[Ред.]Природа

Закарпаття охоплює дві різні географічні країни — Потиську низовину (її тепер називають також Закарп. низовиною) та частину Сх. Карпат. Потиська низовина обіймає 15% Закарпаття і становить собою алювіяльну, легко хвилясту, часто підмоклу рівнину, з острівними вулканічними горами. Разом з підгір'ям Карпат це найбагатша частина Закарпаття завдяки корисномурельєфові і кліматичним умовам та найкращим на Закарпатті ґрунтам. Карпати мають на території Закарпаття типову для Сх. Карпат смугову будову, що полягає в чергуванні повздовжніх високих гірських смуг з нижчими повздовжніми заглибинами. На Закарпаття вони виступають в напрямі з півд. на півн.: 1) Вулканічні Укр. Карпати разом з підгір'ям, відділені вузькою 2) Внутрішньою Карп. долиною і Мармароською улоговиною від високого 3) Полонинського Бескиду, в свою чергу відділеного 4) Сер.-Карп. улоговиною від розкиненої на півн. 5) високої смуги Сер. Бескиду, Високого Бескиду і Ґорґанів. Найбільше на сх. висунену частину Закарпаття займають Гуцульські Альпи. Ці повздовжні смуги перетинають поперечні притоки Тиси і сполучають усю країну в одне ціле. Зах. Закарпаття (Пряшівщина) входить здебільша до складу Низького і Зах. Бескиду.

[ред.]Клімат

Клімат Закарпаття помірно-континентальний; завдяки Карпатам, що охороняють Закарпаття з півн., він тепліший від ін. частин України, положених в такій самій геогр. ширині. Клімат зокрема сприятливий на низовині й підгір'ї та дозволяє на культуру садів і винограду, а навіть деяких субтропічних рослин (температура Ужгороду на висоті 132 м: в січні —3,1°С; в липні +20,1 °C; 770 мм опадів); в горах клімат змінюється залежно від висоти (напр., Ясіння на висоті 652 м — в січні —7,7°С, в липні +16,9 °C, 1 030 мм опадів). Ще більше впливає висота на рослинність, яка поділяється на ряд смуг: лісостеп, рослинність на низовині, підгірська смуга до 400 м, нижча і вища смуга лісів та смуга полонин із субальпійською рослинністю (див. Карпати).

Рекреаційні ресурси області становлять 5,2 % об'ємного і 5,1 % вартісного потенціалу природних ресурсів рекреації України. В їх комплексі 75 розвіданих і 38 занесених до Кадастру мінвод України типів мінеральних вод з дебітом 3,3 тис. м3 на добу, які є унікальними і відповідають водам типу «Шаянська», «Есентуки», «Боржомі» і за своїм хімічним складом і лікувальними властивостями не поступаються відомим водам Кавказу, Чехії, Польщі та Франції.

[Ред.]Історія

Детальніше: Історія Закарпаття

[Ред.]Праісторія та рання історія

Найдавніші археологічні знахідки на території Закарпаття походять з неолітичної доби бл. 4 000 pp. до н. е. Це Буківська культура, що виявляє деяке споріднення з Трипільською культурою центральної України. Вже за часів неоліту із Закарпаття йшов експорт обсидіянових виробів до Галичини. Проміжне географічне положення Закарпаття та його природні багатства (зокрема соляні копальні гор. Потисся) здавна притягали на Закарпаття різних завойовників. При цьому первісне населення Буківської культури залишилося на місці як субстратна верства. У бронзову добу (2 тисячоліття до н.е.) на Закарпатті починається металеве виробництво (мечі, ножі, серпи, сокири), що його пов'язують з приходом фрако-дракійських племен з Семигороду. В останніх віках до Хр. Закарпаття опанували кельти, що прибули із зах.; вони принесли з собою залізну культуру. Із сх. кочових народів прибули до наддунайської улоговини спершу іранці (скити та сармати-язиґи), а в 1 тисячолітті н.е. тюрки (гуни, авари) і угро-фінські -мадяри — угорці. У 2 ст. сусідня Дакія (Семигород) стала рим. провінцією, і через Закарпаття проходили шляхи римських купців. В добу мандрівки народів Закарпаття окупували германські племена; вандали перейшли на Закарпаття з Галичини в кінці 2 ст.; рештки ґотів (ґепіди) трималися в сусідньому Семигороді до 10 ст.

Слов'янський колонізаційний процес охопив Закарпаття приблизно від 2 ст. і відбувався через карпатські перевали. Археологічні досліди виявили, що низинні частини Закарпаття мали у 8—9 ст. досить густе хліборобське населення, яке в той час було радше півд., ніж сх. слов'янами та, мабуть, належало до племен білих хорватів, що простяглося обабіч Карпат. Тільки згодом, відірване від півд.-слов'ян. угорцями й румунами та постійно доповнюване допливом українських поселенців з другого боку Карпат (цей переселенський рух тривав віками аж до 19 ст.), населення Закарпаття було поступово і непомітно інкорпороване до сх. слов'янства. Слов'яни басейну Тиси та Семигороду перебували під владою аварів (6—8 вв.), а потім входили до складу Болгарського царства (9—10 вв.). Через занепад болгарської держави Закарпаття перейшло у другій пол. 10 ст. до сфери впливів Київ. держави. Літопис відзначає участь білих хорватів у війнах київ. князів проти Візантії та похід Володимира Великого на білих хорватів у 992 р. З того часу на Закарпатті закріплюється назва «Русь».

[ред.]11 — 15 ст.

Використовуючи усобиці, що виникли в Київській державі по смерті Володимира Великого (1015), король Стефан І прилучив Закарпаття до Угорщини, а його син Емеріх дістав титул «князя русинів». З того часу до початку 20 століття Закарпаття постійно перебувало у складі угорськ. держави, становлячи її прикордонну область на півн. Через Закарпаття проходила оборонна смуга з укріпленнями, т. зв. засіки; залоги оборонців складалися переважно з слов.-руського автохтонного населення («Руська Мархія»). Тат. наїзд на Угорщину (1241) відбувся через карп. перевали і дощенту зруйнував Закарпаття В 13—14 вв., замість системи засік почали будувати замки, здатні витримати тривалу облогу. У зв'язку з цим поглибився процес феодалізації; з королівських домен утворилися маґнатські лятифундії, що частково існували до 20 століття Одночасно на Закарпаття поширилася комітатська територіяльно-адміністративна організація (див. Жупа).

Укр. елемент становив меншість серед феодальної верстви. Мукачівська домінія була надана за чергою двом зятям угорськ. короля Белі IV (1235—70), кн. Ростиславові Михайловичу чернігівському та кн. Леву Даниловичеві гал. в 1315—20 pp. група маґнатів півн. Угорщини, ворожих до Анжуйської династії, зробила спробу покликати на угорськ. престол. кн. Андрія або Лева Юрійовичів, що по жін. лінії походили від Арпадовичів.

В 1393—1414 pp. паном Мукачівської домінії та наджупаном Березького комітету став князь Федір Коріятович зі зукраїнщеного литовського великокняжего роду. Місц. традиція бачила вКоріятовичеві носія української колонізації Закарпаття.

В першій половині 15 століття Мукачівською домініею володіли серб. кн. «деспоти» Стефан Лазарович і Юрій Бранкович. Після цього слов. і правос. елемент зник серед аристократії на Закарпаття Автохтонне укр. населення зведено до кріпацької маси, що з неї вибивалася малочисельна дрібна шляхта і пригнічене духовенство. Дещо полегшив долю кріпаків енергійний угорськ. король Матвій Корвин (1458—90), і тому про нього збереглася пам'ять в усній словесності.