1.Характерною рисою сучасного світового господарства стала інтернаціоналізація господарського життя. У її основі лежить поглиблення міжнародної спеціалізації й інтернаціоналізація виробництва, транснаціоналізація капіталу й утворення транснаціональних корпорацій.
Інтернаціоналізація -це зближення національних економік шляхом посилення промислової співпраці та взаємозалежності міжнародного товарообороту, руху капіталів робочої сили між країнами.
Інтернаціоналізацієя в-ва- це встановлення безпосередніх, більш-менш стійких виробничих зв'язків між підприємствами різних країн, унаслідок чого виробничий процес в одній країні стає частиною процесу, що протікає в міжнародному або світовому масштабі.
Інтернаціоналізація капіталу-являє собою процес переплетення й об'єднання національних капіталів, що знаходять прояв як у створенні окремими компаніями господарських об'єктів в інших державах, так і в розвитку міжнародних форм зв'язків і контактів між капіталами різних країн.
2.Формування світового ринку стало головною засадою зв'язків між державами, що базувалися на засадах міжнародної економіки. Світовий ринок є механізмом інтернаціонального руху товарів та послуг, факторів виробництва, фінансових засобів під впливом і внутрішніх, і зовнішніх попиту та пропозиції.Міжнародний розподіл праці і розвиток міжнародної кооперації виробництва заклали основи для виникнення світового ринку. Він розвинувся на основі внутрішніх ринків, які поступово виходили за рамки окремих держав.світовий ринок - сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, які грунтуються на міжнародному розподілі праці та перерозподілі інших факторів виробництва.
3.Сучасний світовий ринок — це сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, що базується на міжнародному поділі праці та інших факторів виробництва
4.Світовий ринок характеризується такими основними рисами:
-він є категорією товарного виробництва, яке вийшло за рамки національної економіки;
- проявляється у міждержавному переміщенні товарів під впливом попиту та пропозиції на виробництва шляхом їх переміщення в більш вигідні та прибуткові сфери виробництва;
- створює конкурентні умови як для виробників, так і для товарів, при яких на ринку залишаються товари і виробники, які можуть забезпечити міжнародний стандарт якості при відповідних цінах.Таким чином, світовий ринок є індикатором для виробників, показуючи їм, що, скільки і для кого потрібно виробляти.
Основною зовнішньою ознакою існування світового ринку є пересування товарів і послуг між країнами у вигляді експорту та імпорту.
Експорт – продаж товару з обов’язковим його вивозом за кордон.
Імпорт – купівля товару з обов’язковим його ввезенням із-за кордону.
5.Світовий ринок товарів - сфера міжнародної торгівлі, яка характеризується постійними, систематичними операціями по купівлі-продажі.
Світовий ринок капіталів - особлива сфера міжнародного обміну, пов’язана з регулярними операціями по експорту та імпорту капіталу.У якості об’єкту цих операцій виступають підприємницький та позичковий капітал.
Світовий ринок технологій та інформації - сфера міжнародної торгівлі, пов’язана з систематичними операціями по купівлі-продажу технологічних рішень, інформації, ноу-хау, ліцензій, проектів та документації.
Світовий ринок робочої сили - сфера міжнародних економічних зв’язків, яка передбачає регулярні операції по купівлі-продажі робочої сили.
Світовий ринок послуг - особлива сфера міжнародної торгівлі, що характеризується систематичними операціями по купівлі-продажу послуг виробничого та споживчого призначення.
6.Міжнародні економічні відносини — це система господарських зв’язків між країнами, що виникають у процесі розвитку міжнародного господарського обігу, обміну товарами та послугами, переміщення капіталів за межі національних кордонів, міжнародної міграції робочої сили
Середовище МЕВ може бути визначене як система умов і факторів існування міжнародних економічних зв'язків. Таке середовище схематично можна розділити на внутрішнє і зовнішнє середовище.
Внутрішнє середовище МЕВ — це внутрішня будова системи міжнародних економічних відносин разом з її внутрішніми законами існування, функціонування й розвитку.
Зовнішнє середовище МЕВ — це зовнішні відносно суб’єктів міжнародних економічних відносин умови реалізації форм і видів різних рівнів МЕВ.
7.Світовий ринок, як і інші види ринків, діє за законами попиту і пропозиції, тому рівновага його забезпечується завдяки збалансованості попиту і пропозиції на товари,послуги тощо, які експортуються та імпортуються країнами-учасницями МЕВ.Причому в міжнародній економіці використовують поняття сукупного попиту та сукупної пропозиції. Сукупний попит – обсяг виробництва товарів, який споживачі готові колективно придбати за існуючого рівня цін. Сукупна пропозиція – обсяг виробництва товарів, який виробники готові колективно запропонувати на ринку за існуючого рівня цін.
8.Міжнародна економічна інтеграція - це вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, коли інтернаціоналізація господарського життя проявляється у переплетінні національних господарств двох або кількох країн та проведенні ними узгодженої міждержавної торговельно-економічної політики.На мікрорівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію. Горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу й отримання при цьому додаткового прибутку, і супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування.
Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють три форми вертикальної інтеграції:
1. інтеграція «вниз»
2. виробнича інтеграція «вгору»
3. невиробнича інтеграція «вгору»,
9.Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений такими чинниками:
- економічним розвитком країн, груп і регіонів світу в умовах нерівномірності розподілу ресурсів;
- закономірностями НТП;
- тенденціями демографічної ситуації;
- швидким розвитком транспортно-комунікаційних мереж;
- ринковою „уніфікацією” економічного розвитку;
- закономірностями науково-технічного прогресу.
11.Виділяють такі основні форми міжнародної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона (асоціація) вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок, економічний та політичний союзи.
-Зона преференційної торгівлі являє собою зону з пільговим торговельним режимом, коли дві або кілька країн зменшують взаємні тарифи по імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів у торгівлі з іншими країнами. Найбільш показовим історичним прикладом такої форми інтеграції є преференційна система Британського співтовариства (1932 р.), що об'єднувала 48 держав,
- У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими прикладами є Європейську асоціація вільної торгівлі (1960 р.), зона вільної торгівлі США— Канада (1988 р.).
- Митний союз — це угода двох або кількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Такі угоди діяли у Бенілюксі (з 1948 р.) та Європейському союзі (з 1968 р.).
- У межах спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів і громадян (робочої сили). Такі умови економічних взаємовідносин у, цілому характерні нині для Європейського союзу. Формується Північноамериканський спільний ринок (США, Канада, Мексика).
- В економічному союзі вільний рух факторів у результаті виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. У країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця. Прикладом таких союзів є Бенілюкс (з 1960 р.) США, до 1991 р.— колишній СРСР. На стадії практичної реалізації плани по створенню економічного і валютного союзу Європейського співтовариства.
- На основі економічних створюються політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується і політична інтеграція.
12.Важливою умовою формування ефективної системи міжнародної економічної діяльності України є визначення регіональних пріоритетів співробітництва з іншими країнами. При цьому очевидно, що особливий інтерес мають становити ті інтеграційні процеси, які локалізуються в географічній близькості від її кордонів.
Інший аспект проблеми — це вибір своєрідних центрів гравітації — тих інтеграційних систем, на які слід орієнтуватися, формуючи власну геоекономічну модель. Хоча на даний момент в нашій державі проголошено чіткий європейський вектор розвитку, що стало вирішенням проблеми вибору інтеграційного шляху України.
Для України, яка розташована у географічному центрі Європи, проблема прикордонного співробітництва становить особливий інтерес. Його посилюють як ті численні господарські зв’язки українських виробників та споживачів, які утворилися на кордонах із сусідніми країнами.
При формуванні перспективної інтеграційної моделі України, для якої, згідно з об’єктивною оцінкою можливих вигід та переваг, а також офіційних декларацій, ЄС становить найбільш бажаний вектор, слід враховувати роль та особливості прикордонного співробітництва.
13.Успішна реалізація інтеграційних процесів матиме для України наступні позитивні наслідки:
- Збільшення іноземних інвестицій;
- Залучення передових технологій;
- Створення нових робочих місць;
- Розвиток взаємовигідного товарообміну;
- Вирішення екологічних проблем тощо.
14.Глобалізація - це об’єктивний процес, змістом якого є зростаючий взаємозв’язок та взаємозалежність національних економік, політики, культур, навколишнього середовища та соціальних систем.Загалом поняття глобалізації можна розглядати на макро- і мікрорівні. Глобалізація (на макрорівні) - означає загальне прагнення країн і до економічної активності за межами національних кордонів. Умовами такої активності є лібералізація торгівлі, зняття торгівельних та інвестиційних бар’єрів, створення зон вільного підприємництва тощо.
Глобалізація (на мікрорівні) – це посилення взаємозалежності національних економік, переплетення соціально-економічних процесів, що відбув у різних регіонах світу і спонукають фірми до пошуку кращих умов діяльності.
15.Рушійні чинники глобалізації:
-Нерівномірне розміщення сировинних та енергетичних ресурсів.
-Природно-кліматичні і економіко-географічні відмінності, що зумовлюють територіальний поділ праці, спеціалізацію країн та спонукають розвиток і поглиблення взаємозв'язків між ними.
-Досягнення транспорту і комунікацій.
- Наростання відкритості ринків та міжнародних відносин.
- Прискор темпів технологічних нововведень та виведення винаходів на ринок.
- Кооперація зусиль багатьох держав в екологічній сфері.
16.Гальмуючі чинники глобалізації:
-Відмінність соціально-економічних систем.
-Втручання держав в економіку і політика протекціонізму.
-Коливання обмінних валютних курсів.
- Військові конфлікти.
-Ідеологія розбіжності.
-Релігійні обмеження.
17. основне протиріччя глобалізації розкрив багатьма аспектами, серед яких можна виокремити інформаційно-технічні, економічні, соціальні, політичні, демографічні, екологічні та культурні аспекти.
Технологічно-інформаційний аспект полягає в неоднорідності розвитку суспільства, яке проявляється у технологічному розриві між країнами.
Економ аспект розкриває свою суть у поглибленні прірви між протилежними мільярдами - “золотим” і “бідним”що перетворюється в основну проблему світового розвитку.
Соціальний аспект - все більшою стає соціальна прірва між багатою і бідною частинами людства, тобто утворюється надклас багатих, які є власниками і співвласниками світ капіталу та надклас бідних.
Політичний аспект - закінчення холодної війни і перехід від двополюсної системи до домінування однієї наддержави – США.
Демографічний аспект. ..
Екологічний аспект постав перед людством в широкому масштабі лише внаслідок розвитку індустріалізації суспільства, коли розгорнулось глобальне використання ресурсів планети, тим самим виснажуючи їх і наносячи непоправної шкоди довкіллю.
Культурний аспект. Глобалізація створ серйозну загрозу для самобутності народів через посилення культурного обміну та зникнення міждержавних бар’єрів.
18.Глобальні проблеми — це проблеми, що відзначаються загально-планетарним за своїми масштабами і значенням характером, пов’язані з життєвими інтересами народів усіх країн, становлять загрозу життю для всього людства і можуть бути вирішенні тіль спільними діями всіх країн світу.За походженням, характером і способам вирішення глобальні проблеми класифікуються на такі три групи.
1. До першої групи належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства (надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо, збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, оволодіння космічним простором).
2. Друга група — це проблеми соціально-економічних і воєнно-політичних відносин, а саме: відносини між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються; відносини між розвинутими країнами і постсоціалістичними країнами та державами різних соціально-економічних устроїв, подолання економічної відсталості багатьох країн, проблеми роззброєння і збереження миру, локальні, регіональні та міжнародні кризи.
3. Третя група охоплює проблеми, пов’язані з розвитком людини, забезпеченням її майбутнього, зростанням народонаселення, боротьбою із зубожінням, голодом, хворобами, наркоманією тощо.
19.Міжнародна економічна політика - це сукупність заходів, спрямованих на розвиток і регулювання торгових та інших економічних відносин з іншими державами та міжнародними організаціями.Для будь-якої країни необхідною складовою зовнішньої стратегії, а також умовою розв’язання кардинальних проблем розвитку є вироблення національної політики стосовно тих або інших міжнародно-економічних об’єднань та коопераційних, інтеграційних процесів. Але для України визначення форм та обсягів співробітництва, тобто його якісних та кількісних характеристик, є особливо важливим та складним. Це зумовлено як інтеграційним вакуумом, який утворився внаслідок відособлення держав — колишніх радянських республік, так і великою залежністю вітчизняної економіки від сфери міжнародного співробітництва.
Особливе значення для України має економічне співробітництво з країнами Євросоюзу. Це пояснюється як суто ринковою логікою (країни ЄС є надзвичайно містким ринком збуту та джерелом функціонально ефективних товарів), так і необхідністю прив’язки вітчизняної економіки до європейських технологічно-інформаційних мереж, так і геополітичними міркуваннями (в контексті прагнення України максимально інтегруватися до європейського господарського простору та соціально-політичних структур).
20.Формування ефективної міжнародної економічної політики та системи міжнародної економічної діяльності України вимагає урахування особливостей усіх її діючих суб’єктів, причому не тільки комерційних, а й виключно регулюючих, резидентів та нерезидентів України.Суб’єкти міжнародної економічної діяльності належать до одного з двох класів:
а) підприємницького;
б) регулюючого.
21.Інтеграція України у сучасні світогосподарські зв’язки є однією з основних умов розвитку та ефективного функціонування вітчизняної економічної політики.
Водночас розвиток інтеграції вимагає передумов які можна розділити на окремі підгрупи: Політико-правові:
- Політичне визначення України;
-Безумовне виконання міжнародних зобов’язань;
-Формування відповідного законодавства.
Економічні:
- Економічне та інституційне забезпечення суверенітету;
- Оцінка економічного потенціалу та напрямів структурної перебудови;
- Вироблення експортно-імпортної стратегії.
Соціально-культурні:
-Формування сучасної, орієнтованої на світові пріоритети системи освіти;
-Розвиток контактів з українцями, які проживають за межами України.
Інфраструктурні:
- Розвиток транспортних комунікацій;
- Розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем.
22.До основних проблем, що стоять на шляху економічної інтеграції України, можна віднести:
- Відсутність досвіду державності, необхідність здобуття справжнього суверенітету;
- Відсутність чітких політико-правових регуляторів та інструментів;
- Нерозвиненість ринкових відносин;
- Інерція погіршення економічного стану;
-Виснаження запасу соціальної витримки населення.
23.Міжнародні торгові відносини – це відносини між суб’єктами світового господарства в галузі обміну, купівлі-продажу товарів, капіталу, робочої сили і послуг.
Виділяють наступні визначення, що характеризують торгівлю.
Зовнішня торгівля – сукупність експортно-імпортних операцій окремої країни.
Світова торгівля – сукупність зовнішньої торгівлі країн світу.
Міжнародна торгівля – сфера міжнародних товарних відносин, специфічна форма обміну продуктами праці (товарами і послугами) різних країн.
24.І. Показники обсягів.
1. Експорт
До експорту відносять:
- вивіз з країни товарів, вироблених, вирощених чи видобутих у країні, а також товарів, що раніше були ввезені до країни і перероблені;
- вивіз товарів, попередньо ввезених до країни, переробка яких відбувалась під митним контролем;
Реекспорт – вивіз за кордон попередньо ввезених товарів, що не зазнали будь-якої переробки. Предметом реекспорту найчастіше виступають товари, що реалізуються на міжнародних аукціонах та товарних біржах. Реекспортними є також операції щодо вивозу товарів з території вільних економічних зон та приписних складів.
2. Імпорт – везення в країну товарів і послуг.
До експорту відносять:
- ввіз до країни товарів іноземного походження безпосередньо з країни-виробника чи країни-посередника;
- ввіз товарів з вільних економічних зон та приписних складів;
Реімпорт – ввіз з-за кордону вітчизняних товарів, що були раніше вивезені з країни і не зазнали там переробки. До реімпорту відносяться товари, які не продались на аукціоні або забраковані споживачем. Товари, що повертаються з виставок і ярмарок, до реімпортних не належать.
3. Зовнішньоторговельний обіг – сума вартості експорту та імпорту країни за певний період.
4. Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі – оцінка експорту або імпорту у незмінних цінах одного періоду для отримання інформації щодо руху товарної маси без впливу коливання цін.
5. Генеральна торгівля – зовнішньоторговельний обіг з урахуванням вартості транзитних товарів.
6. Спеціальна торгівля – експорт та імпорт, що підлягає спеціальній системі обліку.
25.Показники структури.
1. Товарна структура – це показник розподілу експорту та імпорту за основними товарними позиціями.
2. Географічна структура – розподіл товарного потоку за країнами, групами країн та регіонами світу.
3. Інституціональна структура – розподіл торгівлі за суб’єктами і методами товарного обміну.
4. Видова структура – розподіл торгівлі за видами товарного обміну.
26.Показники результатів.
1. Сальдо торгового балансу - різниця між вартісним обсягом експорту та імпорту товарів окремої країни.
2. Сальдо балансу послуг – різниця між вартістю послуг, які надає країна, і вартістю послуг, які вона імпортує.
3. Сальдо від некомерційних операцій – різниця між прибутками від інвестицій, грошових переказів, внесків, спадщини.
4. Сальдо балансу поточних операцій – це сума сальдо торгового балансу, балансу послуг, некомерційних операцій.
5. Індекс „умови торгівлі” – відношення індексу середніх цін експорту певного товару країни в цілому до індексу середніх цін імпорту за певний період часу.
6. Експортна квота – частка експорту у ВВП країни. Характеризує рівень інтенсивності торгівлі та рівня відкритості економіки країни.
7. Імпортна квота – частка імпорту у ВВП країни. Характеризує рівень залежності країни від імпорту.
8. Обсяг експорту, імпорту та зовнішньоторговельного обігу на душу населення.
27.Форми міжнародної торгівлі доцільно класифікувати за такими критеріями:
а) За специфікою регулювання торгівельно-економічних відносин між країнами.
1. Звичайна торгівля –
2. Преференційна торгівля
3. Дискримінаційна торгівля – .
Б) За специфікою взаємодії об’єктів торгівлі – експортерів та імпортерів.
1. Традиційна торгівля –
2. Торгівля за кооперацією –
3. Зустрічна (компенсаційна) торгівля
В) За специфікою об’єкту торгівлі.
1. Торгівля товарами.
2. Торгівля послугами.
28.Зовнішньоекономічні операції поділяються на основні та допоміжні.
І. До основних операцій належать.
- Зовнішньоторговельні – характеризуються торгівлею продукцією в матеріально-речовій формі. Вони включають: експортно-імпортні операції; реекспортні та реімпортні операції;
- Орендні операції. В даному випадку процес купівлі-продажу може тривати кілька років і його результатом не завжди буде перехід права власності на предмет угоди.
- Обмін науково-технічними знаннями і досвідом.
- Обмін науково-технічними послугами (інжиніринг).
- Консалтинг.
- Технічне обслуговування та забезпечення.
ІІ. До допоміжних операцій належать.
- Міжнародне перевезення вантажів.
- Транспортно-експедиторські перевезення.
- Операції зі збереження і страхування вантажів.
- Розрахунково-фінансові операції.
- Митне оформлення вантажів.
- Складання агентських угод з рекламними організаціями.
- Дослідження кон’юнктури ринку.
29.Методи міжнародної торгівлі – це організаційна форма та порядок здійснення зовнішньоторговельних операцій.При прямому методі передбачається встановлення прямих зв’язків між виробником та кінцевим споживачем.
При непрямому методі (непряма торгівля) купівля і продаж товарів здійснюється через торгівельно-посередницьку ланку.
30.І. Торгівлю через посередників.
1. Торгово-посередницькц фірми.
Торговельні посередники – це юридичні особи, що сприяють обміну товарів і незалежні від виробників та споживачів.
Розрізняють такі види посередницьких операцій:
- Операцій з перепродажу – здійснюються торговим посередником від свого імені та за свій рахунок.
- Комісійні – посередники укладають договір від свого імені, але за рахунок довірителя, крім того відповідають за збереження товару.
- Брокерські – здійснюються професійними посередниками, які сприяють укладанню угод між зацікавленими сторонами – клієнтами. Самі брокери не виступають стороною угоди, а лише надають необхідну інформацію зацікавленими сторонам.
2. Лізингові компанії.
31.Торгівля через організовані товарні ринки.
1. Міжнародні товарні біржі – це постійно діючі ринки, на яких відбуваються угоди купівлі-продажі одного товару великими партіями.
а) Угоди на реальний товар (physical transactions, actual transactions, spot transactions) передбачають передачу товару від продавця до покупця. Угоди на реальний товар в залежності від термінів поставки поділяються на угоди з терміновою поставкою і угоди з поставкою в майбутньому.
- Угоди з терміновою поставкою („кеш” або „спот” – „cash”, „spot”). Товар, що продаться повинен перебувати на одному з складів біржі і терміново передається покупцю після заключення угоди (під „терміново” розуміється термін від 1 до 15 днів у залежності від правил біржі).
- Угоди на товар з поставкою в майбутньому „форвард” (forward transactions, forwards). Вони передбачають поставку продавцем реального товару в термін і по ціні, які фіксується в контракті на дату його заключення. Тривалість цього терміну встановлюється біржею.
б) Термінові (ф’ючерсні) угоди (terminal transactins, future transactins, paper transactins) на відміну від угод на реальний товар не передбачають зобов’язань щодо поставки чи прийняття реального товару, а пропонують купівлю-продаж прав на товар (паперові угоди). Ф’ючерсний контракт не може бути просто анульовано чи ліквідовано. Заключений контракт може бути ліквідовано, або шляхом заключення протилежної угоди на рівну кількість товару, або поставкою обумовленого товару в термін, який передбачено контрактом. Результатом таких оборудок є не передача реального товару, а виплата чи отримання різниці між ціною контракту в день його заключення і ціною в день виконання.
2. Міжнародні тендери
3. Міжнародні товарні аукціони -
4. Міжнародні виставки і ярмарки
32.Інвестування лежить в основі функціонування сучасної економіки: воно інтегрує інтереси та ресурси фізичних та юридичних осіб і держави для ефективного соціального-економічного розвитку.
Міжнародний рух капіталу (international capital transfer, movement) — рух капіталу між країнами.
На рівні окремих країн розрізняють експорт (імпорт) державного (урядового) і приватного капіталу. Останній переважає в структурі міжнародних інвестиційних потоків.
Інвестиції – це всі види активів, вкладених в господарську діяльність для отримання доходу.
33.Міжнародні інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу за кордоном з метою отримання прибутку.
Розрізняють дві основних форми іноземних інвестицій:
- прямі іноземні інвестиції;
- портфельні іноземні інвестиції.
Прямі іноземні інвестиції – капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над об’єктом розміщення капіталу і відповідний доход.Портфельні інвестиції – вкладення в іноземні підприємства або цінні папери, які приносять інвесторові відповідний доход, але не дають право контролю над підприємством.
34.Інвестиційна діяльність (інвестування) являє собою сукупність практичних дій суб’єктів щодо реалізації інвестицій.
Головним суб’єктом інвестиційної діяльності, що приймає рішення про вкладення власних, запозичених або залучених майнових чи інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування, є інвестор.
35.Міжнародний кредит – це економічні відносини, які виникають між кредиторами і позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики.
Суб’єктами цих відносин виступають приватні фірми, комерційні банки, кредитні організації, нефінансові заклади, держави та державні органи, а також регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фінансові інститути. Кредитні відносини базуються на принципах:
- повернення;
- терміновості;
- платності;
- гарантованості.
36.Функції міжнародного кредиту:
- забезпечення перерозподілу між країнами фінансових і матеріальних ресурсів, що сприяє їх ефективному використанню;
- збільшення нагромадження в межах всього світового господарства за рахунок використання тимчасово вільних грошових коштів одних країн для фінансування капіталовкладень в інших країнах;
- прискорення реалізації товарів у світовому масштабі.
38.Форми міжнародного кредиту:
1. За цільовим призначенням:
Зв’язані кредити – надаються на конкретні цілі, обумовлені в кредитній угоді. Вони можуть бути:
- комерційні – ;
- інвестиційні –
- проміжні –
Фінансові кредити – це кредити, які не мають цільового призначення і можуть використовуватися позичальниками на будь-які цілі.
2. За джерелами:
Внутрішні кредити – .
Іноземні (зовнішні) кредити – .
Змішані кредити –.
3. За формою кредитування:
Товарні кредити – міжнародні кредити, що надаються експортерами своїм покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття платежем у грошовій чи іншій товарній формі.
Валютні (грошові) кредити – кредити, надані у грошовій формі: у національній або іноземній валюті.
4. За формою забезпечення:
Забезпечені кредити
Бланкові кредити
39.Кредитування експорту може здійснюватися у таких формах:
- авансові платежі, які надають країни-експортери іноземним виробникам;
- банківського кредитування: надання кредитів в дорозі; відкриття кредитних ліній;
- факторинг (від англ. Factor – агент, посередник) – придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов’язаннями здебільшого у формі дебіторських рахунків за поставлені товари чи послуги.
- форфейтинг – кредитування експортера шляхом придбання векселів, акцептованих імпортером, або інших боргових вимог
- лізинг – кредитування купівлі машин, обладнання, споруд виробничого призначення на основі укладання орендної угоди,
- компенсаційні угоди – форма довгострокового кредитування,
40.Єврокредити – кредити, що надаються у валюті, яка є іноземною для банку - євровалюті, єврокредити видаються на євроринку.ї
41.Міграція робочої сили – переселення працездатного населення з однієї країни в іншу терміном більше ніж на один рік, обумовлене причинами економічного та іншого характеру.
Вона включає два основні взаємозв’язані процеси: еміграційний та імміграційний.
Еміграція – виїзд працездатного населення із даної країни за її межі.
Імміграція – в’їзд працездатного населення в дану країну з-за кордону.
Міграційне сальдо - різниця еміграції із країни та імміграції в країну.
42.Форми міграційних процесів:
- Постійна міграція.
- Тимчасова міграція. Передбачає повернення мігрантів на батьківщину по закінченню певного строку. Сучасна трудова міграція набула ротаційного характеру.
- Нелегальна міграція. Вона вигідна підприємцям країн куди мігрує робоча сила, оскільки становить своєрідний резерв необхідної їм дешевої робочої сили.
43. 18 – середина 19 ст. На даному етапі спостерігається масова міграція з Європи до Північної Америки, Австралії, Нової Зеландії. Цими процесами було започатковано формування світового ринку праці.
2. 19 ст. – 1914 р. В Європі, за виключенням Росії, вільне переміщення людей із країни в країну без дозволів і паспортів. В США – введено закон, який забороняв в’їзд в країну осіб, що не могли себе забезпечити.
3. 1914 – 1945 рр. Характеризується введенням багатьма європейськими країнами законів, що обмежують приток іноземців. Світова криза 30-х рр. І депресія, що спричинила колосальне безробіття, супроводжувались посиленням обмежень на в’їзд в європейські країни.
4. 1945 – середина 1970-х рр. Повоєнне відновлення і розвиток економік вимагало притоку додаткової робочої сили, що спричинило послаблення законів, які обмежували міграцію.
5. Середина 1970-х рр. – теперішній час. Імміграційне законодавство стає суворішим. Розширюється географія та масштаби ММРС. Розширюється структура міграційних потоків, збільшується частка висококваліфікованих спеціалістів, збільшується нелегальна міграція робочої сили.
44.Міжнародна міграція робочої сили зумовлена чинниками внутрішнього економічного розвитку кожної окремої країни і зовнішніми чинниками: станом міжнародної економіки в цілому та економічними зв’язками між країнами. У певні періоди рушійними силами міжнародної трудової міграції можуть виступати також політичні, військові, релігійні, національні, культурні, сімейні та інші соціальні чинники.
Однак у міжнародну трудову міграцію втягуються не лише безробітні, а й частина працюючого населення. В цьому випадку рушійним мотивом міграції виступає пошук більш вигідних умов праці.
Можливість трудової міграції розширюється в міру формування єдиного світового економічного простору, у тому числі інформаційного та транспортного.
45.Соціально-економічні наслідки міграції робочої сили можуть мати як позитивний, так і негативний характер і окремо виділяються для країни виїзду мігрантів та для країни в’їзду.
Наслідки міжнародної міграції робочої сили для країни виїзду полягають у наступному:
1. Приток валютних засобів у країну.
2. Зниження рівня безробіття.
3. Зниження рівня соціальної напруженості. Це відбувається в наслідок того, що при виїзді робочої сили знижується тиск надлишкових трудових ресурсів.
4. Підвищення рівня кваліфікації робочої сили. Завдяки праці за кордоном, робітники мають змогу отримувати нові професійні навички, досвід роботи на технологічно новому обладнанні.
5. Зниження об’єму національного доходу.
6. Зниження об’єму випуску продукції.
7. „Відплив інтелекту” („brain drain”) - міжнародна міграція висококваліфікованої робочої сили.
Наслідки міжнародної міграції робочої сили для країни в’їзду полягають у:
1. Збільшення об’єму робочої сили.
2. Збільшення об’єму національного доходу та випуску продукції.
3. Забезпечення заповнення соціально непривабливих робочих місць.
4. Посилення соціальної напруженості.
5. Зниження ціни робочої сили.
47.Імміграційна державна політика покликана захистити національний ринок праці від неконтрольованого притоку мігрантів, забезпечити раціональне використання їх праці.
Більшість приймаючих країн використовують селективне підхід при регулюванні міграції. Перелік бажаних іммігрантів є різним в різних країнах, але зазвичай включає:
- Спеціалістів для нових і перспективних галузей;
- Представників рідкісних професій;
- Спеціалісти із світовим іменем;
- Крупні бізнесмени;
- Робітники, які готові за мінімальну платню виконувати тяжку некваліфіковану роботу.
48.Еміграційна політика включає непрямі методи регулювання, завданням яких є створення сприятливого еміграційного клімату. А також прямі методи, направлені на регулювання об’ємів та структури еміграційних потоків.
До непрямих методів входять:
1) валютна та банківська політика стимулювання валютних переказів із –за кордону (надання пільг по валютних вкладах, продаж робочим – мігрантам цінних паперів, що не оподатковуються;
2) митна політика, яка передбачає митні пільги, для емігрантів які повертаються на батьківщину;
3) спеціальні еміграційні програми
Прямі методи включають:
1) вимоги до суб’єктів трудової міграції: до фірм – посередників; працівників – мігрантів;
2) експансивна політика, направлена на завоювання робочих місць на зарубіжних ринках;
3) структурна політика, елементами якої можуть виступати лімітування видачі закордонних паспортів;
49.Міжнародні науково-технічні відносини – це відносини між суб’єктами світового господарства, що пов’язані з розвитком і використанням досягнень сучасної науки і техніки.
На міжнародному ринку технологій передача технологій здійснюється некомерційним і комерційним шляхом.
Некомерційними формами технологічного обміну є:
- Наукові журнали, патентні видання та інша спеціалізована література;
- Бази і банки даних;
- Міжнародні конференції, виставки, симпозіуми;
- Обмін делегаціями;
- Міграція вчених та фахівців;
- Стажування вчених та фахівців;
- Навчання студентів та аспірантів;
- Діяльність міжнародних організацій у сфері науки і техніки.