50. Добровільна відмова від вчинення злочину.

Добровільною відмовою є остаточне при­пинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведен­ня злочину до кінця.

Ознаками добровільної відмови є: а) остаточне припинення осо­бою готування до злочину або замаху на злочин; б) відмова від вчинення злочину з волі самої особи; в) наявність у особи усвідомлен­ня можливості довести злочин до кінця.

Остаточне припинення готування до злочину або замаху на зло­чин означає остаточну відмову від доведення злочину до кінця, тоб­то дійсну і безповоротну відмову особи від вчинення задуманого нею злочину і відсутність умислу продовжити його в майбутньому. Пе­рерва у вчиненні злочину, його призупинення, тимчасова відмова від доведення його до кінця не створюють добровільної відмови від вчинення злочину, оскільки не припиняється загроза, небезпека за­подіяння шкоди об'єкту, який охороняється кримінальним законом. Не є добровільною відмовою від злочину і відмова від повторен­ня посягання при невдалій спробі вчинення злочину, оскільки вин­ним зроблено все, що він вважав за необхідне для закінчення зло­чину, але з не залежних від нього причин злочин не був доведений до кінця.

Друга ознака добровільної відмови — це недоведення злочину до кінця з власної волі особи. Про зміст цієї ознаки свідчить не тільки назва самої відмови (добра воля), але й текст ч. 1 і 2 ст. 15, де замах на злочин визначається як діяння, що не було доведено до кінця з причин, які не залежали від волі винного. При добровільній відмові від вчинення злочину особа свідомо, зі своєї волі припиняє злочин­ну діяльність.

Важливою ознакою добровільної відмови є наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця. Особа вважає, що причини (обставини), які він не в змозі перебороти (по­долати) для закінчення початого їм злочину, відсутні і їй вдасться в даних конкретних умовах його завершити.

Якщо ж особа припиняє злочинне діяння, відмовляється від до­ведення злочину до кінця, переконавшись у фактичній неможливості його успішного здійснення, — це не добровільна, а вимушена від­мова, невдале злочинне посягання (злодій намагався від­крити сейф з коштовностями, але не зміг).

Мотиви добровільної відмови від доведення злочину до кін­ця можуть бути різними: усвідомлення аморальності діяння, каят­тя, бажання виправитися, страх перед відповідальністю, жалість, невигідність вчинення злочину тощо. Ці мотиви не мають значення для добровільної відмови від злочину.

Під дійовим каят­тям слід розуміти такі дії особи, які свідчать про осуд нею вчине­ного злочину і про прагнення загладити його наслідки. Об'єктивною ознакою діяльного каяття є певна активна поведін­ка особи, яка вчинила злочин, а суб'єктивною ознакою — осуд вин­ним своїх дій.

51.Поняття і ознаки співучасті.

Співучастю у злочині визнається умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умис­ного злочину.Співучасть — це об 'єднан­ня, коли кілька осіб вчиняють злочин спільно і умисно.

Об'єктивні ознаки співучасті виражені в законі словами — злочин, вчинений декількома (двома або більше) суб'єктами злочину спільно.

Суб'єктивні ознаки — вказівкою, що співучасть — це умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину.

Таким чином, при окресленні об'єктивних і суб'єктивних ознак співучасті має місце вказівка на спільність. І дійсно, спільність ха­рактеризує й об'єктивну, і суб'єктивну сторону співучасті. Якщо об'єктивні ознаки співучасті — це спільність дій учасників, то су­б'єктивні ознаки — це спільність їх умислу.

Об'єктивні ознаки співучасті виявляються в тому, що:

1) співучасть є тільки там, де в злочині беруть участь кілька осіб (хоча б дві особи), законодавець називає мінімальну кількість учасників злочину, хоча їх може бути і більше. Причому кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб'єкта злочину — тобто бути фізичною осо­бою осудною і досягти віку кримінальної відповідальності;

2) співучасть — це діяльність спільна. Спільність як об'єктивна ознака співучасті містить такі три моменти: а) злочин вчиняється загальними зусиллями всіх співучасників; б) спільність також означає, що наслідок, який досягається в ре­зультаті вчинення злочину, є єдиним, неподільним, загальним для всіх співучасників. За цей наслідок відповідальність несуть всі співучас­ники, незалежно від тієї ролі, яку кожний з них виконував у злочині. в) спільність при співучасті означає, що між діями співучасни­ків і тим злочином, що вчинив виконавець, має місце причинний зв'язок. Причому опосередкований причинний зв'язок, тому що за­гальний результат досягається лише шляхом свідомої діяльності виконавця.

Суб 'єктивні ознаки співучасті — умисна спільна участь у вчи­ненні умисного злочину. У законі суб'єктивна сторона співучасті у злочині (суб'єктивні ознаки співучасті) виражена словами — злочин вчиняється умисно і спільно. З цього формулювання закону випли­ває, що:

1) співучасть можлива лише в умисних злочинах;

2) всі особи, що беруть участь у злочині (всі співучасники), ді­ють умисно.

Перш за все, із закону випливає однозначний висновок — спів­участь у злочинах, вчинених з необережності, неможлива. Питання про співучасть у необережних злочинах порушувалася в науці досить давно. При співучасті не тільки дія повинна бути умисною, але і всі співучасники повинні діяти також умисно. Звідси випливає: якщо одна особа діє з необережності, а інша, використовуючи це, діє уми­сно, — співучасть.