28. Конституція Пилипа Орлика (1710 р.).

Аналіз цього документа засвідчує, що в ньому закладено ідеологію пріоритету демократичних цінностей, як їх уявляла тодішня українська еліта.

У політичному сенсі особливість документа пов’язана з тим, що в ньому йшлося про фактично добровільну відмову від частини своїх повноважень Гетьманом та старшиною на користь козацької громади, міст тощо.

У юридичному сенсі – це документ, у якому вперше в українській правовій політичній думці, та й у європейській, було чітко зафіксовано фактичний розподіл влади, вибудовано так звані інститути стримування та противаг, визначено особливість податкової політики, привілеї місцевого самоврядування, статус судової влади тощо. Слід зазначити, що важлива роль відводилася представницькій владі, зокрема, праобразу українського парламенту, який складався із широкого представництва козацької громади та мав вирішальну роль під час прийняття рішень.

В інтелектуальному сенсі дуже важливо, що цей документ презентував Україну як державу і націю з тривалою історичною традицією. Недаремно у преамбулі зафіксовано певну міфологічну тезу про походження українців. Зокрема, «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького» розпочинаються так: «Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, прославленого у святій Трійці Господа Бога. Нехай буде на вічну славу і пам’ять Війська Запорозького і народу Руського… Отак і народ козацький, давній та відважний, раніше званий Хозарським, спочатку підніс безсмертною славою, широкими володіннями та героїчними діяннями…» Отож бачимо, що до української державної традиції не лише відноситься доба Київської Русі та Запорозького козацтва, а й вводиться в частину української історії так званий хозарський період, що, зрозуміло, не витримує критики історичною дійсністю. Однак це важливо в розумінні того, що автори намагалися всіляко віднайти історичні аргументи більш давньої української історії, бо, як відомо, Хозарський каганат був утворений у VІI ст. і певний період хозари проживали на частині території теперішньої України.

Водночас варто відзначити своєрідні уроки цього документа. У Конституції Пилипа Орлика 1710 року ми можемо знайти рецепти демократичної та антикорупційної української влади. Тобто вже триста років українська еліта декларує необхідність боротьби з корупцією, але, на жаль, на практиці не може її позбавитися.

29. Суспільний устрій України в складі Росії у XVIII ст.

Селянство.

Положення від 19.02.1861 р. оголошувало селян, які вийшли з кріпосної залежності, вільними сільськими обивателями і наділило їх особистими і майновими правами: вступати у шлюб без дозволу поміщика і самостійно вирішувати свої сімейні і господарські справи, набувати у власність нерухоме майно, укладати угоди, займатись торгівлею і різними промислами, вступати у купецькі гільдії, записуватись до цехів, продавати свої вироби, відкривати торгові, промислові і ремісничі підприємства, брати підряди на виконання робіт, будувати фабрики. Селянин ставав суб`єктом судового процесу– отримав право подавати позови івідповідати на суді, виступати представником сторін. Селянам було надано право утворювати власні сільські органи самоврядування – обирати на волосних сходах волосні правління, у т.ч. волосного старшину, і волосні суди та на сільських сходах - сільських старост.

Фабричні селяни, які відпрацьовували панщину на поміщицьких чи посесійних фабриках і заводах, з моменту укладення уставної грамоти, але не пізніше як через 2 р. з дня оголошення законів про селянську реформу, переводились на оброк. Вони могли викупити дореформені наділи і присадибні ділянки на тих же умовах, що й інші групи селян. Якщо ж фабричні селяни не мали наділів, то звільнялись від кріпосної залежності на умовах дворових людей.

Дворянство.

Після скасування кріпацтва феодальний стан дворянства вступив у період кризи і розкладу, у дворянському землеволодінні відбувався масштабний перерозподіл власності, і наприкінці століття дворянство втратило багато земель. У пореформений період стан дворян-поміщиків розколовся на 2 верстви:дворянство, яке вело своє господарство на капіталістичній основі, утворювало землевласницьку буржуазію, а поміщики, які поклали в основу господарювання відробіткову систему, були дворянами-напівкріпосниками.

Буржуазія. Розвиток капіталізму у промисловості, поштовх якому дала реформа 1861 р., створив підгрунтя для зростання промислової буржуазії, яка поповнювалась вихідцями з різних станів – дворянства, купецтва, заможного капіталізованого селянства, а також представниками технічної інтелігенції і частково капіталістами-іноземцями, які переселялись в Україну, вкладаючи капітали у важку промисловість (вугільну, металургійну, машинобудівну), проте прошарок української національної буржуазії становив невелику частину населення. Ядром торгівельної буржуазії були купці, а також до торгівлі залучались дворяни, селяни і ремісники.

Робітничий клас.

У пореформений період пролетаріат України складався з фабрично-заводських робітників. За національною ознакою робітничий клас складався переважно з українців – за даними перепису 1897 р. уродженці України становили близько 75%усіх робітників, а також до нього належало багато вихідців з великоруських губерній. Робочий день тривав 12-13 годин, а на багатьох підприємствах – 15-16 годин; а заробітна плата була дуже низькою. Капіталісти на власний розсуд встановлювали умови найму, тривалість робочого дня і розміри заробітної плати;лише у 80-90-х рр. під впливом масового страйкового руху уряд вдався до регулювання відносин між робітниками і фабрикантами шляхом прийняття фабрично-трудового законодавства, головно фабричних законів Росії 1886 і 1897 рр. Страйкарі висували також політичні вимоги, тож з 1897 р. в Україні діяли Київський і Катеринославський Союзи боротьби за визволення робітничого класу, а у 1898 р. у Мінську було утворено Російську соціал-демократичну партію.