33. Стадії та закономірності руху кредиту
Кредит як економічне явище являє собою процес, що характеризується певним рухом елементів його структури (об'єкта і суб'єктів). Рух кредиту має свою визначеність у часі та в просторі, має свої специфічні закономірності і є ключовою ознакою кредиту як економічної категорії.
Рух об'єкта кредиту має чітко виражений часовий та просторовий виміри. Часовий вимір відбиває тривалість користування позичальником одержаною від кредитора вартістю.
Стадії руху кредиту. Цей рух позиченої вартості можна назвати відтворювальним і виразити формулою:
ВВ - НП - ОП ... ВП ... ВК - ПК - ОК,
де ВВ - формування вільної вартості у кредиторів;
НП - розміщення вільних коштів у позички;
ОП - одержання додаткових коштів позичальником;
ВП - використання позичальником одержаних коштів на свої потреби;
ВК - вивільнення коштів з обороту позичальника;
ПК - повернення позичальником коштів кредитору;
ОК - одержання кредитором коштів, наданих у позичку.
Виходячи з цієї формули, можна виділити такі етапи відтво-рювального руху кредиту:
1-а стадія - формування вільної вартості як джерела надання позичок (операція ВВ);
2-а стадія - розміщення вільної вартості в позичку (операції НП-ОП);
3-я стадія - використання позичальником коштів, одержаних у тимчасове розпорядження (операція ВП);
4-а стадія - вивільнення використаних позичальником коштів з його обороту або формування в нього доходів, достатніх для повернення позички (операція ВК);
5-а стадія - повернення позичальником вартості кредитору (операції ПК-ОК) та сплата процента. На цьому етапі завершується рух позиченої вартості і закінчуються відносини між кредитором і позичальником щодо даної позички.
На мікроекономічному рівні основними закономірностями руху кредиту є:
- зворотність руху вартості, що передана в позичку. Цим рух кредитних коштів істотно відрізняється від власних та бюджетних коштів, які є в обороті позичальника. Власні кошти постійно залишаються в обороті економічного суб'єкта. Одержані з бюджету кошти не мають умови обов'язкового повернення їх у бюджет, вони стають власністю даного суб'єкта. Деякі економісти вважають сплату податків джерелом повернення бюджетних коштів до бюджету. Проте це не так - податки не можуть бути ні джерелом повернення одержаних раніше бюджетних асигнувань, ні формою плати за користування бюджетними коштами. У податків зовсім інше економічне призначення;
- тимчасовість перебування позиченої вартості в обороті позичальника, яка визначається тривалістю одного кругообороту його капіталу.
- збереження позиченої вартості в процесі руху і повернення її до кредитора в повному обсязі.
- залежність маси наданої позички від наявних обсягів вільних коштів.
На макроекономічному рівні закономірності руху кредиту проявляються в такому:
- кількісні параметри розвитку кредиту (за динамікою зростання кредитних вкладень) повинні бути адекватними динаміці обсягів ВНП.
- платність кредиту і здатність приносити дохід обом його суб'єктам визначають таку закономірність міжгалузевого руху кредиту, як спрямування коштів з галузей і секторів економіки з низькою рентабельністю у високорентабельні галузі, види виробництва.
34. об’єкти та суб’єкти кредитних відносинЕлементи К. відносин: 1) об'єкти - вартість, яка передається в позичку одним суб'єктом інш. в товарній або гр. формі (позичена вартість - реальна цінність за обсягом). 2) Суб'єкти - кредитори - учасники К. відносин, які мають власні вільні кошти і передають у тимчасове користування інш. суб'єктам. (фіз та юр особи, держава, банки) Та позичальники - учасники К. відносин, які мають потребу в додаткових коштах і одержують позичку від кредиторів в тимчасове розпорядження.
35. суть кредиту. Кредитні відносини необхідні для розширеного відтворення виробництва за рахунок вільного додаткового капіталу, який ще не вкладений у придбання засобів виробництва.
Комерційний кредит - тимчасове надання одними підприємствами іншим відстрочки про виплату грошей за проданий товар, виконані роботи, надані послуги.
Банківський кредит - це надання банком підприємствам, організаціям та іншим суб'єктам кредитування коштів у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та платності.
Споживчий кредит надається для закупівлі предметів особистого користування головним чином для придбання дорогих предметів тривалого користування, до яких належать автомобілі, телевізори, холодильники тощо.
Державний кредит - це кредит, який надається державі як позичальникові і як кредиторові залежно від того, в якій ролі держава виступає. Державний кредит - одна із форм руху тимчасово вільних коштів.
36. Позичковий капітал — грошовий капітал, який надається в позику та приносить власнику дохід у вигляді процентів від позики. Позичковий капітал — це капітал-власність на противагу капіталу-функції (позичковий капітал передається в тимчасове користування промисловому або торговому капіталу і повертається після закінчення терміну позички).
Позичковий капітал — капітал як товар (позичковий капітал «продається» промисловим або торговим фахівцям).
Позичковий капітал має особливу форму руху (Г-Г) — гроші віддаються в позичку з тим, щоб після закінчення терміну вони були повернуті з відсотками).
Позичковий капітал має специфічну форму відчуженості — форму позички (позичка відрізняється від товару одностороннім переміщенням вартості, повернення відбувається лише після закінчення визначеного часу).
Позичковий капітал — найбільш фетишистська форма капіталу (спроможність давати приріст представляється властивою грошам).
39. Кредит є економічною категорією. Його необхідність викликана існуванням товарно-грошових відносин, а його передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника. В кругообігу фондів однієї групи підприємств, в процесі руху ресурсів фінансової системи, утворення заощаджень у населення відбувається тимчасове вивільнення ресурсів. В цей же період у іншої групи юридичних і фізичних осіб виникає потреба в коштах для здійснення невідкладних заходів, оплати товарів, робіт та послуг. Кредит дозволяє спрямувати вивільнені кошти учасникам виробництва, які можуть забезпечити ефективне їх використання.
Необхідність в кредиті виникає також у зв’язку із сезонністю виробництва. Вкладення затрат у виробництво і одержання продукції, як правило, не співпадають у часі. Нерівномірність надходження продукції породжує нерівномірність її реалізації і отримання виручки - основного джерела покриття витрат. Разом з тим підприємства повинні своєчасно розраховуватись із робітниками по оплаті праці, діставати ТМЦ для нового циклу виробництва. Для розв’язання цих питань і забезпечення нормального процесу виробництва в ті періоди, коли у підприємства не достатньо власних коштів, виникає необхідність у отриманні кредиту.
40. Капіталотворча теорія кредиту визнавала кредит як і гроші безпосереднім капіталом, суспільним багатством, а тому розширення кредиту тлумачила як нагромадження капіталу. Банки тлумачилися не посередниками, а фабриками кредиту, а надання кредиту - є їх активні операції, первинні відносно пасивних. Основоположні концепції капіталотворчої теорії сформував англійський економіст Дж.Ло (1671-1729). Він обґрунтував ідею, що кредит не залежить від процесу відтворення. Йому належить вирішальна роль в економіці. Щоб розірвати вузькі межі обігу грошей, Дж.Ло пропонував емітувати в обіг незабезпечені нерозмінні грошові знаки і з їх допомогою в короткий термін часу збагатити країну. Але, реалізуючи цю ідею на практиці, Дж.Ло привів свій банк до краху, а саму ідею капіталотворчої теорії дискредитував.
41. Натуралістична теорія склалася як результат досліджень класиків економічної теорії А.Сміта (1723-1790) і Д.Рікардо (1772-1823). Суть натуралістичної теорії кредиту характеризують такі положення:
• об´єктом кредиту стає тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних матеріальних цінностей, які можуть бути позичені одним учасником економічних відносин іншому. Тобто кредитуванню підлягають негрошові ресурси;
• кредит - це рух лише натуральних благ, тому кредитуванню підлягають лише існуючі в даному суспільстві цінності. Тому кредит є способом їх перерозподілу;
• позичковий капітал ототожнювався з реальним капіталом, тобто з капіталом у речовій формі;
• кредит здатний виконувати лише пасивну пере-розподільчу функцію. Тому пасивні операції нібито є первинними порівняно з активними;
• банки виступають лише посередниками у кредиті, їх роль зводиться спочатку до акумулювання вільних коштів, а потім до їх розміщення у позику.
За уявленнями А.Сміта, об´єктом кредиту є не позичений капітал, а капітал у речовій формі. Гроші тут позичаються лише як технічний засіб перенесення реального капіталу від одного економічного агента до іншого для використання фактично наявного капіталу. Кредит не створює реального капіталу, він тільки визначає, як цей капітал буде застосований при цьому. На думку А.Сміта, кредит залежить від виробництва. Банківські операції можуть сприяти розвитку виробничої діяльності не збільшенням капіталу, а його перетворенням на активний і продуктивний капітал, чого не сталося б за відсутності банків. Отже, не визначаючи важливої ролі комерційних банків у формуванні кредиту і активної участі кредитних відносин у сприянні розвитку розширеного суспільного відтворення, прихильники натуралістичної теорії кредиту переважаючу роль відводили перерозподілу матеріальних цінностей в натуральній формі. Натуралістичний підхід до ролі кредиту властивий був також Ж.Сею, А.Вагнеру, А.Маршалу та іншим економістам.
42. Грошові реформи Серед комплексу заходів щодо оздоровлення і впорядкування грошового обороту особливе місце займають грошові реформи. Вони являють собою повну чи часткову перебудову грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей, чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту стосовно нових соціально-економічних умов, чи одне і друге водночас. Грошові реформи, що проводилися в різні часи в багатьох країнах, значно відрізнялися своїми цілями, глибиною реформування існуючих грошових систем, методами стабілізації валют, підготовчими заходами тощо, їх можна класифікувати за кількома ознаками. За глибиною реформаційних заходів можна виділити структурні або повні грошові реформи та реформи часткового типу. Структурні (повні) грошові реформи 1 проводилися при переході від біметалізму до золотого монометалізму, від останнього до системи паперовогрошового чи кредитного обігу. В усіх цих випадках потрібно не тільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні структурні зміни в економіці, в державних фінансах, банківській і валютній системах тощо. Такі структурні зміни диктуються особливостями нових грошей, що запроваджуються в обіг, і повинні забезпечити передумови для їх успішного функціонування.
43. Грошові реформи в Україні Важливо вірно оцінити механізм грошової реформи 2-16 вересня 1996 р. в Україні. За масштабами і глибиною перетворень вона класифікується як структурна, повна і широкомасштабна грошова реформа. Перебіг процесів її реалізації охопив створення нових грошей і системи їх обороту, започатковано реструктуризацію адміністративно-командної економіки і формування соціально орієнтованої ринкової економіки, набувають динаміки інші прогресивні процеси, які покликані забезпечити самостійне стабільне функціонування нової грошової системи України.
До характерних ознак цієї грошової реформи належать: багатофакторна причинність і багатоцільове спрямування; тривалий період проведення (1991-1996pp.); застосування тимчасових грошей (купоно-карбованців) як перехідних; тривалий період використання купоно-карбованців та їх гіпервисоке знецінення; створення нового механізму емісії, інкасування і забезпечення грошового обігу та його регулювання; особлива соціальна спрямованість та ін. В процесі її підготовки і здійснення проведено оздоровлення фінансово-грошової системи, суттєво знижено інтенсивність інфляційного процесу, стабілізовано курс національної валюти, уповільнено темпи падіння рівня промислового виробництва й обсягів ВВП.
Багатоцільовий характер перетворень підготовчого періоду дозволяє виділити два його етапи:
1 перший (січень - листопад 1992 p.), коли здійснено емісію купоно-карбованців і забезпечено належну інфраструктуру його функціонування. Зокрема, здійснено розбудову Національного банку як емісійного центру, розроблено необхідну нормативно-законодавчу базу регулювання грошового обігу і забезпечення грошової маси в обороті;
2 другий етап (листопад 1992 р. - серпень 1996 p.). Здійснені перетворення остаточно закріпили український карбованець в обороті як єдину національну валюту. Хоч він і виконував роль тимчасової валюти, але на основі створення економічних і фінансових передумов став діяти як стабільний засіб обігу і платежу, що отримав міжнародно визнану вартість на основі регулярних валютних торгів УМВБ.
Лише після успішних наслідків економічних перетворень і розвитку національної грошової системи було розпочато завершальну фазу грошової реформи. В ході її проведення 2-16 вересня 1996 р. реалізовано такий комплекс заходів:
• проведено деномінацію українського карбованця;
• у грошовий обіг впроваджено нову постійно діючу національну грошову одиницю - гривню;
• замінено чинний тоді масштаб цін: 100 тис. українських карбованців на 1 гривню;
• впродовж всього періоду обміну старої грошової одиниці на гривню діяв єдиний порядок обміну без будь-яких обмежень;
• замінено ціни всіх товарів і послуг, розміри тарифів, заробітної плати, пенсій, стипендій, платіжних зобов´язань тощо.
44. Інфляція – це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національно грошової одиниці. Зростання цін свідчать, що гроші знецінюються: за грошову одиницю можна купити дедалі меншу кількість товарів. Зростання загального рівня цін, або інфляцію вимірюють за допомогою індексів цін. Той чи інший індекс цін характеризує рівень інфляції, який показує, як змінилися ціни в національній економіці за певний період. Цей рівень позначають літерою П. Економісти обчислюють також темп інфляції, який показує, прискорилася чи уповільнилася інфляція за певний період. Його визначають за формулою:
Темп інфляції =
де Пt – рівень цін у поточному періоді;
Пt-1 – рівень цін у попередньому періоді.
Гіперінфляція настає тоді, коли ціни починають зростати на тисячі, десятки тисяч, навіть мільйони відсотків за рік. Усі прагнуть запастися речами і позбутися грошей. Виникає “інфляційний психоз”, що посилює тиск на ціни. Інфляція є результатом порушення макроекономічної рівноваги, водночас вона сама породжує низку соціально-економічних проблем. Розглянемо наслідки інфляції. Інфляція знецінює заощадження. Для тих, хто зберігає гроші в готівковій формі або в банку чи вкладає їх в облігації, кожне підвищення цін зменшує купівельну спроможність грошей. Банки захистять клієнтів від втрат, пов’язаних з інфляцією, лише в тому разі, коли встановлений ними процент по вкладах перевищуватиме рівень інфляції.
45. Теорія інфляції, викликаної надлишковими витратами виробництва (Д.М. Кейнс, У. Торн, Р. Куен). Ця теорія пояснює зростання цін збільшенням витрат виробництва, вона тісно пов'язана із концепцією Кейнса, який вважав, що якщо перша стадія інфляції (напівінфляція) подає собою інфляцію попиту, то друга стадія (справжня інфляція) – результат інфляції витрат виробництва. На думку представників даної теорії, інфляцію викликають лише витрати, пов'язані з заробітною платою, на чому базується теорія інфляційної спіралі "заробітна плата – ціни", якої притримується більшість західних економістів, в тому числі П. Самуельсон, Дж. Гелбрейт. Ця теорія е основою антиінфляційних заходів по "замороженню" заробітної плати, політики обмеження доходів населення. Разом з тим слід відмітити, що сучасний період НТП характеризується підвищенням заробітної плати, тому західні економісти висувають тезу про те, що її збільшення не повинно перевищувати зростання продуктивності праці, інакше відбудеться розкручення "інфляційної спіралі".
46. Монетаристська концепція інфляції. Представники даного напрямку (М. Фрідмен та ін.) розглядають інфляцію як грошовий феномен, тобто результат надлишкової кількості грошей в обігу. З цією метою вони порівнюють індекси грошової маси та фізичного обсягу ВНП. Тут гроші відіграють активну роль, тобто грошова маса "створює" попит. Монетаристи виступають проти неокейнсіанських заходів антициклічного регулювання, розглядаючи розвиток промислового циклу як зміну інфляції (підйом) та дефляції (криза). Звідси вони роблять висновок: оскільки інфляція викликає підйом промислового виробництва, її слід підтримувати в помірних розмірах.
48. Фіскально-бюджетна політика — це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат.
Основними функціями фіскально-бюджетної політики є:
— вплив на стан господарської кон'юнктури;
— перерозподіл національного доходу;
— накопичення необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм.
Грошово-кредитна політика– це сукупність методів та інструментів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, що використовує держава для регулювання грошово-кредитних відносин. Основною метою цієї політики є допомога економіці в досягненні загального рівня виробництва, що характеризується повною зайнятістю і стабільністю цін.
49. Держ регулювання грош сфери Регулювання грошового обігу — сукупність заходів, що відбуваються в сфері грошового обігу з метою забезпечення його сталості, стримування інфляції, гнучкого забезпечення грошима потреб сфери обігу; є складовою частиною грошово-кредитної політики держави.
Визначальна роль у здійсненні всього комплексу заходів держави у сфері грошового обігу та кредитних відносин належить її центральному банку.
Вплив на основні параметри грошового обігу здійснюється через такі інструменти:
— прямі (механізми готівкової емісії; встановлення межі кредиту центрального банку, що надається урядові та банківським установам; пряме регулювання позикових операцій банків, визначення маржі, межі на вартість кредитних ресурсів, що виділяються, згідно з пріоритетами макроекономічної політики, для фінансування окремих галузей економіки, обмеження споживчого кредиту);
— опосередковані (здійснення операцій на відкритому ринку; регулювання норм банківських резервів; регулювання облікової ставки процента на позики, що надаються центральним банком).
Операції на відкритому ринку — гнучкий валютно-платіжний інструмент, який виявляється у продажу чи купівлі центральним банком цінних паперів на відкритому ринку в комерційних банків, а також застосовується для проведення експансивної (купівля цінних паперів) або рестрикційної (продаж цінних паперів) грошово-кредитної політики.
Політика облікової ставки виявляється в змінах облікової ставки відповідно до кон'юнктурних коливань економіки і застосовується для управління кредитною активністю.
Політика мінімальних резервів — найжорсткіший інструмент грошово-кредитного регулювання; виявляється в маніпуляції нормою обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'язані зберігати на рахунках у центральному банку; застосовується як засіб швидкого стиснення чи розширення кредитної маси в системі.
50. Платіжний баланс - це макроекономічна модель, яка характеризує зовнішньоекономічне становище держави та відображає економічні стосунки національної економіки з економіками держав світу. Таку модель складають з метою розробки та запровадження обґрунтованої зовнішньоекономічної та валютної політики країни, аналізування та прогнозування тенденцій розвитку товарного та фінансового ринків, одержання різноманітних порівняльних даних, оцінювання умов торгівлі. На підставі фактичних даних про стан платіжного балансу міжнародні фінансові установи, зокрема Міжнародний валютний фонд, приймають рішення про надання країні фінансової допомоги для стабілізації платіжного балансу та подолання його дефіциту. Платіжний баланс - це співвідношення між платежами, які здійснені економічними суб'єктами даної країни в інших країнах, та надходженнями, які одержані ними з інших країн за певний період (квартал, рік). Якщо надходження з-за кордону перевищують платежі, то баланс буде активним, а за перевищення платежів над надходженнями - пасивним. За активного сальдо платіжного балансу збільшуються надходження іноземної валюти в країну, зростають валютні резерви держави. Пасивне сальдо призводить до відтоку іноземної валюти з країни і зменшення валютних резервів. Стан платіжного балансу країни визначається її економічним потенціалом, особливостями структури економіки, участю економічних агентів країни в міжнародній кооперації, зв'язками зі світовим ринком позичкових капіталів, станом державного регулювання економіки й зовнішньоекономічних відносин. Тому платіжний баланс, точно відображуючи економічний стан країни, широко використовується для прогнозування й макроекономічного регулювання.
51. механізм регулювання валютного курсу. РІВНІ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ. Механізм функціонального валютного регулювання має два рівні: міждержавного (у тому числі регіонального) і національного. Сучасний механізм валютного регулювання склався після впровадження на основі Ямайської угоди плаваючих валютних курсів і принципу поліцентризму в структурі побудови усієї валютної системи. Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладені світовою спільнотою на Міжнародний валютний фонд (МВФ), що керується у своїй діяльності статутом Фонду і спільно прийнятими країнами-учасницями постановами і домовленостями. Механізм регулювання на національному рівні, його інституційні структури, принципи і нормативні параметри визначаються законодавчими актами кожної країни. МВФ має можливість активно впливати на країни-учасниці у питаннях виконання ними відповідних вимог валютного регулювання. Для цього використовуються стабілізаційні програми і механізм взаємних консультацій. Важливою ланкою в системі валютних відносин є Світовий банк - міжнародний інвестиційний інститут, заснований одночасно з МВФ у Бреттон-Вудсі (США, штат Нью-Гемпшір) у 1944 р. (попередня назва Світового банку - Міжнародний банк реконструкції і розвитку). Валютне регулювання на національному рівні здійснюється на основі принципів і методів, визначених МВФ і регіональними союзами, до яких входять окремі країни. У своєму практичному втіленні воно охоплює широкі аспекти зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів валютного ринку.
52. Валю́тне регулюва́ння (англ. Exchange control) — це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку.
Валютні обмеження — це система нормативних правил, встановлених законодавчим або адміністративним чином і направлених на обмеження валютних операцій.
Валютні блокади — заходи, що вживаються державою з обмеження обігу в країні валюти іншої країни, з метою спонукати цю країну виконати певні вимоги.
Валютний контроль — це побудована на основі митних органів держави система контролю за валютними операціями, що здійснюються резидентами та нерезидентами у зв'язку з їх зовнішньоекономічною діяльністю.