51. Прийменник

Прийменник — це службова частина мови, яка уточнює граматичне значення іменника і виражає зв'язки між словами в реченні.

За походженням прийменники поділяються на прості (первинні) і похідні (вторинні). До простих належать прийменники: в, до, від, у, з, за, над, під, при, про, через, без, для, по, серед.

Похідні прийменники: попід, навколо, спереду, поза, понад, перед, близько, посеред. Вони утворилися від інших частин мови і не використовуються як префікси дієслів.

За будовою прийменники поділяються на:

п р о с т і: в, у, до, на, з, за, під, перед і т. д.;

складні: з-за, з-між, з-над, з-поза, з-поміж, з-під, з-понад, поміж, проміж, заради, утворені сполученням двох або кількох простих прийменників;

складені: з метою, в галузі, під час, по лінії, поруч з, незалежно від, незважаючи на, відповідно до, у зв'язку з,

утворені з одного або двох прийменників, іменника з прийменником, прислівника з прийменником. їх ще називають прийменниковими зворотами.

Прийменник по в діловому мовленні

Для українського ділового мовлення важливе правильне вживання прийменника по, особливо тоді, коли йдеться про переклад з російської мови на українську. Адже російські конструкції з прийменником по в українській мові перекладаються цілим рядом конструкцій з прийменниками:

за: за свідченням; за власним бажанням; за дорученням; за наказом; за вказівкою; менеджер за професією і т. д.;

з: з питань комерційної торгівлі; з ініціативи; дослідження з уфології; курс лекцій з української мови; з багатьох причин; з певних обставин; з нагоди (чогось) і т. д.;

на: на замовлення; на вимогу; на пропозицію; на мою адресу;

для: курси для вивчення; комісія для складання актів;

після: після одержання посвідчення; після повернення; після від'їзду; після розгляду (чогось) і т. д.;

у (в): викликати у службових справах; у вихідні; в усіх напрямках;

по: черговий по району; наказ по відділенню; спеціаліст по проектуванню споруд; колеги по роботі; по можливості; комітет по сприянню малим підприємствам і підприємцям і т. д.

52. Апостроф

Апостроф (') вживається для позначення на письмі вимови звука й у звукосполученнях, що передаються голосними я, ю, є, ї. Апостроф не входить до алфавіту і на розміщення слів у словниках не впливає.

Апостроф ставиться:

а) після б, п, в, м, ф та р перед 1я, ю, є, ї, наприклад: п 'ять, торф'яний, здоров'я, м'ясо, зв'язок, сім'я, бур'ян, кур'єр, по-двір 'я;

б) після к у власних назвах типу Лук 'ян та похідних від нього: Лук 'яненко, Лук 'янчук, Лук 'янівка тощо;

в) після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний перед я, ю, є, ї, наприклад: відізд, під'їхати, з'єднати, з'їхати, роз'яснити, об'єднати, трьох'ярусний, пів'яблука.

В українських словах апостроф не ставиться:

а) після губних приголосних б, п, в, м, ф, коли перед ними стоїть інший приголосний (крім р), який належить до кореня слова: свято, дзвякнути, цвях (за винятком: верб'я, торф'яний). Якщо попередній приголосний належить до префікса, то апостроф ставиться: зв'язок, розв'язка, зв'ялити;

б) після р у деяких словах: ряд, рясно, буря, крюк, гарячий;

в) після префіксів із кінцевим приголосним перед наступним і, е, а, о, у: безіменний, загітувати, зекономити зокрема, зуміти.