78.Джеймс Марч та антираціональна концепція ухваленняя рішень.

Джеймс Марч- відомий американський дослідний проблем управління, організаційної поведінки і процесу ухвалення рішень, професор менеджменту Стенфордського університету у Каліфорнії.

Він вважав, що безладдя і складність, що оточують процес прийняття рішень, дуже чпсто недооцінюються. Багато речей у цьому процесі відбуваються раптово. Погляди і цілі часто змінюються, а відповідно змінюються й відносини між учасниками процесу прийняття рішень. Неясним залишається що має бути зроблене і як це варто робити взагалі.

Люди беруть участь лише в окремих частинах процесу прийняття окремих рішень, а не усіх. Чому саме вони приділяють увагу залежить від різних вимог до прийняття рішень, хоча більша увага до одного рішення означає недостатню увагу до інших.

Марч враховує концецію обмеженої раціональності. Не тільки увага, але й розумові здібності людини обмежені. Мозок людини може бути заповнений великою кількість інформації. Обробити ж він може тільки обмежену її кількість з обмеженою кількість альтернатив. Навіть якщо суб’єкт має намір бути раціональним ,існують численні обмеження його раціональності.

Також люди часто змінюють своє ставлення до того чого вони хочуть вони можуть ігнорувати власні переваги і додержуватися будь-чиїх порад і традицій. Вони можуть неоднозначно формулювати свої переваги.

Марч вважав, що будь- яка організація являє собою багатоцільову політичну коаліцію. Кожний має власні уявлення щодо того, якою повинна бути фірма і які в неї повинні бути цілі. Таким чином, переговори і угоди, а не певна раціональність , притаманні всякій організації.

Він розробив власну модель організайного вибору ( у вигляді «сміттєвого бака»). Наприклад, коли люди виборюють право брати участь у прийнятті рішень, а потім не беруть у них участі; коли вони вимагають інформацію, а потім не використовують її тощо. Таким чином, можливість чи потреба прийти до певного рішення, зробити вибір може абстрактно розглядатися як «сміттєвий бак», у який різні варіанти рішень скидаються учасниками в міру їх розробки.

Марч підкреслює, що ми повинні також розглядати цілі як гіпотези, що припустимі до змін; пам'ять – як супротивника новизни, а досвід - не як зафіксовану історію, а як теорію, яку ми можемо змінювати, якщо це допоможе нам вчитися.

79.Мішель Кроз’є і синтетична концепція прийняття рішень

Мішель Кроз’є – французький соціолог, один із засновників синтетичної (конфліктно-ігрової) моделі аналізу організаційних систем колективної дії. Вона була заснована на положеннях системної та анти системної версій, в котрих описано систему прийняття рішень, природу співробітництва і конфлікту в організації, було визначено способи забезпечення соціального порядку, а також шляхи досягнення загально організаційних цілей.

При цьому його синтетична модель організації, яку він ще називав стратегічною моделлю організації, базується на єдиному розумінні проблеми забезпечення соціального порядку та індивідуальної активності. Такий синтез здійснюється Крозє на раціональній основі із застосуванням ігрової концепції організації та широким використанням ресурсів влади, контролю за невизначеністю, а також силових ігор, що закладаються в основу процесу управлінських рішень.

Він вважає, що бюрократія – це система, що надає індивідумам і групам певний простір для маневру, незважаючи на всі способи контролю. В дійсності, виникає постійна взаємодія між даною системою та її учасниками. Цей погляд чітко сформульований ним у концепції «силової гри», де організація визначається як сукупність силових ігор, що постійно взаємодіють, тобто як «ансамбль» ігор.

Такі ігри проводяться між багатьма групами партнерів у будь-якій організації, напр., між групами керівників і підлеглих, менеджерів і робітників, групами відділів і секторів тощо. При цьому гравці виконують різні стратегії, що визначають їхні дії. Керівники можуть використовувати стратегії «поділяй і пануй», а підлеглі – оборонні стратегії для захисту своїх можливостей діяти самостійно на основі наявного у них досвіду або для звільнення від зайвого втручання керівників і їхніх нових розпоряджень. Цей ансамбль ділових ігор, що відбуваються усередині організаційних формувань Крозє називає ще стратегічною моделлю організації.

Кожна група гравців намагається таким чином досягти своїх цілей, їм стоять на заваді інші команди. Статусне становище гравців у такій грі є далеко не рівним: одні гравці мають більшу силу, ніж інші,і, крім цього, їхні ролі можуть бути різними у різних іграх. Кожна група працівників намагається поставити інших у такі статусні позиції, де їхні дії можуть бути визначеними лише за умови власних дій.

У кожному напрямі діяльності будь-якої організації рівень ієрархізації перетворюється на певний шар, що захищає людей від тих, хто за своїм статусом перебуває вище або нижче. Ті, хто знизу, обмежують інформацію для вищих шаблів ієрархії і перешкоджають будь-яким організаційним змінам, а на вищих рівнях ієрархії, таким чином приймають рішення, засновані на неповноцінній та недостовірній інформації, внаслідок чого ці рішення не можуть бути виконані належни чином.