[Ред.]Шляхи

Закарпаття має 580 км зал. шляхів (без вузькоколійних) і 2 740 автогужових шляхів з твердим покриттям (1955 p.).

Найбільше значення мають тепер три поперечні зал. лінії, що зв'язують через карп. перевали — Ужоцький, Верецький і Татарський Закарпаття з усією Україною, натомість підрядне значення має повздовжня лінія (Пряшів — Чоп — Хуст — Рахів), що сполучає Закарпаття з зах. і 1920—45 pp. була головною магістраллю Закарпаття.

Сильно збільшився автомобільний транспорт, який має на Закарпаття більше значення, ніж в ін. частинах України, і доповнює зал. мережу; найважливіші відтинки: Ужгород—Мукачеве—Берегове, магістраль Ужгород—Хуст—Ясіня; поперечні лінії: Ужгород—Ужок—Львів, Мукачеве—Свалява—Стрий—Львів, Хуст —Міжгір'я й ін.; повздовжні гірські шляхи: Перечин—Свалява, Нижні Ворота—Міжгір'я й ін.

В цілому Закарпаття як економічний район має всеукраїнське значення, як країна, що дає поважні надвишки ліс. і деревообробної промисловості, вина, овочі, тютюн; невикористаними лишаються мінеральні джерела, які разом з мальовничою природою могли б стати підставою для значної кількості курортів і туристичного руху.

[Ред.]Дослідження

Дослідження Закарпаття головно в ділянці історії розпочато в кінці 18 ст. (Й. Базилович); в 19 ст. з'явився ряд дрібних причинків до церковної і культурної історії Закарпаття. Основні дослідження Закарпаття проведено в 20 ст. місцевими та українськими вченими з Галичини і Наддніпрянщини, росіянами, угорцями, чехами й ін. Археологічні досліди провадили Т. Легоцький, Й. Янкович, Я. Пастернак. Ряд історичних праць з'явився з-під пера А. Годинки, О. Бонкала, В. Гаджеґи, Є. Перфецького, О. Петрова, О. Мицюка. М. Лелекача, з історії письменства і культурного життя — І. Франка, Я. Стрипського, Є. Сабова, Ю. Яворського, В. Бірчака, Є. Недзельського й ін. Етнографічні і демографічні матеріали збирали і досліджували І. Верхратський, В. Гнатюк, С. Томашівський, а закарпатські говори розробили О. Брох, І. Панькевич, Г. Геровський й ін. Географічні студії провадили І. Краль, В. Кубійович, С. Рудницький й ін. Багато матеріалу містили монографії про закарпатські комітати, видані угорськ. урядовими чинниками в кінці 19 і на початку 20 ст. Так само немало етнографічного матеріалу та розвідок з культурної історії з'явилося в «ЗНТШ». В 1920—30-их pp. висліди студій над Закарпаття друкувалися в Наукових Записках Товариства «Просвіти» в Ужгороді, в журналі «Карпатскій СвЂтъ», а в 1940-их pp. в журналі «Зоря». В підсовєтських умовах продовжуються головно етнографічні і діалектологічні досліди Закарпаття З кінця19 ст. існує в Мукачеві історичний музей ім. Легоцького (переважно археологічні знахідки), а в 1920-их pp. постав краєзнавчий музей в Ужгороді, що містить головно історичні і етнографічні експонати.

[Ред.]Закарпаття у культурі

Своєрідна краса природи Закарпаття, ще донедавна примітивний побут його населення, складні соціальні і культурні відносини цього краю знайшли відбиток в художній літературі українських і чужих авторів. З закарпатських письменників українською мовою про життя людей свого краю писав Томчаній Михайло Іванович (Томчані) (16 липня 1914 — 19 січня 1975) Збірка оповідань «Шовкова трава» (1950), «Оповідання» (1955), «На кордоні» (1962); повісті «Наша сім'я» (1953), «Терезка» (1957), „Готель «Солома»“ (1960), оповідання і повість «Скрипка — його молодість» (1968), романи «Жменяки» (1964), «Тихе містечко» (1969), «Брати» (1972). З чехів писали на закарпатські сюжети І. Ольбрахт (повість «Микола Шугай»), Закарпаття Кудєй («Гуцульська республіка»), з угорців — Д. Морваї («Село під полонинами»). Крім місцевих українських письменників, закарпатські мотиви виступають в О. Олеся, С. Черкасенка, В. Пачовського, В. Бірчака й ін. Після 1945 р. написано низку повістей з закарпатського життя авторами з інших українських земель (А. Турчинська, С. Скляренко) та росіянами (роман М. Тевельова «Свет ты наш, Верховина») й ін. Багато зусиль приклав до збереження самобутнього історичного центру древнього Ужгорода та утвердженню містобудівельної політики європейського рівня на Закарпатті архітектор-містобудівельник та художник-графік Томчаній Михайло Михайлович (Томчані) (9 листопада 1946). У 1980—1990 роках він був головним архітектором Ужгорода, а в 1990—1991 роках був першим головою створеного ним на Закарпатті «Товариства карпатських русинів» (В 1981 році з-поміж закарпатських архітекторів він вперше став членом Всесоюзної ради головних архітекторів міст та областей).