- •1.Мова як засіб професійного спілкування.
- •2.Поняття про сучасну українську літературну норму. Типи мовних норм. Форми сучасної української літературної мови.
- •3.Понятя усного та писменого мовлення. Майстерність публічного виступу. Види підготовки до виступу.
- •4.Кодифікація мови. Місце мови в комунікативній деонтиці юриста.
- •5.Функціональна диференціація сучасної українськой мови.
- •6.Офіційно-діловий стиль як один із функціональних стилів сучасної української мови. Особливості офіційно-ділового стилю. Кліше.
- •7.Сучасна українська ділова мова: етапи становлення, проблеми та перспективи розвитку.
- •8.Поняття про документ, його властивості та вимоги до його оформлення. Мовностильові особливості тексту документу.
- •9.Поняття спілкування. Особливості професійного спілкування.
- •10.Правила культури спілкування (за і. Томаном).
- •11. Сутність і зміст етики спілкування правознавців.
- •12. Вербальні і невербальні засоби спілкування.
- •13.Закон про мови в урср — нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні.
- •14.Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні.
- •17. Синтаксичні особливості ділових паперів
- •18. Синтаксичні структури у діловому мовленні
- •19.Види документів та їх класифікація.
- •22.Види службових листів. Ділове листування. Вимоги до офіційного листування.
- •25. Протокол Витяг з протоколу
- •26. Протокол слідчої дії
- •27. Постанова
- •28.Позовна заява.
- •29. Договір Трудова угода
- •33. Професійна лексика
- •34.Фразеологія у професійному спілкуванні юристів. Українська лексикографія.
- •37.Словники енциклопедичні, тлумачні, перекладні та інші типи словників.
- •38.Українська юридична термінологічна система. З історії розвитку мови права.
- •40.Труднощі, що вивникають в перекладі з російської на українську мову. Синоніми, омоніми та пароніми в юридичній термінологіі.
- •42. Правопис прізвищ та імен по батькові
- •43. Правопис закінчень родового відмінка однини іменників II відміни
- •44. Рід невідмінюваних іменників
- •48. Займенник
- •51. Прийменник
- •52. Апостроф
- •53. М'який знак
- •54. Подвоєння та подовження приголосних
- •55. Чергування приголосних звуків
- •56. Правопис слів іншомовного походження
- •57. Правопис складних прикметників
- •58. Прислівник
- •59. Складні випадки вживання великої літери
- •60.Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення. Абревіатури загальновживані та вузькоспеціалізовані в юридичному тексті.
38.Українська юридична термінологічна система. З історії розвитку мови права.
Юридична термінологія розвивається з розвитком держави. Розглядаючи питання про джерела права східного слов'янства, вчені , вважають, що в епоху первіснообщинного ладу правові відносини регулювались нормами звичаєвого права, які перелупали закону.
Найдавніші писемні пам'ятки зберегли деякі норми звичаєвого права, які існували за первіснообщинного ладу, напр.: кровна родова помста, судові докази, викрадання тощо. Найяскравіше ці норми знайшли відображення в короткій редакції Руської Правди.
Для найменування правопорушень безвідносно до того чи іншого виду злочину використовувались інші лексеми, юридичне застосування яких відображується у найдавніших правових збірниках східних слов'ян. До них належали такі терміни, як: вина, проступити, проступок, лихо, обида, кривьда тощо.
Поняття "провинність" у мові східних слов'ян позначалося спільнослов'янським словом вина, яке до цього часу, крім східнослов'янських мов, вживається у болгарській, македонській та західнослов'янських монах (На основі значення цієї лексеми утворились похідні слова "вибачення", "пеня за провинність".
На позначення поняття "образа словом або вчинком" у східних слов'ян використовувалась спільнослов'янська лексема обида, яка до цього часу збереглася в ряді слов'янських мов.
До юридичної термінології, пов'язаної із злочинами проти особистості, відносилися й дієслова насилити, нясиловати, утворені за допомогою префікса на - від спільнослов'янських дієслів силити, силовати, похідних в свою чергу від слова сила, яке має паралелі в інших індоєвропейських мовах. У давньоруській мові вони мали 2 значення:
1) "пригноблювати, утискати"
2) "насилувати, ґвалтувати"
Ґвалт - це загальне, родове поняття посягання на особистість та майно, поєднане з насиллям.
У сучасній літературній мові терміну ґвалт властиве значення "шум", "крик". У білоруській мові за допомогою цього слова передаються такі поняття: 1) "насилування, насильство"; "розорення, грабіжництво, розбій"; 2) "шум, крик"; 3) "волання"; 4) "скликання на допомогу".
Сучасна українська мова (як і білоруська) характеризується багатством похідних від даного слова. Зокрема, поняття "насилувати", "насилування" передаються термінами, утвореними від ґвалт.
Серед інших слов'янських мов термін ґвалт поширений у польській мові, куди він потрапив ,з німецької, з останньої у мовну практику українського та білоруського народів, а звідси - в сучасну російську мову, але тільки із значенням "крик", "шум". У пам'ятках писемності епохи Київської Русі це слово не зустрічається.
Тематична група термінів на позначення правопорушень проти особистості та її власності об'єднує лексеми: розбои (разбои), розбивати, наьздь, находь, які побутували у мові східних слов'ян до XV ст.
39. Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різні значення.
їхні значення нічим не пов'язані між собою: коса «заплетене волосся», коса «знаряддя для косіння», коса «вузька смуга суходолу в морі, річці»; луг «угіддя для сінокосу», луг «хімічна речовина певного складу»; стигнути «достигати», стигнути «холонути».
Лексичні омоніми поділяють на повні (абсолютні) і неповні (часткові).
Повні омоніми збігаються в усіх граматичних формах: балка1 «дерев'яний чи металевий брус», балка2 «яр» (обидва іменники в усіх відмінках однини й множини мають однакові форми); точити «робити гострим», точити «цідити» (обидва дієслова змінюються абсолютно однаково); моторний1 «швидкий», моторний2 «пов'язаний із мотором» (обидва прикметники однаково змінюються за родами, відмінками та числами).
Неповні омоніми збігаються лише в частині граматичних форм: баранці «молоді барани» (має всі форми однини Й множини), баранці «піна на гребенях хвиль» (має тільки форми множини); захід' «одна з чотирьох сторін світу» (має ц форми лише однини), захід «дія для досягнення якоїсь мети», захід3 «спуск небесного світила за обрій» (мають і, форми однини й множини); злити1 «викликати злість», злити«полити» (у них усі інші форми різні, крім форм минулого часу й умовного способу).
омофони — при однаковій вимові мають різне написання: '' кленок — клинок, греби — гриби, мене — мине, Роман — роман, Мороз — мороз; сюди слід віднести й синтаксичні омоніми — однакові звукові комплекси, один з яких є сло вом, другий — поєднанням слів: сонце — сон це, цеглина — це глина, доволі — до волі, потри — по три, згори — з гори;
омографи — при однаковому написанні мають різну вимову (різний наголос): замок і замок, дорога і дороги, обід і обід;
омоформи — мають однаковий звуковий склад тільки в певній граматичній формі: шию (від шити) і шию (від шия); поле «лан» і поле (від полоти); варта «сторожа» і варта (від вартий).
Багатозна́чність сло́ва — наявність у одного і того ж слова різних значень відповідно до різних контекстів, коли слово може переосмислюватись.
Багатозначність слова виникає у процесі розвитку мови. Напр., в укр. мові «вік» залежно від контексту може означати:
1) століття
2) життя кого-небудь
3) період часу, епоху
4) довгий час
Якщо значення однакових слів втратили смисловий зв'язок, то вони стають омонімами, які вже не мають між собою нічого спільного, напр.: аспід (змія і мінерал), банка (посуд, обмілина і лава для гребців), коса (знаряддя і волосся), місяць (планета і час) тощо.