47.Особенности развития Правобережья под властью Польши.

Усиление барщины, феодального и национально-религиозного угне­тения вызвало волну восстаний. В начале 18 в. возникла новая фор­ма антифеодальной борьбы — гайдамацкое движение. Среди гайдамаков были: казацкая беднота, крестьяне, горожане. Отряды гайдамаков дейст­вовали на всей территории Правобережья и пользовались широкой поддержкой населения.

Во второй половине XVIII в. гайдамацкое движение переросло в крупнейшее народно-освободительное восстание, получившее название колиивщина. Весной 1768 г. его возглавил запорожский казак Максим.

За несколько недель восстание охватило Киевщину, Брацлавщину, Подолье. Гайдамаки освобождали крестьян от власти польских панов, ликвидировали панщину и другие феодальные повинности, захватывали и сжигали панские имения и замки, повсюду создавали органы крестьяйнко-казацкого самоуправления. Напуганное размахом колиивщины, царское правительство приказало русским войскам оказать помощь польской армии в ликвидации вос­стания. Лагерь повстанцев под Уманью был окружен, и они сдались

колиивщина потрясла польско-шляхетский режим на Правобереж­ной Украине, она надолго осталась в народной памяти и сыграла большую роль в формировании освободительных тенденций украинского на­рода.

48. Обмеження автономії Гетьманщини у складі Росії у І пол. 18 ст.

По закінченні Північної війни Петро I уживає заходів по ліквідації автономії У. При гетьмані був призначений резидент А. Ізмайлов. У м. Создается Малороссийская колегія (1722-1727 р.) на чолі з бригадиром С. Вельяминовым. Безуспішної виявилася робота створеної в 1728 році Кодификационной комісії, якої керував Генеральний обозний Я. Лизогуб (1675-1749). За 15 років діяльності вона створила важливий документ із 351 статті - «Права, за якими позиватися Малоросійський народ». У ньому конкретизувалися повноваження і межі автономності У в складі Російської імперії. Проте Сенат 12 років затягував розгляд цього положення, а в 1767 р. «Права... » відкинула ЕкатеринаІІ.

49. Три поділи Польщі. Завершення розподілу українських земель між Росією та Австрією.

У другій половині XVIII в. Польська держава переживала глибоку політичну й економічну кризу, пов'язаний із наростаючою феодальною анархією в державному керуванні, феодальними міжусобними війнами, що спустошили країну. Все це створювало умови для втручання сусідніх держав: Австрії, Пруссії і Росії в справи Польщі, і її наступного поділу. З їхньої ініціативи відбулося 3 поділу Польщі - у 1772, 1793 і 1795 р. - унаслідок чого польсько-литовські держави перестала існувати. До Росії по другому поділі відійшла Правобережная У., а по третьому - Західна Волынь. Українці Галичини і Буковини в 1772 р. потрапили під владу Австро-Угорщини. Історія У вступила в нову еру.

50. Західноукраїнські землі наприкінці ХVІІІ - в першій половині ХХ ст.

После буржуазно-демократической револю­ции в Австрийской империи в 1848-49 г. г. началась постепенная ликвида­ция феодально-крепостнических отношений.

В 1860 г. была принята федеративная Конституция, которая разделила законодательную власть между императором, рейхстагом и областными сеймами. В 1860 г. власти Австрии пошли на создание дуалистического го­сударства - Австро-Венгрии. В декабре 1867 г. была принята новая Кон­ституция- к федерализму. В ней декларировались идеи равенства народов, в учреждениях, судах, школах.

Произошла ликвидация барщины в 1848 г. Крестьянство Галичины стало собственником земли, судьбы и все больше интересовалось политикой, об­разованием и культурой.

Промышленное развитие западно-украинских земель было медленным. Сахарная, текстильная, кожевенная, машиностроительная, бумажная про­мышленности не могли конкурировать с дешевыми товарами развитых районов империи и переживали кризис. Развивалась вместо этого обраба­тывающие - нефтяная, лесная, лесопильная, табачная, мукомольная, соле­варная.

1848 г. знаменовал переломный момент истории западных украинцев -позволил начать работу за социальное и национальное освобождение. Од­нако руководство этим движением взяло на себя духовенство, навязывая украинскому обществу позицию безусловной поддержки династии Габс­бургов