14.Організація спостережень за забрудненням ґрунтів населених пунктів.

Оцінка небезпеки забруднення ґрунту населених пунктів визначається:

- епідеміологічною значимістю забрудненою хімічними речовинами ґрунту;

- роллю забрудненого ґрунту як джерела вторинного забруднення приземного шару атмосферного повітря і при її безпосередньому контакті з людиною;

- значимістю ступеня забруднення ґрунту як індикатора забруднення атмосферного повітря.

Необхідність урахування епідеміологічної небезпеки ґрунту населених пунктів обумовлена тим, що зі збільшенням хімічного навантаження зростає епідемічна небезпека ґрунту. У забрудненому ґрунті на фоні зменшення представників ґрунтових мікробіоценозів (антагоністів патогенної кишкової мікрофлори) і зниження її біологічної активності відзначається збільшення позитивних знахідок патогенних ентеробактерій і геогельмінтів, що були більш стійкі до хімічного забруднення ґрунту, чим представники природних ґрунтових мікробіоценозів.

Оцінка рівня епідемічної небезпеки ґрунту населених пунктів проводиться за схемою, розробленої на основі імовірнісного перебування патогенних ентеробактерій і ентеровірусів. Критерієм епідемічної безпеки є відсутність патогенних агентів у досліджуваному об'єкті .

Оцінки небезпеки забруднення ґрунту на основі ГДК мають ряд недоліків: 1) не враховуються ефекти накопичення забруднюючої речовини у результаті переходу з одного середовища в інше, при переміщенні по трофічному ланцюзі, а також процеси трансформації при міграції; 2) санітарно-гігієнічні норми застосовуються у разі, коли вторинні природні процеси не є визначальними, що обмежує можливості їх використання; 3) підходи орієнтовані на напівлетальні дози, а потім граничні концентрації; залежності “доза – час – ефект”, на підставі яких розробляються ГДК, близькі між собою в діапазоні високих доз і істотно розрізняються в діапазоні низьких доз; 4) ГДК встановлюються в експерименті переважно на пацюках і мишах, які найбільш стійкі до токсикантів, а тому можливість екстраполяції їх на організм людини дуже сумнівна.

Оцінка рівня хімічного забруднення ґрунтів як індикатора несприятливого впливу на здоров'я населення проводиться за показниках, розроблених при сумісних геохімічних і геогігієнічних дослідженнях навколишнього середовища міст. Такими показниками є коефіцієнт концентрації хімічної речовини ( ) і сумарний показник забруднення ( ).

Коефіцієнт концентрації хімічної речовини ( ) визначається віднесенням його реального змісту в ґрунті до фонового:

, (5.1)

де - вміст забруднюючої речовини у ґрунті, г/кг ґрунту;

- фоновий вміст забруднюючої речовини у ґрунті, г/кг ґрунту.

Замість фонового значення забруднюючої речовини можна використовувати величину ГДК. У цьому випадку визначається коефіцієнт техногенного геохімічного навантаження ( ):

, (5.2)

де - концентрація забруднюючої речовини i-го виду.

У випадку полікомпонентної техногенної аномалії розраховується сумарний показник забруднення за формулою:

(5.3)

де n - число компонентів, які враховуються.

Оцінка небезпеки забруднення ґрунту комплексом металів за Zc проводиться за оціночною шкалою (табл. 5.7). Градації оціночної шкали розроблені на основі вивчення показників стану здоров'я населення, що проживає на територіях з різним рівнем забруднення ґрунтів.

Контроль за забрудненням ґрунтів населених пунктів проводиться з урахуванням функціональних зон міста. Місця відбору проб попередньо відзначаються на картосхемі, що відбиває структуру міського ландшафту. Пробна майданчик повинен розташовуватися на типовому для досліджуваної території місці. При неоднорідності рельєфу майданчика вибирають за елементам рельєфу. На територію, що підлягає контролю, складають опис із зазначенням адреси, точки відбору, загального рельєфу мікрорайону, розташування місць відбору та джерел забруднення, рослинного покриву, характеру землекористування, рівня грунтових вод, типу грунту та інших даних, необхідних для правильної оцінки і трактування результатів аналізів зразків. 1. При контролі за забрудненням грунтів промисловими джерелами майданчика для відбору проб розташовують на площі трикратної величини санітарно - захисної зони вздовж векторів троянди вітрів на відстані 100, 200, 300, 500, 1000, 2000, 5000 м і більше від джерела забруднення (ГОСТ 17.4.4.02-84). 2. Для контролю санітарного стану ґрунтів дитячих дошкільних, шкільних і лікувально - профілактичних закладів, ігрових майданчиків і зон відпочинку відбір проб проводять не менше 2 разів на рік навесні і восени. Розмір пробної майданчика повинен бути не більше 5 x 5 м. При контролі санітарного стану грунтів територій дитячих установ і ігрових майданчиків відбір проб проводиться окремо з пісочниць і загальної території з глибини 0 - 10 см. 3. З кожною пісочниці відбирається одна об'єднана проба, складена з 5 точкових. При необхідності можливий відбір однієї об'єднаної проби з усіх пісочниць кожної вікової групи, складеної з 8 - 10 точкових проб.      Проби грунту відбирають або з ігрових територій кожної групи (Одна об'єднана з не менше п'яти точкових), або одна об'єднана проба з загальної території з 10 точкових, при цьому слід враховувати найбільш вірогідні місця забруднення грунтів. 4. При контролі грунтів в районі точкових джерел забруднення (Вигребу, сміттєзбірники тощо) пробні майданчики розміром не більше 5 x 5 м закладаються на різній відстані від джерела і у відносно чистому місці (контроль). 5. При вивченні забруднення грунтів транспортними магістралями пробні площадки закладаються на придорожніх смугах з урахуванням рельєфу місцевості, рослинного покриву, метео-та гідрологічних умов. Проби грунту відбирають з вузьких смуг довжиною 200 - 500 м на відстані 0 - 10, 10 - 50, 50 - 100 м від полотна дороги. Одна змішана проба складається з 20 - 25 точкових, відібраних з глибини 0 - 10 см.      6. При оцінці грунтів сільськогосподарських територій проби грунту відбирають 2 рази на рік (весна, осінь) з глибини 0 - 25 см. На кожні 0 - 15 га закладається не менше одного майданчика розміром 100 - 200 кв. м в залежності від рельєфу місцевості та умов землекористування (26).