повну собівартість продукції.

Цехова собівартість включає суму витрат, пов’язаних із виробництвом продукції в цехах.

Виробнича собівартість включає цехову собівартість і витрати, пов’язані з управління, організацією й обслуговуванням підприємства в цілому.

Повна собівартість включає виробничу собівартість і позавиробничі витрати, пов’язані з реалізацією продукції й інші витрати, що не відносяться до виробництва продукції.