5.2.2 Норми витрат палива

Норми витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті призначені для планування потреби підприємств, організацій та установ (далі підприємств) в паливно-мастильних матеріалах і контролю за їх витратами, ведення звітності, запровадження режиму економії і раціонального використання нафтопродуктів, а також можуть застосовуватися для розроблення питомих норм витрат палива.

Нормування витрат палива - це встановлення допустимої міри його споживання в певних умовах експлуатації автомобілів, для чого застосовуються базові лінійні норми, встановлені по моделях (модифікацях) автомобілів, та система нормативів і коригуючих коефіцієнтів, які дозволяють враховувати виконану транспортну роботу, кліматичні, дорожні та інші умови експлуатації.

Нормування витрат моторних олив та мастил здійснюється пропорційно витрат палива згідно з встановленими нормативами.

Види норм витрат палива

Для автомобілів встановлюються такі види норм витрат палива: базова лінійна норма на пробіг автомобіля - на 100 км; норма на виконання транспортної роботи (враховує додаткові витрати палива при русі автомобіля з вантажем) - на 100 тоннокілометрів (ткм); норма на одну тонну спорядженої маси Н_g (враховує додаткові витрати палива при зміні спорядженої маси автомобіля, причепа або напівпричепа); норма на їздку з вантажем (враховує збільшення витрат палива, пов'язне з маневруванням та виконанням операцій завантаження і розвантаження на одну їздку;

норма на пробіг при виконанні спеціальної роботи - на 100 км;

норма на роботу спеціального обладнання, встановленого на автмобілях, - на годину або на виконану операцію;

норма на роботу незалежного обігрівача - на одну годину роботи незалежного обігрівача.

Базова лінійна норма Н_s встановлюється:

- для вантажних автомобілів (за винятком самоскидів) - у спорядженою стані;

- для легкових автомобілів і автобусів (повна маса яких не перевищу 3,5 т) та самоскидів - з половиною навантаження;

- для автобусів (повна маса яких перевищує 3,5 т) - з повним навантаженням (повною масою);

- для вантажопасажирських автомобілів -у спорядженому стані з половиною маси пасажирів.

У зв'язку з тим, що більшість сучасних автомобілів мають багатоваріантне конструктивне виконання (комплектація однієї моделі автомобіля різними моделями двигуна, коробки передач, головної передачі тощо), новорозроблені та переглянуті у 1997 році базові лінійні норми наведені в окремих таблицях із зазначенням технічних даних та особливостей конструктивного виконання моделей (модифікацій) транспортних засобів, які дозволяють їх ідентифікувати. Ці норми поширюються лише на моделі (модифікації) автомобілів із зазначеними їх даними та особливостями конструктивного виконання. Базові лінійні норми витрат палива встановлені у таких одиницях вимірювання:

для бензинових, дизельних автомобілів та автомобілів, що працюють на рідженому (скрапленому) нафтовому газі, - у літрах на 100 км пробігу (л/І00 км);

для автомобілів, що працюють на стисненому природному газі,- в кубічних метрах на 100 км (м³/І00 км);

Норма на виконання транспортної роботи Н_W застосовується для бортових .антажних автомобілів і сідельних тягачів у складі автопоїздів, автомобілів-фургонів та вантажопасажирських автомобілів, які виконують роботу, що обліковується в тонно-кілометрах (може застосовуватися для легкових автомобілів і автобусів з причепами, які виконують транспортну роботу, що обліковується в тонно-кілометрах).

Граничне допустимі (максимальні) норми на виконання транспортної робо-'и нуу в залежності від виду палива становлять:

бензин - 2,0 л/І00 т'км; дизельне паливо - 1,3 л/І00 ткм; зріджений нафтовий газ - 2,5 л/І00 т-км; стиснений природний газ - 2,0 м3/І00 ткм; при газодизельному живленні двигуна - природного газу 1,2 м³/І00 ткм і дизельного палива 0,25 л/І00 т-км.

Фактична витрата палива на виконання транспортної роботи залежить від кіл: кості зупинок, фаз розгону-вибігу на одиницю шляху та від рельєфу місцевості.

Право встановлення конкретних величин норм витрат палива на виконань транспортної роботи у регламентованих межах надається керівника підприємств та затверджується наказом (розпорядженням) по підприємству.

Норма на одну тонну спорядженої маси Н_g (автопоїзда, автомобіля, прич( па або напівпричепа) застосовується при розрахунках лінійної норми витрати пі лива при зміні спорядженої маси автомобіля відносно спорядженої маси базове го автомобіля, при розрахунках лінійної норми автопоїздів, тощо. Норми на о.і ну тонну спорядженої маси Нр (л/І00 т-км) в залежності від виду палива дорівнк ють відповідним нормам на виконання транспортної роботи згідно з п. 1.3.

Норма на їздку з вантажем Н_z застосовується для автомобілів-самос кидів і автопоїздів з самоскидальними кузовами та враховує збільшення витра палива, пов'язане з маневруванням та виконанням операцій завантаження розвантаження на кожну їздку з вантажем. Нг установлено у такому розмірі:

0,25 л рідкого палива (0,25 м^ природного газу) на кожну одиницю са москидного рухомого складу;

0,2 м³ природного газу і 0,1 л дизельного палива при газодизельном живленні двигуна.

Норма на роботу спеціального обладнання, встановленого на автомобіля; Н _об. застосовується для спеціальних та спеціалізованих автомобілів, які вико нують спеціальні роботи під час стоянки (автокрани, компресорні, бурильн установки, тощо).

Норма на пробіг при виконанні спеціальної роботи Н_sc застосовується для спеціальних та спеціалізованих автомобілів, які виконують спеціальні роботи під час руху (снігоочисники, поливомиєчні, тощо).

Норма на роботу незалежного обігрівача Н_он застосовується для авто­мобілів, обладнаних незалежними обігрівачами.

Користування обігрівачами допускається при температурі навколишнього середовища від 0 до + 10 °С - до 50% тривалості роботи автомобіля на лінії, при температурі нижче О °С - від 50 до 100 % тривалості роботи автомобіля.

5.2.3 Види маршрутів.

Поняття про маршрути руху транспортних засобів

Робота транспорних засобів на лінії здійснюється по заздалегіть наміченим маршрутам.

Організація руху ТЗ при здійсненні перевезень повинна бути організована таким чином, щоб продуктивність їх роботи була найбільшою, а собівартість перевезень – найменьшою, що досягається оптимальним вико­ристанням пробігу транспортних засобів.

Існують різні методи організації руху у залежності від:

• відстані перевезень;

• характера вантажних потоків;

• типу транпортних засобів.

Маршрут – це попередньо розроблений найбільш раціональний шлях руху транспортних засобів між вантажними пунктами.

Маршрутом руху називається шлях прямуван­ня транспортного засобу при виконанні перевезень.

В маршрут можуть включатися вантажі, перевезення яких можливе на одному і тому ж типі транспортних засобів і що співпадають у часі по термінам подання до перевезення.

Перевезення вантажів здійснюється на різних маршрутах, які обираються у залежності від:

• розташування пунктів виробництва та споживання;

• виду вантажу;

• розмірів партій вантажів;

• умов та вимог на поставки;

• вантажності та характеристик транспортних засобів ;

• дислокації автотранспортних підприємств.

Маршрути розподіляються:

• за протяжністю;

• за часом освоєння (періодом часу року);

• за способом руху.

За протяжністю маршрути розподіляються на:

• міські ( у межах міста);

• приміські (за межі міста на відстань до 50 км включно);

• міжміські ( за межі міста або будь-якого населеного пункту на відстань більш ніж 50 км);

• міжнародні ( за межі кордонів УкраЇни).

За часом освоєння (за періодом часу року):

• постійні (що здійснюються протягом року );

• сезонні (здійснюються протягом визначеного періоду часу);

• тимчасові (перевезення вантажів епізодичного характеру).

За способом руху маршрути руху бувають: маятниковими та кільцевими.

Маятникові маршрути розподіляються на:

• маятникові із зворотнім не завантаженим пробігом;

• маятникові із зворотнім частково завантаженим пробігом;

• маятникові із зворотнім завантаженим пробігом;

• радіальні.

Кільцеві маршрути розподіляються на:

• прості;

• розвізні;

• збірні;

• розвозочно-збірні.

Фактори, які враховують при складанні маршрутів руху.

Для вирішення питання про доцільність відкриття маршруту попередньо необхідно:

- визначити необхідність у перевезеннях вантажів по даному маршруту (передбачаємий стійкий вантажопотік);

- обрати трасу руху та обстежити дорожні умови.

- скласти техніко-економічне обґрунтування маршруту.

Маршрути відкривають при наявності стійкого вантажопотоку та умов, що забезпечують безпеку руху.

При розробці маршрутів необхідно передбачати:

1.Використання типу автотранспортних засобів, що відповідають виду перевезень.

2. Можливість контролю за рухом.

3. Забезпечення координованого руху автотранспортних засобів автотранспортного підприємства на існуючих маршрутах, а також з роботою інших видів транспорту.

Вибір траси маршруту виконується при дотриманні наступних вимог:

• відповідність типу покриття, стану та ширини проїжджої частини дороги та узбіччя, горизонтальних та вертикальних кривих, продольних уклонів, видимості та обладнання доріг, а також залізничних переїздів, встановленим вимогам та правилам;

• відповідності загальної ваги автотранспорту с максимально допустимим навантаженням на мости та дороги, що розташовані на маршруті.

У залежності від величини вантажопотоку, дорожних умов необхідно передбачати наявність:

майданчиків для розвороту та стоянки автотранспорту у початкових та кінцевих пунктах маршруту;

спеціальних майданчиків для заїзду – «карманів», навантажувальних майданчиків.

Маршрутизація перевезень

Маршрутизация перевезень - це розробка послідовності руху транспортного засобу поміж пунктами, що кореспондуються.

По одному маршруту можна перевозити вантаж, що допускається транспорту­вати однім і тим же типом транспортного засобу. Отже, при виконанні маршрутизації пе­ревезень необхідно виділити серед всіх вантажів групи однорідних (з точки зору можливості їх перевезення на одному і тому же типі транспортного засобу). Маршрути складають окремо по кожній групі вантажів, що співпадають по часу виконання перевезень.

При розробці маршрутів перевезень повинні бути відомі:

• розташування відправників вантажу і одержувачів вантажу;

• дислокація парку транспортних засобів;

• обсяг вивозу і завозу вантажу;

• характеристики транспортної мережі та умови руху по ній.

Необхідно знайти: задовольняючі певним вимогам організа­ції транспортного процесу у часі, впорядковані чисельні пункти (АТП, відправники вантажу, одержувачі вантажу), що являють собою маршрути, перевезення на яких вимагають мінімуму транспортних витрат.

Основним зміс­том задачі маршрутизації є визначення оптимального плану повернення порож­ніх автомобілів, що забезпечують максимально високий коефіцієнт використан­ня пробігу і відповідно мінімальні транспортні витрати.

Маршрутизація дозволяє оптимізувати вантажопотоки з урахуванням:

• обсягів перевезень;

• напрямку;

• дальності;

• термінів доставки;

• завантаженості доріг різних категорій;

• послідовності руху;

• ефективності доставки.

Основними задачами маршрутизації є;

• організація руху;

• мінімізація термінів доставки вантажів;

• безпека руху;

• ефективне використання транспортних засобів;

• виконання планів та графіків перевезень;

• оперативність у реагуванні на зміни дорожніх умов.

5.2.4 Розрахунок техніко-експлуатаційних показників на маршруті

5.2.5 Організація праці водіїв. Графіки роботи водіїв

В Україні законодавчо регламентується час роботи та відпочинку водіїв автотранспортних засобів. Міністерство транспорту та з`язку України наказом №340 від 07.06.2010 р. внесло зміни в існуюче «Положення про робочий час і час відпочинку водіїв коліснм транспортних засобів», яке було затверджено Кабінетом Міністрів України.

Це положення є нормативно-правовим актом, розробленим з урахуванням вимог Кодексу законів про працю України, Конвенції про тривалість робочого дня та періодів відпочинку на дорожньому транспорті, Європейської Угоди, що стосується екіпажів транспортних засобів, які здійснюють міжнародні автомобільні перевезення, яка встановлює особливості регулювання часу праці та відпочинку водіїв автотранспортних засобів та осіб, які пересуваються на автотранспортному засобі і безпосередньо зайняті роботою, повязаною з транспортним засобом, його пасажирами або вантажем, що перевозиться. Дія цього Положення поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від організаційно-правових форм та форм власності, на яких працюють за трудовим договором водії, а також на фізичних осіб - субєктів підприємницької діяльності, які надають послуги з перевезення вантажів автотранспортними засобами або забезпечують перевезення для власних виробничих потреб.

У положенні дано визначення терміну «робочий час».

Термін "робочий час" - це час, протягом якого водій зобов'язаний виконувати роботу, визначену трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку.

До складу робочого часу водія включається:

а) час керування автотранспортним засобом на маршруті (у рейсі);

б) час стоянки автотранспортного засобу в пунктах навантаження та розвантаження вантажів, у місцях посадки та висадки пасажирів, у місцях використання обладнання спеціальних

автотранспортних засобів;

в) час простою не з вини водія;

г) підготовчо-остаточний час для виконання робіт перед виїздом на маршрут (у рейс) та після повернення, а при міжміських перевезеннях - для виконання робіт перед початком та після

закінчення зміни в місці стоянки на кінцевих або проміжних пунктах маршруту (рейсу);

ґ) час проведення медичних оглядів водія перед виїздом на маршрут (у рейс) та після повернення;

д) час зупинок, передбачених графіком, для короткочасного відпочинку від керування автотранспортним засобом на маршруті (у рейсі) та на кінцевих пунктах, а також час для огляду та технічного обслуговування автотранспортних засобів на проміжних та кінцевих пунктах маршруту (рейсу);

е) час охорони автотранспортного засобу з вантажем або без нього під час стоянки на кінцевих та проміжних пунктах при здійсненні міжміських перевезень у разі, якщо такі обов'язки

передбачені трудовим договором (контрактом), укладеним з водієм;

є) половина часу, передбаченого завданням на рейс (розкладом, графіком) міжміського сполучення, при роботі двох водіїв на автотранспортному засобі, обладнаному спальним місцем;

ж) час проведення робіт з усунення технічних несправностей автотранспортного засобу на маршруті (у рейсі), а також у польових умовах через відсутність технічної допомоги;

з) інший час, передбачений законодавством України.

Під час роботи водій повинен виконувати свої обов'язки відповідно до умов трудового договору (контракту), правил внутрішнього трудового розпорядку та графіка роботи.

Тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника автотранспортного

засобу або уповноваженого ним органу (далі - власник) і профспілкового органу на основі типових правил, та графіками змінності, які затверджує власник за погодженням з профспілковим

органом або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (особою), а за їх відсутності - після погодження з працівником, яке закріплюється укладанням трудового

договору (контракту) або додатка до нього з додержанням установленої законодавством тривалості робочого тижня.

Нормальна тривалість робочого часу водіїв не повинна перевищувати 40 годин на тиждень.

Для водіїв, у яких встановлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, тривалість щоденної роботи (зміни) у середньому не може перевищувати 8 годин, а для водіїв, яким

установлено шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем, - 7 годин.

Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи водіїв скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.

Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

Тривалість роботи (зміни) водія у нічний час повинна скорочуватись на одну годину.

У разі, якщо це необхідно за умовами виробництва, зокрема на безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем, тривалість

нічної роботи водія зрівнюється з денною.

Нічним вважається час з 10 годин вечора до 6 годин ранку.

Максимальна загальна тривалість керування автотранспортним засобом , включаючи надурочні роботи, не може перевищувати 9 годин на день і 48 годин на тиждень у середньому за місячний обліковий період.

Склад підготовчо-остаточних робіт, час на їх виконання і на проведення медичного огляду водія встановлюються власником за погодженням з профспілковим органом або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (особою).

Час охорони автотранспортного засобу з вантажем або без нього зараховується водію в розмірі не менше 1/3 робочого часу. Конкретна тривалість часу охорони вантажу та автотранспортного засобу, що зараховується водіям у робочий час, установлюється власником за погодженням з профспілковим органом або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (особою).

Якщо перевезення на одному автотранспортному засобі здійснюється двома водіями, то час на охорону вантажу та автотранспортного засобу враховується в робочий час лише одному

водію. Угодою між власником та водієм може бути встановлений інший порядок урахування обліку часу стоянки з одночасною охороною автотранспортного засобу з вантажем або без нього.

Водії відповідно до законодавства України користуються правом на:

а) перерви протягом робочої зміни для відпочинку та харчування;

б) щоденний (міжзмінний) відпочинок;

в) щотижневий відпочинок;

г) відпочинок у святкові і неробочі дні, передбачені законодавством;

ґ) щорічну основну відпустку та щорічні додаткові відпустки в порядку, установленому законодавством України, колективним договором (угодою, контрактом);

д) відпочинок в інших випадках, передбачених законодавством України.

Перерва для відпочинку та харчування водіям надається тривалістю не менше 45 хвилин і не більше 2 годин, як правило, не пізніше ніж через 4 години після початку роботи. Ця перерва не

включається у робочий час водія.

У разі встановлення графіком тривалості щоденного робочого часу більше 8 годин водію можуть надаватися дві перерви для відпочинку та харчування загальною тривалістю не більше 2 годин. Водії використовують час перерви на свій розсуд і можуть на цей час відлучатися з робочого місця.

Конкретна тривалість перерви для відпочинку та харчування (загальна тривалість перерв) установлюється власником за погодженням з профспілковим органом або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (особою).

Облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табелю, дорожніх листів та інших документів.

Робочий час водіїв, які працюють щоденно в певні години, що встановлені правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, обліковується щоденно.

Час роботи понад установлену тривалість робочої зміни вважається надурочною роботою і підлягає оплаті в установленому законодавством порядку.

При підсумованому обліку норма робочого часу за обліковий період визначається шляхом множення тривалості робочого дня, що встановлена законодавством для водіїв автотранспортних

засобів (7 годин), на кількість робочих днів за календарем шестиденного робочого тижня, що припадають на обліковий період, з урахуванням її скорочення напередодні святкових, неробочих і

вихідних днів.

Час, відпрацьований понад норму тривалості робочого часу за обліковий період, вважається надурочним і оплачується згідно із статтею 106 Кодексу Законів про працю України ( 322-08 ). Загальна кількість надурочних годин за обліковий період визначається як різниця між фактично відпрацьованим часом і нормою годин за цей період. При підрахунку нормального числа робочих годин облікового періоду виключаються дні, які за графіком або розпорядком роботи припадають на час, упродовж якого водій був звільнений від виконання трудових обов'язків у зв'язку з відпусткою, виконанням державних або громадських обов'язків, тимчасовою непрацездатністю тощо.

Час початку і закінчення щоденної роботи або зміни, у тому числі при розподілі зміни на дві частини, установлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками

змінності відповідно до законодавства.

Облік часу простоїв водіїв автотранспортних засобів ведеться шляхом заповнення листів простою або відміток у графі особливих відміток дорожнього листа.

Порядок складання графіків змінності

При складанні графіків змінності необхідно виходити з того, що тривалість роботи водіїв у годинах за зміну не повинна перевищувати максимальної тривалості зміни, а кількість змін у

разі запровадження підсумованого обліку робочого часу (за днями) повинна забезпечувати дотримання норми робочого часу за обліковий період.

У графіках зазначається (ураховується): тривалість, часу початку і закінчення щоденної роботи (зміни), час перерв для відпочинку і харчування, а також час, що надається для міжзмінного

і щотижневого відпочинку.

Графіки змінності з установленою тривалістю робочої зміни доводяться до відома кожного водія не пізніше ніж за два тижні до введення їх у дію.

Графіки змінності повинні забезпечувати необхідну тривалість роботи автотранспортних засобів протягом дня згідно з потребами автотранспортного обслуговування підприємств, установ,

організацій і населення.

Для водіїв автотранспортних засобів, які зайняті перевезенням у технологічному процесі промислових, будівельних, сільськогосподарських та інших підприємств, графіки змінності

складаються з таким розрахунком, щоб вони були пов'язані з графіками змінності працівників дільниць, що обслуговуються цими водіями.