24. Центральні банки

У країнах з ринковою організацією суспільного виробництва в сучасних умовах склалася і функціонує певна банківська система, що є сукупністю взаємозалежних і взаємодіючих елементів. їх субординація та основні функції, як правило, визначаються відповідним законом країни.

Банківська система більшості країн має два рівні. На першому рівні знаходиться центральний банк, що займає провідне місце у банківській системі країни. На другому — комерційні банки, що безпосередньо взаємодіють з підприємствами, фірмами, установами та населенням. Процес централізації банкнотної емісії почався у XIX ст. і продовжувався практично ціле століття. Він здійснювався різними шляхами і його суть полягала в передачі монопольного права на випуск банкнот одному банку.

25. Сутність, види банків. Ба́нк (від італ. banco - лава) — кредитно-фінансова установа, яка зберігає кошти і капіталовкладення, надає кредити та здійснює послуги по фінансовим операціям.

Банк(італ.banco-конторка)-фінансове підприємство,яке виконує комплекс базових функцій (акумулює грошові кошти та інші цінності,надає кредити,випускає в обіг гроші та цінні папери,здійснює грошові розрахунки та інші функції) з метою привласнення прибутку. Види комерційних банків

Світова практика виробила дві моделі побудови комерційних банків:

1. модель сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;

2. модель універсальності, коли будь-які обмеження щодо діяльності банків на грошовому ринку знімаються.

У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками:

1. За формою власності:

   • державні;

   • акціонерні;

   • кооперативні.

2. За масштабами операцій:

   • роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів, невеликі за обсягом. При цьому потрібна розвинута інфраструктура);

   • оптові. Обслуговують незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку.

3. За територіальним охопленням:

   • міжнародні;

   • регіональні;

   • банки, що ведуть діяльність у національному масштабі (колишні спеціалізовані банки).

4. За колом виконуваних операцій:

   • спеціалізовані;

   • універсальні.

5. За порядком формування статутного фонду комерційні банки поділяються на публічні та приватні акціонерні товариства та пайові банки. Характерні ознаки цих господарських товариств регламентуються Законом України «Про акціонерні товариства».

26. банківська система України — це один із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було розпочате раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Саме банки відіграють основну роль в утворенні оптимального середовища для мобілізації й вільного переливу капіталів, нагромадженні коштів для структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва.

Банківська система бере участь у виконанні основних функцій фінансової системи, зокрема шляхом:

— стабільності національної грошової одиниці;

— забезпечення способів переміщення фінансових ресурсів у часі, через кордони держав та між окремими галузями тощо;

— розробки та забезпечення способів управління ризиками;

— забезпечення механізму об'єднання фінансових ресурсів та їх розподілу між окремими суб'єктами господарювання;

— забезпечення безперебійного функціонування платіжних систем, зокрема шляхом удосконалення способів клірингу та здійснення розрахунків, що сприяють торгівлі;

— забезпечення насичення ринку ціновою інформацією, що дозволяє координувати децентралізований процес прийняття рішень в окремих галузях економіки.

Банківська система є складовою кредитної системи держави.

Аналізуючи організацію банківських систем західних держав в умовах розвинутої економіки, фахівці дійшли висновку щодо трьох основних напрямів розвитку таких систем та їх складових:

— банківські системи з великою кількістю банків з небагатьма відділеннями;

— банківські системи з невеликою кількістю банків із багатьма відділеннями;

— банківські системи з багатьма банками, пов'язаними учасниками.

Поняття банківської системи в науці фінансового права не дістало однозначного визначення.

Відповідно до науки, банківську систему в Україні юридична наука визначає як внутрішньо організовану, взаємопов'язану, об'єднану загальною метою сукупність банківських та фінансово-кредитних установ, що утворені і діють на основі Конституції та законів України.

27. Кредитна система – це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства. Кредитна система складається з декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функції з акумуляції та розподілу грошових коштів. Розподіл функцій між ланками кредитної системи об'єктивно зумовлений відмінностями в методах і засобах діяльності та різним значенням в процесі відтворення капіталу. Організаційна структура кредитної системи характеризується різноманітністю кредитних установ, які поділяються на три групи: 1) центральний банк; 2) банківський сектор ; 3) спеціалізовані кредитні установи. Як правило, кредитна система має трьохрівневу структуру (хоча існують відхилення від До банківських установ відносять: комерційні банки, інвестиційні банки, ощадні банки, іпотечні банки, земельні банки, поштово-чекові банки, торгові банки. Представниками небанківських кредитно-фінансових інститутів є: - інвестиційні компанії, - страхові компанії, • ощадно-кредитні асоціації та кредитні спілки, - пенсійні та інші фонди. 28. Межі кредиту визначаються таким рівнем розвитку кредитних відносин, в якому процес реалізації кредиту врівноважує попит і пропозицію на кредитні ресурси в умовах стабільної, помірної і доступної для переважної більшості нормально функціонуючих позичальників процентної ставки. На мікроекономічному рівні межі кредиту визначаються: а) обсягами попиту на кредит з боку позичальників за номінальної ставки банківського кредиту і доступної ринкової ставки позичкового процента; б) характером коливання потреб позичальника в основному й оборотному капіталі; в) станом забезпеченості позичальника власним капіталом й ефективності його використання; г) ефективністю і окупністю проектів, на реалізацію яких позичаються кошти. За таких умов динаміка банківського відсотка стає основним показником дотримання і порушення меж кредиту. Суб´єктивні спроби підвищити рівень кредитування неминуче ведуть до появи в обороті зайвих платіжних засобів і негативних наслідків для окремих підприємств і економіки в цілому. І навпаки, швидке зростання банківського відсотка свідчить про недостатньо пропозицію кредиту, тобто порушення меж кредиту і недокредитування економіки.