50.Нематеріальні види технологій:
- Патент – свідоцтво, яке видається відповідною державною установою винахіднику і засвідчує його монопольне право на використання цього винаходу;
- Ліцензія – дозвіл, який видається власником технології (ліцензіаром) зацікавленій стороні на використання цієї технології упродовж визначеного часу і за визначену плату;
- Копірайт – ексклюзивне право автора літературного, аудіо чи відеопродукту на показ і відтворення своєї роботи;
- Товарний знак – символ визначеної організації, що використовується для індивідуалізації виробника товару і який не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника;
- Ноу-хау –
51.У сучасних умовах міжнародному технологічному обміну притаманні певні особливості.
1. Розвиток ринку наукоємких технологій.2. Монополія найбільших фірм на ринках технологій.
Науково-дослідні розробки концентруються в найбільших фірмах промислово розвинутих країн, оскільки вони володіють достатніми коштами для проведення дорогих досліджень.
3. Технологічна політика ТНК.
Дослідження зміщуються у галузі, що визначають успіх у виробничій і збутовій діяльності.
4. Взаємини ТНК із країнами, що розвиваються.
ТНК намагаються створити таку структуру міжнародного поділу праці, яка б забезпечувала економічну і технічну залежність країн, що розвиваються.
5. Участь у міжнародному технологічному обміні „венчурних” фірм.
6. Розвиток міжнародної технічної допомоги.
Ця допомога надається розвинутими країнами країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою в галузі передачі технічних знань, технологій тощо.
52.Міжнародна торгівля ліцензіями є основним механізмом міжнародного технологічного обміну. Міжнародні ліцензійні зв’язки здійснюються переважно між розвинутими країнами. У загальній сумі надходжень від міжнародної торгівлі ліцензіями частка розвинутих країн становить приблизно 98%. В цілому оборот ліцензійної торгівлі становить близько 30 млрд. дол. на рік.
53.Об’єктами ліцензій є:
- Запатентований винахід чи технологічний процес;
- Технологічні знання, досвід та ноу-хау;
- Промислові зразки;
- Товарний знак.
Ліцензії бувають патентні, тобто такі, що підтверджують передачу права використання патенту без відповідного „ноу-хау”, і безпатентні, тобто такі, котрі підтверджують право використовувати ноу-хоу без патентів на винахід.
За обсягом переданих прав на використання науково-технічних знань ліцензіара розрізняють 3 види ліцензій:
- Проста.
- Виняткова.;
- Повна.
Ліцензія може бути відкритою, якщо патентом має право скористатись будь-яка зацікавлена особа. Відкрита ліцензія оформляється у відповідному патентному відомстві, при цьому патентне мито стягується у половинному розмірі.
54.Валютна система – це форма організації міжнародних грошових відносин; сукупність правил та механізмів, що забезпечують співвідношення між валютами.
Виділяють національну, міжнародні і світову валютні системи.
Національна валютна система – це форма організації валютних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави.
Міжнародна валютна система - це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн. Прикладом такої системи є валютна система країн ЄС.
Світова валютна система – це сукупність способів, інструментів, міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно–розрахунковий оборот у рамках світового господарства.
Основна відмінність функціонування світової та міжнародної (регіональної) валютної системи від національної - це те, що міжнародні розрахунки звичайно припускають існування операцій з іноземною валютою мінімум для однієї зі сторін, яка приймає участь в угоді.
Основні складові світової валютної системи:
· світовий грошовий товар;
· валютний курс;
· валютні ринки;
· міжнародна валютна ліквідність;
· міжнародні валютно-фінансові організації.
55.Світова валютна система виконує наступні функції:
· сприяє розвитку товарообмінних операцій;
· встановлює правила та механізми для забезпечення співвідношень між національними грошовими відносинами;
· здійснює платежі для покриття угод;
· забезпечення стійкої одиниці вартості і стандарту відкладених платежів.
Головне завдання світової валютної системи:
· ефективне опосередкування платежів за експорт і імпорт товарів, капіталу, послуг та інших видів міжнародної діяльності;
· створення сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці;
· забезпечення безперебійного функціонування економічної системи вільного підприємництва.
56.Валюта - в широкому розумінні означає грошову одиницю будь–якої країни.Класифікація видів валют:
І) В залежності від емітента валютних коштів:
· Національна валюта -
· Іноземна валюта - .
· Міжнародна (регіональна) валюта.
ІІ) В залежності від ступеня конвертування валют:
· Вільно конвертовані валюти -
· Частково конвертовані валюти – .
· Неконвертовані валюти -
· ІІІ) В залежності від матеріально-речової форми:
· Готівкова.
· Безготівкова.
Конвертованість валюти – це здатність резидентів та нерезидентів вільно без обмежень обмінювати національну валюту на іноземну і використовувати іноземну валюту в угодах з реальними і фінансовими активами.
57.Валютний курс – мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн.Торгівля на валютному ринку здійснюється на базі встановлення обмінного курсу валют. Процес встановлення валютного курсу - це котирування валют.
Існує два метода котирування іноземної валюти до національної:
І. Пряме котирування – при якому курс одиниці іноземної валюти (базова валюта) виражається в національній валюті (валюта, що котирується).
База котирування – базова валюта – валюта, відносно якої котирується інші валюти. Валюта котирування – валюта, що котирується.
ІІ. Непряме котирування – це вираження одиниці національної валюти в іноземній. Переважно цей метод застосовується у Великобританії та її колишніх колоніях..
58.Міжнародні розрахунки – це система організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин.
Суб’єкти міжнародних розрахунків: імпортери, експортери, банки.
В основу міжнародних розрахунків покладено рух товарно-розпорядчих документів і операційне оформлення платежів.
Головними чинниками, що виражають стан міжнародних розрахунків, є:
1) умови зовнішньоторговельних контрактів;
2) валютне законодавство;
3) особливості банківської практики;
4) міжнародні правила та звичаї тощо.