28. Економічна система

Економічна система – це сукупність взаємопов’язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства. Інакше кажучи – це спосіб організації національної економіки.

Елементи економічної системи

1. Продуктивні сили Економічні відносини Механізм господарювання

Традиційна екон-ка харак-ся багатоукладністю екон-ки, збереж-ям натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраст-ою, найпростішими формами орг-ції праці і вироб-ва, бідністю населення. Риси трад ек: замкнуте натуральне господарство, безпосередній зв’язок виробництва і споживання, залежність від природних чинників, ручна праця, нерозвинена система поділу праці.Ринкова економ. система ґрунтується на 3 блоках: 1.свобода вибору 2.Нерозвинена система поділу праці конкур-ія і вільне ціноутворення; 3. право влас-ті. Всі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення доходів тощо) регул-ся ринк. механізмом на основі вільної конкуренції. Втручання Д. в економ. процеси виважене. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб’єктами самостійно на свій страх і ризик.

Командна екон. сис-ма харак-ся монополією держ-ої влас-ті, розпорядником якої виступає держ. апарат, відсутністю вільних товарно-грошових відносин, концентрацією в руках єдиного політ-го й екон-го центру всіх важелів впливу на господ-ку діял-ть підприємств, значної частини додат-го продукту. Їй притаманні затратність вироб-ва, несприятливість до НТП, зрівняльний розподіл резул-тів вироб-ва, відсутність матер-их стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит (особливо товарів народго споживання) тощо. Риси: монополія державної власності, відсутність вільних ринкових відносин, обмеження самостійності господарюючих суб’єктів, машинна і ручна праця, нерозвинена система поділу праці. Змішана екон. сис-ма. Сис-ми, у яких викор-ся і взаємодіють ринково-конкурентний і держ. регулятори вироб-ва, назив-ся змішаними. Мета такого сполучення полягає в тому, щоб зберегти переваги ринкового саморегулюв. екон-ки з одночасним усуненням його негативних ефектів. Це ставить визначені межі масштабам і формам утручання Д. в екон. процеси. Д. органи не можуть викор-ти такі методи, як фіксація цін, визначення обсягу вироб-ва і розміру прибутку, тому що це з неминучістю призведе до відключення ринк. механізму. Переважно Д. викор-є непрямі методи, що змінюють поведінки автономних суб’єктів шляхом взаємозв’язку їхніх приватних інтересів із загальнонаціональними пріоритетами. Традиційна екон-ка харак-ся багатоукладністю екон-ки, збереж-ям натурально-общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраст-ою, найпростішими формами орг-ції праці і вироб-ва, бідністю населення. Риси трад ек: замкнуте натуральне господарство, безпосередній зв’язок виробництва і споживання, залежність від природних чинників, ручна праця, нерозвинена система поділу праці. Ринкова економ. система ґрунтується на 3 блоках: 1.свобода вибору 2.Нерозвинена система поділу праці конкур-ія і вільне ціноутворення; 3. право влас-ті. Втручання Д. в економ. процеси виважене. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб’єктами самостійно на свій страх і ризик. Риси сис-ми: відкрита договірна система опосередкований зв’язок між виробництвом та споживанням машинна праця залежність від чинників, вироблених людино розвинена система суспільного розподілу праці Командна екон. сис-ма харак-ся монополією держ-ої влас-ті, розпорядником якої виступає держ. апарат, відсутністю вільних товарно-грошових відносин, концентрацією в руках єдиного політ-го й екон-го центру всіх важелів впливу на господ-ку діял-ть підприємств, значної частини додат-го продукту. Їй притаманні затратність вироб-ва, несприятливість до НТП, зрівняльний розподіл резул-тів вироб-ва, відсутність матер-их стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит (особливо товарів народго споживання) тощо. Риси: монополія державної власності, відсутність вільних ринкових відносин, обмеження самостійності господарюючих суб’єктів, машинна і ручна праця, нерозвинена система поділу праці.Змішана екон. сис-ма. Сис-ми, у яких викор-ся і взаємодіють ринково-конкурентний і держ. регулятори вироб-ва, назив-ся змішаними. Мета такого сполучення полягає в тому, щоб зберегти переваги ринкового саморегулюв. екон-ки з одночасним усуненням його негативних ефектів. Це ставить визначені межі масштабам і формам утручання Д. в екон. процеси. Д. органи не можуть викор-ти такі методи, як фіксація цін, визначення обсягу вироб-ва і розміру прибутку, тому що це з неминучістю призведе до відключення ринк. механізму. Переважно Д. викор-є непрямі методи, що змінюють поведінки автономних суб’єктів шляхом

29. Адміністративно-командна система. Розподільні відносини пронизують усі компоненти, всі елементи виробничих відносин соціалізму. Основи теорії розподілу по праці закладені в працях основоположників марксизму. Суть принципу розподілу по праці зводиться, згідно К. Маркса, до досить простої по виду формулі: працівник обмінює відому кількість праці, віддану суспільству, в одній формі на відповідну кількість праці в іншій її формі. Уже з такого розуміння питання безпосередньо випливає, що проблема визначення кількості відданої суспільству праці здобуває принципову важливість. Потрібно також відзначити, що кількість праці, одержуваної працівником в обмін на його власну працю, залежить від двох обставин: по-перше, від кількості його власної праці, і по-друге, від того, скільки часу суспільство затрачає на виробництво продуктів, наданих даному працівнику як еквівалент його праці. Перша обставина зв'язана з інтенсивністю праці самого працівника, друга відбиває продуктивність суспільної праці. Ці два елементи суть основні, що впливають на хід розподілу по праці. Для того, щоб безпосередньо застосувати ці теоретичні положення до аналізу сучасного механізму розподілу при соціалізмі і до розгляду шляхів його удосконалювання, необхідно врахувати ті корективи, що внесені практикою в представлення основоположників марксизму про соціалістичне суспільство. У цьому відношенні є загальновизнаним, що найбільш істотною рисою, що відрізняє сучасну соціалістичну дійсність від Марксової моделі, є збереження товарно-грошових відносин. Наявність опосередкованого грошового обміну припускає, що механізм розподілу по праці здобуває два аспекти свого прояву: підсистему ціноутворення і підсистему заробітної плати. К. Маркс, визначаючи соціалізм, відзначав, що в цьому суспільстві буде присутній елемент нерівності, зв'язаний у першу чергу з індивідуальними особливостями в здібностях працівників, тобто фактично зі ступенем, у якій вони зможуть інтенсифікувати свою працю. Механізм планування, що зміг би забезпечити реальну дію системи розподілу праці, ні в якому разі не може бути заснований на вартісних методах регулювання. На межі 80—90-х років майже в усіх соціалістичних країнах змінився політичний устрій. Для суспільних сил, що при­йшли до влади, постало завдання проведення глибоких економі­чних реформ. Суть їх полягала у трансформації адміністративно-командних національних економік у ринкові. сімдесят років у Радянському Союзі сформувалась і функціонувала адміністративно-командна економіка. Ця система базу- валась на засадах марксистських ідей соціа­лізму як першої фази комунізму. К. Маркс та його послідовники вважали, що капіталістична система на пе­вному етапі перестає бути прогресивною, тобто втрачає внутріш­ні стимули для подальшого розвитку. Головну причину вони вба­чали у приватній власності, яка зумовлює стихійний розвиток виробництва, загострює суперечності між працею і капіталом, породжує періодичні економічні кризи тощо. Оскільки все це не сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва, то на зміну капіталізму має прийти новий економічний лад — на їх думку, соціалізм. Соціалістичне виробництво, за Марксом, має грунтуватись на суспільній власності на засоби виробництва, централізованому плануванні, розподілі за кількістю та якістю праці та різнобічному розвитку людини. У такому суспільстві не буде експлуатації людини людиною, пануватиме соціальна спра­ведливість. Соціалістична теорія доводила, що соціалізм, який прийде на зміну капіталізму, позбудеться соціально-економічних недоліків та антагонізмів останнього. Але з часом, особливо у 70—80-х роках, динаміка прогресу іс­тотно уповільнилася: зменшилися темпи економічного зростан­ня; стало відчутним відставання від розвинутих країн у рівні та якості життя людей; посилювались деформації всього відтворювального процесу в суспільстві.

Основні причини негативних соціально-економічних явищ були очевидними. Вони крилися в самій адміністративно-командній сис­темі: тотальному одержавленні власності на засоби та умови вироб­ництва, абсолютизації централізованого планування, обмеженні то­варно-грошових відносин і витратному ціноутворенні, наявності елементів зрівнялівки в оплаті праці, глибоких диспропорціях сус­пільного виробництва і хронічному дефіциті, пануванні бюрократи­зованих відносин і залежності економіки від ідеології та політики.

Таким чином, адміністративно-командна система містила «ту­гий Гордіїв вузол» соціально-економічних суперечностей, які суттєво гальмували зростання ефективності всього суспільного виробництва. Найбільш загальні та очевидні з них такі. Це супе­речність, по-перше, між формально загальнонародною власністю і реальним правом розпорядження нею партійно-державним апа­ратом. По-друге, між необхідністю своєчасного і повного задово­лення платоспроможних потреб виробників і споживачів, з одно­го боку, та централізованим розподілом (виділенням фондів) ресурсів та благ — з іншого. По-третє, між необхідністю госпо­дарювання на підставі не лише прямого, а й зворотного зв'язку та політично-волюнтаристським підходом до розв'язання економічних проблем. По-четверте, між нагальною проблемою стимулювати високоякісну працю та переважно зрів­няльним розподілом благ за її результатами. Розв'язання всього комплексу суперечностей об'єктивно потребує переходу до ін­шої, нової системи господарювання.