24. Війна українського народу за визволення з-під влади Речі Посполитої 1648 – 1654 рр.(причини, завдання, рушійні сили).

Причини війни. Волелюбний український народ не міг зми­ритися з польським пануванням і в січні 1648 р. почав вій­ну проти Речі Посполитої. У цій війні він виявив відчай­душну хоробрість і незламну мужність, пізнав радість перемог і гіркоту невдач, його полководці вражали своїми військовими та організаторськими здібностями. Головними причинами війни були: нестерпне соціальне, націо­нальне і релігійне гноблення, що їх зазнавав український народ з боку польської феодальної держави, особливо її магнатів. Усе це створювало смертельну небезпеку для українського народу, загро­жувало існуванню українців. Збройна визвольна боротьба була справді всенародною, у ній брали участь усі соціальні верстви українського суспільства, за ви­нятком частини верхівки українських світських та духовних фео­далів. Вона об'єктивно була єдиною можливістю здобути свободу і незалежність, відстояти право на існування народу і держави.

Всенародний характер війни переконливо відображений у літописі Самовидця: «так усе, що живо, поднялося в козацтво...»3 «Презрение и насмешки ожидали людей, не участвовавших в вой­не^ — повідомляє М. Костомаров4. Війна була загальнонародною, бо виражала об'єктивні потреби українського народу.

Передумови війни. Воєнні події 1648—1654 pp. були продов­женням виступів окремих розрізнених рухів різних соціальних груп проти польського феодального панування в Україні. Ці висту­пи польські власті глумливо називали розбійницькими.

Першими піднялися козаки — так звані «виписчики». У 1591— 1593 pp. їх очолив К. Косинський, а у 1594—1596 pp. — С. Наливай­ко. З посиленням в Україні загарбницької політики Польщі ширив­ся опір українського народу. Найвизначнішим було селянсько-ко­зацьке повстання 1637—1638 pp. під проводом Я. Остряниці (до ре­чі, в ньому брав участь майбутній вождь народно-визвольної війни Б. Хмельницький). Це повстання було жорстоко придушено, а бага­то його учасників страчено. За ординацією 1638 р. козацький реєстр було зменшено до 6000 осіб, старшинами призначалися польські шляхтичі. Ліквідувалася виборність гетьмана та вищої старшини, відтепер вони призначалися. Діяльність реєстрового козацького війська повністю контролювалася польськими комісарами.

25. Формування української національної державності і права у 1648 – 1654 рр.

Організаторами цієї держави стали козацька старшина та шляхта. Вони взялися за цю справу з перших днів війни. Вже у травні у 1648 р. з багатьох джерел у Польщу почали надходити відомості, що Б. Хмельницький створює удільне князівство із сто­лицею у Києві, а себе титулує князем Русі. На початку лютого 1649 р. Б. Хмельницький сам повідомив комісарів польського короля про свої наміри створити незалежну українську державу.

З початку формування українська держава мала основні її ознаки: органи публічної влади, які виконували свої функції на ви­значеній території; територію, яку охоплювала державна організа­ція, і населення, що на ній проживало; податки, що збиралися на утримання органів публічної влади; правові норми, як регулятор суспільних відносин.

Формування української держави здійснювалося в обстановці бойових дій, що обумовлювало її форму, а саме: для виконання дер­жавних функцій пристосовувалася вже готова, перевірена практи­кою військово-адміністративна, полково-сотенна організація козац­тва. В екстремальних умовах війни, коли потрібно було максималь­но об'єднати та мобілізувати на боротьбу увесь народ, ця організація стала не тільки загальною для усіх повстанських сил, а й єдиною політико-адміністративною та судовою владою в Україні.

Вищий ешелон влади — генеральний уряд. енеральний уряд очолював гетьман з його найближчими помічниками, які утворювали раду генеральної старшини при геть­мані. Гетьман був правителем, главою України, він наділявся ши­рокими державними повноваженнями для виконання політичних, військових, фінансових і судових функцій. Він видавав універса­ли — загальнообов'язкові нормативні акти. Багато з них присвячу­валося організації та діяльності державних інституцій. Від нього також залежало скликання рад — військової і генеральної старши­ни. Він був вищою судовою інстанцією і верховним головнокоманду­вачем